Лекція №03. Друга частина. Три питання

Друга частина

Три питання

ЗНАЙ, ХАЙ ЗМИЛОСТИВИТЬСЯ НАД ТОБОЮ АЛЛАГ, ЩО КОЖЕН МУСУЛЬМАНИН І КОЖНА МУСУЛЬМАНКА ЗОБОВ’ЯЗАНІ ПІЗНАТИ НАСТУПНІ ТРИ ПИТАННЯ І ДІЯТИ ВІДПОВІДНО ДО НИХ.

Це друга з п’яти частин книги. Перша була присвячена чотирьом питанням, ця – трьом питанням. Як говорилося раніше, потрібно відрізняти три питання від трьох основ. Три основи – це питання могили, а три питання (якщо говорити коротко) – це:
1. Віра в єдиність Аллага в пануванні (тавхід ар-рубубіййа) і Його єдиність у божественних іменах і атрибутах (тавхід аль-асма ва-сифат);
2. Віра в єдиність Аллага в праві бути богом (тавхід аль-улухіййа);
3. Зречення від ширку та його послідовників.

Тут автор вдруге молиться за учнів і читачів, бо бажає їм усіх благ.

Говорячи “кожен мусульманин і мусульманка”, учений підкреслює, що ці питання стосуються жінок так само, як і чоловіків.

В арабській мові слово “тавхід” – віддієслівний іменник від дієслова “ваххада”, що означає “робити одним, єдиним”. Але головним для нас є не мовне, а шаріатське визначення, бо ми поклоняємося Аллагові за допомогою Його шаріату.

التوحيد شرعاً إفراد الله بما يختص به من الربوبية والإلوهية والأسماء والصفات

Тавхід з погляду шаріатської термінології – це визнання єдиності Аллага в тому, що притаманне тільки Йому, чи то панування, чи то божественність (право на чиєсь поклоніння), чи то імена й атрибути. Таким чином, тавхід представлений трьома видами:

توحيد الربوبية هو إفراد الله بأفعاله، أو بالخلق والملك والتدبير

Тавхід ар-рубубіййа (єдинобожжя, пов’язане з пануванням) – це визнання єдиності Аллага в Його діях, або, інакше кажучи, у створенні, владі, управлінні світобудовою та її влаштуванні.

توحيد الإلوهية هو إفراد الله بالعبادة أو بأفعال العباد

Тавхід аль-улюхіййа (єдинобожжя, пов’язане з божественністю, гідністю поклоніння) – це визнання виключного права Аллага на будь-чиє поклоніння або, інакше кажучи, релігійні дії рабів.

توحيد الأسماء والصفات هو إفراد الله بما سمى ووصف به نفسه في كتابه أو على لسان رسوله وذلك بإثبات ما أثبت لنفسه ونفي ما نفى عن نفسه من غير تحريف ولا تعطيل ومن غير تكيف ولا تمثيل

Тавхід аль-асма уа-с-сифат (єдинобожжя, пов’язане з іменами та атрибутами) – це переконаність в одноосібному володінні Аллагом тими іменами й атрибутами, якими Він охарактеризував Себе у Своїй Книзі та вустами Свого посланця, нехай благословить його Аллаг і вітає. Ця переконаність виражається в підтвердженні того, що Аллаг підтвердив відносно Самого Себе, і запереченні того, що Він відкинув відносно Самого Себе, без спотворення, заперечення, надання певного образу (питання “Як?”) і уподібнення.

Це визначення вказує на те, що імена й атрибути Аллага не належать до питань, у яких можна ґрунтуватися на висновках розуму. Навпаки, вони – тавкіфіййа, тобто тут потрібно неухильно дотримуватися того, що сказано в Корані та Сунні й не переходити за межі аятів і хадисів, зупинятися суворо на цій грані, як вказував імам Ахмад. Цей вид тавхіду виражається в тому, щоб визнавати й стверджувати все те, що стверджує стосовно Себе Аллаг і стверджує стосовно Аллага Його Посланець, і заперечувати те, що заперечує Аллаг стосовно Себе та заперечує стосовно Нього Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає. Ахлю-с-Сунна відносно заперечуваних атрибутів (ас-сифат ас-сальбіййа) чинить так: заперечують відносно Аллага все те, що заперечує відносно Себе Сам Аллаг і заперечує Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, при цьому обов’язково підтверджуючи володіння Аллагом атрибутом, протилежним заперечуваному, в його досконалому ступені, тому що просто заперечення не є досконалістю. Так, ми заперечуємо відносно Аллага сон і дрімоту, тому що їх заперечує Сам Аллаг, кажучи: “Не опановує Ним ні дрімота, ні сон” (2:256). При цьому ми зобов’язані підтверджувати володіння Аллагом атрибутами досконалості, протилежними сну і дрімоті. Ними є абсолютні й досконалі існування, життя, самодостатність і вседержимість.

Згідно з аятом із сури “Жінки”, учень повинен звертатися до вчених-раббаніййін, тому йому необхідно запам’ятовувати й учити ті визначення, що дають вони, не змінюючи в них нічого, доки не зміцниться в знанні й сам не стане вченим. Наприклад, якщо тебе запитають, що таке тагут, ти скажеш так, як сказав Ібн аль-Каййім (усе, щодо чого раб переходить встановлені межі в поклонінні, дотриманні, підпорядкуванні).

1. АЛЛАГ СТВОРИВ НАС, ДАВ НАМ ЗАСОБИ ДО ІСНУВАННЯ І НЕ ЗАЛИШИВ НАС НАОДИНЦІ З СОБОЮ. ВІН ВІДПРАВИВ ДО НАС ПОСЛАНЦЯ, І ТОЙ, ХТО ПІДКОРИТЬСЯ ЙОМУ, УВІЙДЕ ДО РАЮ, А ХТО НЕ ПОСЛУХАЄТЬСЯ ЙОГО, ПОТРАПИТЬ У ВОГОНЬ, ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “МИ ПОСЛАЛИ ДО ВАС ПОСЛАНЦЯ, ЯКИЙ СВІДЧИТЬ ПРО ВАС, ЯК ПОСЛАЛИ ДО ФАРАОНА ПОСЛАНЦЯ. І НЕ СЛУХАВСЯ ФАРАОН ПОСЛАНЦЯ, І СХОПИЛИ МИ ЙОГО ХВАТКОЮ БОЛІСНОЮ” (Аль-Муззамміль 73:15-16).

Ці слова автора, якщо говорити стисло, містять у собі перше з трьох питань – єдність Аллага в пануванні (тавхід ар-рубубіййа) і Його єдність у божественних іменах і атрибутах (тавхід аль-асма ва-сифат).

Аллаг – Творець, Наділювач, Управитель, Улаштовувач, Той, хто Оживляє і Умертвляє. Якщо Він Творець, значить тільки Він заслуговує на поклоніння. У Корані дуже часто Всевишній наводить невіруючим, до яких було послано Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, як доказ та аргумент те, що якщо вони визнають єдиність Аллага як Господа (тавхід ар-рубубіййа), отже, мають визнати і Його єдиність як Істинного Бога (тавхід аль-улухіййа).

Аллаг з милості Своєї не залишив нас без нагляду, наданими самим собі, не наказавши нам нічого і не заборонивши. Ні! Він відправив до нас пророків, мир їм і благословення. Хто підкорився посланцеві Аллага, хай благословить його Аллаг і вітає, той увійде до Раю, а хто не послухався – той відмовився, а значить (хай врятує нас Аллаг від подібної долі) увійде до Пекла.

За своїм звичаєм автор наводить доказ. Це слова з Корану, в яких повідомляється про те, що Аллаг відправив до нас як свідка над нами Мухаммада, нехай благословить його Аллаг і вітає, так само, як до Фараона був направлений Муса. Муса, мир йому, пред’явив йому доказ Аллага, але Фараон і його народ відвернулися, і тоді Аллаг (після повідомлення і пред’явлення доказу!) піддав їх болісній карі. Всевишній сказав:

وما كنا معذبين حتى نبعث رسولا

“Ми нікого не карали, поки не відправляли посланця” (Аль-Ісра, 17:15).

А також сказав:

رسلا مبشرين ومنذرين لئلا يكون للناس على الله حجة بعد الرسل

“Ми відправили посланців, які несли благу звістку і застерігали, щоб після пришестя посланців у людей не було жодного доводу (виправдання) проти Аллага” (4:165).

2. АЛЛАГ НЕЗАДОВОЛЕНИЙ, КОЛИ ДО НЬОГО ДОЛУЧАЮТЬ КОГОСЬ У ПОКЛОНІННІ, ЧИ ТО НАБЛИЖЕНИЙ АНГЕЛ, ЧИ ТО ПОСЛАНИЙ ПРОРОК.

Аллаг незадоволений ширком – долученням до Нього в поклонінні будь-чого або будь-кого, ким би і чим би не був об’єкт поклоніння.

ДОКАЗАТЕЛЬСТВОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “УСІ МЕЧЕТІ (масаджид) НАЛЕЖАТЬ АЛЛАГОВІ, ТОМУ НЕ ВЗИВАЙТЕ НІ ДО КОГО НАРІВНІ З АЛЛАГОМ” (Аль-Джінн, 72:18).

“Ні до кого” – оскільки слово “ахадан” (“ні до кого”) має невизначений стан (арабською ан-накіра) та перебуває в контексті заборони, отже, воно набуває значення всеохоплюваності та охоплює собою все, чому поклоняються, окрім Аллага (ангели, пророки, праведники, джини і т.д.).

Слово “масаджид” в аяті являє собою множину слова “масджид”. Що таке “масаджид”?

1. Мечеті, зведені для поклоніння в них. Для чого вони побудовані? Для поклоніння пророкам, ангелам, джиннам, святим угодникам, тваринам? НІ!!! Тільки для поклоніння Аллагові.
2. Будь-які місця, де людина здійснює молитовний уклін (суджуд) і намаз. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав: “Земля зроблена для мене мечеттю й очищенням”. Де б ти не здійснював молитовний уклін (суджуд), ти робиш це місце твоїм масджидом.
3. Органи, на які здійснюється земний уклін. Хто їх створив? Аллаг! Тому не можна їх використовувати для здійснення поклону (суджуда) не Аллагові.

Друге з трьох питань, що розглядаються в цьому розділі, являє собою, якщо говорити стисло, роз’яснення єдності Аллага в праві бути богом, у праві на чиєсь поклоніння (тавхід аль-улухіййа; тавхід аль-‘ібада). Аллаг не хоче, щоб когось надавали Йому в співтовариші в поклонінні. Саме в цьому питанні невірні громади не погоджувалися з пророками, що приходили до них. Вони визнавали єдиність Аллага як Господа, тобто Творця, Управителя, Володаря, і навіть здійснювали для Аллага деякі види поклоніння, але поряд з Аллагом вони поклонялися іншим богам, надаючи Йому тим самим співтоваришів у поклонінні. Многобожники приймали тавхід ар-рубубіййа, але не визнавали тавхід аль-улухіййа, і тому Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, бився з ними.

3. ХТО ПІДКОРИВСЯ ПОСЛАНЦЕВІ Й НЕ ДОЛУЧАВ РІВНИХ ДО АЛЛАГА, НЕ ПОВИНЕН З ЛЮБОВ’Ю СТАВИТИСЯ ДО ТИХ, ХТО ВИЯВЛЯЄ ВОРОЖНЕЧУ ДО АЛЛАГА ТА ЙОГО ПОСЛАНЦЯ, БУДЬ ТОЙ НАВІТЬ ЙОГО НАЙБЛИЖЧИМ РОДИЧЕМ. ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СЕРЕД ТИХ, ХТО ВІРУЄ В АЛЛАГА ТА В ОСТАННІЙ ДЕНЬ, ТИ НЕ ЗНАЙДЕШ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЛЮБИЛИ Б ТИХ, ХТО ВОРОГУЄ З АЛЛАГОМ ТА ЙОГО ПОСЛАНЦЕМ, НАВІТЬ ЯКЩО ЦЕ БУДУТЬ ЇХНІ БАТЬКИ, СИНИ, БРАТИ ЧИ РОДИЧІ. АЛЛАГ НАКРЕСЛИВ У ЇХНІХ СЕРЦЯХ ВІРУ ТА ЗМІЦНИВ ЇХ ДУХОМ ВІД НЬОГО. ВІН ВВЕДЕ ЇХ У РАЙСЬКІ САДИ, В ЯКИХ ТЕЧУТЬ РІКИ, І ВОНИ ПЕРЕБУВАТИМУТЬ ТАМ ВІЧНО. АЛЛАГ ЗАДОВОЛЕНИЙ НИМИ, І ВОНИ ЗАДОВОЛЕНІ НИМ. ВОНИ Є ПАРТІЄЮ АЛЛАГА. ВОІСТИНУ, ПАРТІЯ АЛЛАГА – ЦЕ УСПІШНІ” (Аль-Муджадала 58:22).

Третє питання – про зречення від багатобожжя і людей багатобожжя. Богобоязливого віруючого треба любити заради Аллага повною любов’ю, до невіруючого плекати любов не можна, а грішного мусульманина (фасік) треба любити за його віру і ненавидіти за його гріхи і нечестя.

Зречення буває за допомогою серця, язика та органів.

Серце повинне відректися від любові до ворогів Всевишнього, плекати ненависть до їхніх свят, обрядів, проявів багатобожжя та єресі.

Язик оголошує: “Я відрікаюся від того, чому ви поклоняєтеся”, “Я не поклоняюся тому, чому поклоняєтеся ви”.

Зречення органами полягає в тому, щоб не брати участь у святах і обрядах невіруючих, не носити їхній одяг, не дивитися на них захоплено-зачарованим поглядом. Ібрагім, імам єдинобожників і улюбленець Всевишнього (халілю-Ллаг), звертався до Аллага з благанням:

واجنبني وبني أن نعبد الأصنام

“Віддали мене і моє потомство від поклоніння ідолам” (14:35), тобто: зроби мене в одній стороні, а ідолопоклонників – в іншій, я не хочу навіть споглядати їх, не кажучи вже про участь у їхніх обрядах і святах, надяганні притаманного лише їм одягу тощо. Імам Ахмад говорив: “Коли я бачу невіруючого, то закриваю очі, боячись побачити ворога Всевишнього”, тобто: не хочу його бачити, тому що він ворог самого Творця. Таким є справжнє втілення принципу зречення. Потрібно відрізняти одне від одного два питання: питання заклику невіруючих і питання тісного спілкування з ними, участі у святах, захопленні ними та їхньою культурою тощо. Безумовно, мусульманин зобов’язаний милосердно піклуватися про порятунок людей і закликати невіруючих до прямого шляху, роблячи це з добрим умовлянням і мудрістю і ведучи дискусію, коли вона необхідна, у найблагородніший спосіб. Мусульманин не має права зневажати права немусульман, заподіювати їм несправедливість або чинити з ними віроломно. Він повинен бути зразком порядності, надійності, справедливості, моральності, допомагати родичам і робити добро сусідам, навіть якщо вони невіруючі. Всевишній сказав:

لا ينهاكم الله عن الذين لم يقاتلوكم في الدين ولم يخرجوكم من دياركم أن تبروهم وتقسطوا إليهم إن الله يحب المقسطين

“Аллаг не забороняє вам бути добрими і справедливими з тими, які не билися з вами через релігію і не виганяли вас з ваших осель. Воістину, Аллаг любить неупереджених” (60:8).

Однак це не дає підстав для порушення принципу зречення. Дивують люди, що відносять себе до ісламу, але розважаються переглядом шоу, серіалів і чемпіонатів і захоплюються західними (і не тільки) телеведучими, акторами, гравцями тощо. Якщо хочеш бути зі щасливих, з партії Аллага, з тих, ким задоволений Аллаг, то мусиш втілювати принцип зречення серцем, органами та язиком.

У наведеному автором аяті із сури “Аль-Муджадаля” – підтвердження такого атрибута Аллага, як “вдоволення” (ар-ріда), відповідно до того, як він належить Всевишньому. Ахлю-с-Сунна підтверджують наявність в Аллага цього атрибута відповідно до Його величі, не уподібнюючи його однойменному атрибуту творінь.

Попередня Лекція №02. Перша частина. Чотири питання
Наступна Лекція №04. Третя частина. Чому ми вивчаємо тавхід