Перша частина
Чотири питання, закладені в сурі “аль-Аср”
В ІМ’Я АЛЛАГА ВСЕМИЛОСТИВОГО, ЩО ВИЯВЛЯЄ МИЛІСТЬ!
Існують чотири причини, через які (а Аллагу все відомо краще) автор почав свою книгу з формули “басмаля”:
1. З цієї формули почав Свою Велику Книгу Всевишній Аллаг.
2. Автор наслідує приклад Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, більше того, всіх пророків і посланців. У сурі “Ан-Намль” (“Мурахи”, 27:30) повідомляється, що цариця Саби промовила:
إنه من سليمان وإنه بسم الله الرحمن الرحيم
“Воістину (послання) це від Сулеймана, і воно – в ім’я Аллага Всемилостивого, Який виявляє милість!” .
3. Так чинили вчені, що передували авторові.
4. Автор зробив це, сподіваючись на благословення від Аллага, бо всяка річ, над якою згадується Його, знаходить благодать (бараку).
ЗНАЙ, НЕХАЙ ЗМИЛОСТИВИТЬСЯ НАД ТОБОЮ АЛЛАГ,
Звичкою автора є благання за учня і читача. Це вказує на його палке бажання, щоб учень (або читач) здобув усе можливе з благ. У даній книзі він молиться за учня в трьох місцях, у книзі “Чотири правила” – у двох.
ЩО КОЖЕН ІЗ НАС ОБОВ’ЯЗКОВО МАЄ ВИВЧИТИ ЧОТИРИ ПИТАННЯ.
Ці чотири питання є суттю сури “Аль-‘Аср”. Ібн аль-Каййім говорить про те, що релігійна старанність (джихад) має чотири види: перший з них – це джихад з власною душею (нафсом). Він полягає в старанності на терені чотирьох речей: 1) знання, 2) діяння, 3) заклику, 4) терпіння щодо знання, потім щодо діяння, потім щодо заклику.
Звичкою автора під час роз’яснення запитань є згадування чисел (наприклад: чотири запитання, три питання, три основи, чотири правила, десять умов і т.д.) Це робиться для того, щоб учень (читач) краще запам’ятав перелічені істини, щоб знання впорядкувалося і зміцнилося в його пам’яті.
Це, насправді, є методом Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає. Прикладом є хадиси:
– “Уникайте семи згубних гріхів…”,
– “Три людини, з якими не заговорить Аллаг у Судний день, на яких не погляне, яких не очистить і яким уготовано болісне покарання…”;
– “П’ять речей є проявом нормальної природи (фітри) …”;
– “Лицеміра вирізняють три якості…” та багато інших.
Згубних гріхів більше, ніж сім, але Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, хотів, щоб сподвижники запам’ятали при тій зустрічі саме ці сім. Отже, однією з найкращих особливостей праць автора є те, що він викладає питання у вигляді переліку з певною, згадуваною ним кількістю пунктів, щоб усе це ввійшло в пам’ять упорядковано й міцно.
1. ЗНАННЯ: ВОНО МІСТИТЬ В СОБІ ПІЗНАННЯ АЛЛАГА, ПІЗНАННЯ ЙОГО ПРОРОКА І ПІЗНАННЯ РЕЛІГІЇ ІСЛАМ НА ПІДСТАВІ ДОВОДІВ.
Ці три речі і є трьома основами. Автор згадав їх тут коротко і загалом, не давши докладного роз’яснення, і це найпрекрасніший метод: спершу згадати в загальному, а потім надати докладне роз’яснення.
Раб Аллага, перед тим, як почне чинити діяння, повинен отримати знання. Той, хто чинить діяння без знання, схожий на християн, а той, хто знає, але не чинить, має схожість з юдеями.
2. ДІЯННЯ ЗГІДНО З ЦИМ ЗНАННЯМ.
Плодом знання має бути діяння. Одним із перших, ким спалахне пекельний вогонь, буде володар знання, який не чинив відповідно до нього. Хай врятує нас Аллаг від такої долі! Сказано:
وعالم بعلمه لم يعملن ** معذب من قبل عباد الوثن
“Той, хто знає, хто не чинить відповідно до знання, буде покараний раніше за ідолопоклонників”.
Попередники говорили: “Знання кличе діяння, і якщо воно відгукується і приходить, знання залишається, а якщо діяння не з’являється на поклик, то знання йде”.
3. ЗАКЛИК ДО ЦЬОГО.
Тут автор спрямовує нас на заклик людей до того, до чого закликав Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає. Бо якщо людина, по-перше, пізнала істину, по-друге, втілила пізнане в діяння, то вона обов’язково повинна повідомити про цю істину людям, вказати їм на правильний шлях. Наведемо дохідливий приклад: якщо ми побачимо людину, яка йде дорогою і не помічає наявної попереду ями, в яку може впасти, чи повинні ми попередити її про небезпеку чи ні? Звичайно, повинні! Якщо ми не зробимо цього і людина впаде в яму, на нас ляже відповідальність за її падіння. У цьому прикладі йдеться про небезпеку, пов’язану всього лише з цим, земним життям. Що тоді говорити про небезпеки, які стосуються вічного світу?! Коли ти бачиш, що люди перебувають на краю пекельної прірви, ти зобов’язаний їх застерегти, як це робив Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає. Аллаг сказав:
قل هذه سبيلي أدعو إلى الله على بصيرة أنا ومن اتبعني وسبحان الله وما أنا من المشركين
“Скажи це мій шлях – я закликаю до Аллага на основі знання і ті, хто пішов за мною. Пресвятий Аллаг, я – не з багатобожників” (12:108).
Хто належить до справжніх послідовників Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, той зобов’язаний закликати до того, до чого закликав він, а перше, до чого він закликав – тавхід.
Заклик має п’ять умов:
1. Щирість (іхляс);
2. Знання стану того, кого закликають;
3. Володіння необхідним релігійним знанням;
4. Мудрість;
5. Терпіння.
4. ТЕРПІННЯ ПЕРЕД ТРУДНОЩАМИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ НА ЦЬОМУ ШЛЯХУ.
Цим шляхом ішли пророки, мир їм і благословення Аллага, і їх спіткали гоніння й поневіряння, їм завдавали образ і страждань. І всякий, хто йде цим шляхом, неодмінно зазнає випробувань, а значить обов’язково потребує терпіння. Терпіння на шляху чого? На шляху:
– набуття знання,
– діяння,
– заклику.
Учені ділять терпіння (сабр) на 3 види:
1). Терпіння щодо наказаного Аллагом, щоб виконувати це.
2). Терпіння щодо гріхів і забороненого Аллагом, щоб не робити заборонене й відсторонюватися від нього (найголовніше, від чого необхідно утримуватися, – це ширк).
3). Терпіння щодо приречених неприємностей (хвороби, бідність).
ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО:
Одна з найкращих особливостей книг автора – те, що в них він обов’язково наводить доказ (даліль). Для чого? По-перше, щоб привчити учнів (читачів) до слідування за шаріатськими доводами. По-друге, для підготовки їх до того, щоб стати колись ученими та набути здатності виводити законоположення (хукми) з доводів. По-третє, щоб навчити їх, як спростовувати помилки опонентів, бо істинні докази знаходяться в Книзі Аллага та Сунні Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає.
“З ІМ’ЯМ АЛЛАГА ВСЕМИЛОСТИВОГО, ЩО ВИЯВЛЯЄ МИЛІСТЬ! КЛЯНУСЬ ПЕРЕДВЕЧІРНІМ ЧАСОМ, ВОІСТИНУ, ЛЮДИНА В ЗБИТКУ, КРІМ ТИХ, ЯКІ УВІРУВАЛИ, І ЧИНИЛИ ПРАВЕДНІ СПРАВИ, І ЗАПОВІДАЛИ МІЖ СОБОЮ ІСТИНУ, І ЗАПОВІДАЛИ МІЖ СОБОЮ ТЕРПІННЯ!” (Аль-‘Аср 103:1-3).
Аллаг клянеться часом, і Він може клястися чим хоче, бо Його не питають про те, що Він робить, але Він запитує з рабів. Ми ж не маємо права клястися кимось, крім Аллага, бо той, хто клянеться не Аллагом, тим самим здійснює куфр (діяння невір’я) або ширк, як про це сказано в хадисі.
Запитай будь-яку людину на землі – віруючу чи невірну – про те, чого вона хоче: збитку чи прибутку. Вона, не вагаючись, відповість: прибуток. Сура говорить, що кожна людина опиниться у збитку. Винятком Аллаг назвав лише тих, які вірили (володіли іманом), здійснювали праведні діяння, закликали один одного до істини і заповідали один одному терпіння. Віра (іман) – це переконане знання, слово і діяння, вона збільшується і зменшується.
Ось чому цієї сури достатньо як доводу проти людей, що повідомляє їм, що вони зобов’язані отримати знання, здійснювати діяння, закликати і терпіти. Ось чому
ІМАМ АШ-ШАФІ’І, НЕХАЙ ЗМИЛОСТИВИТЬСЯ НАД НИМ ВСЕВИШНІЙ АЛЛАГ, СКАЗАВ: “ЯКБИ АЛЛАГ НЕ НИСПОСИЛАВ ЛЮДЯМ ІНШОГО ДОВОДУ, КРІМ ЦІЄЇ СУРИ, ТО ЇЇ БУЛО Б ДЛЯ НИХ ДОСТАТНЬО”.
Слова імама не означають, що сура “Аль-Аср” замінює собою все послане. Ні! Вчений мав на увазі, що її однієї достатньо для того, щоб у людини не залишилося виправдань щодо згаданих чотирьох питань. Усе в Корані є доказом. За допомогою тільки однієї сури “Аль-Аср”творіння отримали незаперечний доказ і позбулися виправдання, не кажучи вже про всі сури.
Іншою особливістю книг автора є те, що він часто наводить слова імамів і вчених Ахлю-с-сунна, і хоча їхні слова й не вважаються доказом, проте підкріплюють і роз’яснюють сказане в цих книгах.
ІМАМ АЛЬ-БУХАРІ, ХАЙ ЗМИЛОСТИВИТЬСЯ НАД НИМ ВСЕВИШНІЙ АЛЛАГ, У СВОЄМУ “АС-САХІХУ” СКАЗАВ: “РОЗДІЛ ПРО ТЕ, ЩО ЗНАННЯ МАЄ БУТИ ПЕРЕД СЛОВАМИ І ДІЯННЯМИ”. ДОКАЗОМ ЧОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ЗНАЙ ЖЕ, ЩО НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА, І ПРОСИ ВИБАЧЕННЯ ЗА СВІЙ ГРІХ” (Сура “Мухаммад”, 47:19). ЯК БАЧИМО, АЛЛАГ ЗГАДАВ ЗНАННЯ ПЕРЕД СЛОВАМИ І ДІЯННЯМИ”.
Мухаммад ібн Ісмаїль аль-Бухарі, автор “Ас-Сахіха”, назвав саме так одну з розділів своєї книги з тієї причини, що якщо людина чинить діяння без знання, то вона схожа на християн, а якщо має знання, але не чинить відповідно до них, то схожа на юдеїв. Мусульманин повинен мати і знання, і діяння. Звідси випливає, що якщо людина хоче молитися, поститися, здійснювати умру або будь-яке інше поклоніння, їй заборонено робити це, поки в неї не буде на це доводу. Поклоніння (‘ібада) приймається тільки при дотриманні двох умов: щирому його здійсненні тільки заради Аллага (іхляс) і його відповідності тому, чого навчив Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає (мутаба’а). Аль-Бухарі, дотримуючись звичаю вчених-попередників, навів на свої слова доказ – аят із сури “Мухаммад”:
فاعلم أنه لا إله إلا الله واستغفر لذنبك وللمؤمنين والمؤمنات
“Знай (бо знання передусім), що немає божества, гідного поклоніння, крім Аллага (і що Мухаммад – раб Його і посланець) і проси прощення за свій гріх, а також за віруючих чоловіків і жінок”.
Аллаг почав зі знання, а потім наказав просити прощення (істігфар).
Знання та сповідування тавхіду – найбільша з людських чеснот, але згадуючи про неї, Всевишній слідом згадує про необхідність просити вибачення. Тому що людина, щоб вона не робила, обов’язково допускає упущення. Ось чому Всевишній наказав здійснювати істігфар після діянь поклоніння (ібадат): намазу, хаджу тощо.
Більш того, коли добігла кінця велика місія Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, яку він виконував якнайкраще протягом двадцяти трьох років, ознакою її закінчення та швидкої смерті Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, було послання йому сури “Ан-Наср” (“Перемога”) і повеління, що міститься в ній, просити в Аллага прощення.
Таким чином, аят, наведений аль-Бухарі, поєднує в собі тавхід та істігфар. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, багато просив Творця про прощення, і багато каявся.
Попередня Лекція №01. Вступ
Наступна Лекція №03. Друга частина. Три питання
