ЛЮДИ ПІСЛЯ СМЕРТІ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ СТВОРИЛИ ВАС З НЕЇ (ЗЕМЛІ), В НЕЇ ВАС ПОВЕРНЕМО І З НЕЇ ВИВЕДЕМО ЩЕ РАЗ” (Та Ха 20:55).
ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “АЛЛАГ ВИРОСТИВ ВАС ІЗ ЗЕМЛІ, НЕМОВ РОСЛИНИ. ПОТІМ ВІН ПОВЕРНЕ ВАС У НЕЇ І ЗНОВУ ВИВЕДЕ ЗВІДТИ” (Нух 71:17,18).
ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ ЛЮДИ ВІДПОВІДАТИМУТЬ І ОТРИМАЮТЬ ВІДПЛАТУ ЗА СВОЇ ДІЯННЯ. ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “АЛЛАГОВІ НАЛЕЖИТЬ ТЕ, ЩО НА НЕБЕСАХ, І ТЕ, ЩО НА ЗЕМЛІ, ЩОБ ВІН ВІДПЛАТИВ ТИМ, ХТО ЧИНИВ ЗЛО, ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ ВЧИНИЛИ, І ВІДДАВ ТИМ, ХТО ТВОРИВ ДОБРО, НАЙКРАЩИМ (РАЄМ)” (Ан-Наджм 53:31).
КОЖЕН, ХТО ВВАЖАЄ БРЕХНЕЮ ВОСКРЕСІННЯ, Є НЕВІРУЮЧИМ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕВІРУЮЧІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНИ НЕ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. СКАЖИ: “НАВПАКИ, ПРИСЯГАЮСЯ МОЇМ ГОСПОДОМ, ВИ НЕОДМІННО БУДЕТЕ ВОСКРЕШЕНІ, А ПОТІМ ВАМ НЕОДМІННО ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВЧИНИЛИ. ЦЕ ДЛЯ АЛЛАГА ЛЕГКО”” (Ат-Тагабун 64:7).
Хвала Аллагові, ми з вами починаємо вивчення останньої з п’яти частин книги “Три основи” – висновку.
ЛЮДИ ПІСЛЯ СМЕРТІ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ СТВОРИЛИ ВАС З НЕЇ (ЗЕМЛІ), В НЕЇ ВАС ВЕРНЕМО І З НЕЇ ВИВЕДЕМО ЩЕ РАЗ” (Та Ха 20:55).
Віра у воскресіння є невід’ємною частиною віри в Останній день, яка, як зазначалося раніше, охоплює віру в усе те, що буде після смерті.
За своїм звичаєм, автор, згадуючи якесь питання, наводить аргумент. У цьому випадку він наводить доводи на воскресіння. Це слова Всевишнього:
منها خلقناكم وفيها نعيدكم ومنها نخرجكم تارة أخرى
“Ми створили вас із неї (землі), у неї вас повернемо і з неї виведемо ще раз” (Та Ха 20:55).
Аллаг визначив і встановив, що всі люди вмирають на цій землі, а потім будуть виведені з неї воскреслими. Зокрема й Іса (Ісус), мир йому: він зійде на цю землю наприкінці часів, потім помре на ній, а потім його піднімуть із неї і воскресять.
ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “АЛЛАГ ВИРОСТИВ ВАС ІЗ ЗЕМЛІ, НЕМОВ РОСЛИНИ. ПОТІМ ВІН ПОВЕРНЕ ВАС У НЕЇ І ЗНОВУ ВИВЕДЕ ЗВІДТИ” (Нух 71:17,18).
Той, хто створив творіння з нічого, з небуття, тим більше може відтворити їх повторно. У Корані сказано:
أو لم ير الإنسان أنا خلقناه من نطفة فإذا هو خصيم مبين (77) وضرب لنا مثلا ونسي خلقه قال من يحيي العظام وهي رميم (78) قل يحييها الذي أنشأها أول مرة وهو بكل خلق عليم (79)
“Невже людина не бачить, що Ми створили її з краплі? І ось вона відкрито сперечається! Він навів Нам притчу і забув про своє створення. Він сказав: “Хто оживить кістки, які зотліли?”. Скажи: “Оживить їх Той, Хто створив їх уперше. Він знає про всяке творіння” (Йа Сін, 36:77-79).
ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ ЛЮДИ ЗВІТУВАТИМУТЬ І ОТРИМАЮТЬ ВІДПЛАТУ ЗА СВОЇ ДІЯННЯ.
Після воскресіння (аль-ба’с) на людей чекає Розрахунок (аль-хісаб) і Відплата (аль-джаза). Усе це – воскресіння (аль-ба’с), Збір (аль-хашр), Розрахунок (аль-хісаб), Відплата (аль-джаза) – входить у віру в Останній день.
ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “АЛЛАГОВІ НАЛЕЖИТЕ ТЕ, ЩО НА НЕБЕСАХ, І ТЕ, ЩО НА ЗЕМЛІ, ЩОБ ВІН ВІДПЛАТИВ ТИМ, ХТО ЧИНИВ ЗЛО, ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ ВЧИНИЛИ, І ВІДДАВ ТИМ, ХТО ТВОРИВ ДОБРО, НАЙКРАЩИМ (РАЄМ)” (Ан-Наджм 53:31).
“Найкраще” (аль-хусна) – це Рай, а “Добавка” (аз-зійада) – це споглядання віруючими Аллага в Судний День і в Раю.
КОЖЕН, ХТО ВВАЖАЄ БРЕХНЕЮ ВОСКРЕСІННЯ, Є НЕВІРУЮЧИМ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕВІРУЮЧІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНИ НЕ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. СКАЖИ: “НАВПАКИ, ПРИСЯГАЮСЯ МОЇМ ГОСПОДОМ, ВИ НЕОДМІННО БУДЕТЕ ВОСКРЕШЕНІ, А ПОТІМ ВАМ НЕОДМІННО ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВЧИНИЛИ. ЦЕ ДЛЯ АЛЛАГА ЛЕГКО”” (Ат-Тагабун 64:7).
Людина, що не вірить або вважає брехнею воскресіння, не є віруючою та мусульманином, тому що заперечує один зі стовпів Іману – віру в те, що буде після смерті. Суперечка між Пророком, хай благословить його Аллаг і вітає, і невіруючими стосувалася низки питань, одним з найважливіших було питання про воскресіння після смерті, виведення і підняття мертвих з їхніх могил. Невіруючі не вважали воскресіння померлих правдою. Всевишній наказав Своєму пророкові, хай благословить його Аллаг і вітає, заприсягтися в тому, що воскресіння – безсумнівна істина. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, завжди говорив лише правду і був правдивим без клятв, але клятва в даному випадку була покликана підтвердити безсумнівність і неминучість воскресіння, що чекає на всіх нас.
АЛЛАГ ВІДПРАВЛЯВ УСІХ ПОСЛАНЦІВ ТАКИМИ, ЩО РАДУЮТЬ (ВІРУЮЧИХ БЛАГОЮ ЗВІСТКОЮ) І ЗАСТЕРІГАЮТЬ (НЕВІРНИХ). ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ ВІДПРАВИЛИ ПОСЛАННИКІВ, ЯКІ НЕСЛИ БЛАГУ ЗВІСТКУ І ЗАСТЕРІГАЛИ, ЩОБ ПІСЛЯ ПРИШЕСТЯ ПОСЛАНЦІВ У ЛЮДЕЙ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ДОВОДУ ПРОТИ АЛЛАГА” (Ан-Ніса 4:165).
ПЕРШИМ ІЗ ПОСЛАНЦІВ БУВ НУХ (МИР ЙОМУ), А ОСТАННІМ – МУХАММАД (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА). ВІН Є ПЕЧАТКОЮ ПРОРОКІВ (ОСТАННІМ ПРОРОКОМ). ПРО ТЕ, ЩО ПЕРШИМ ПОСЛАННИКОМ БУВ НУХ, СВІДЧАТЬ СЛОВА АЛЛАГА: “ВОІСТИНУ, МИ НАВІЯЛИ ТОБІ ОДКРОВЕННЯ ПОДІБНО ДО ТОГО, ЯК НАВІЯЛИ ЙОГО НУХУ І ПРОРОКАМ ПІСЛЯ НЬОГО” (Ан-Ніса 4:163).
АЛЛАГ ВІДПРАВЛЯВ УСІХ ПОСЛАНЦІВ ТАКИМИ, ЩО РАДУЮТЬ (ВІРУЮЧИХ БЛАГОЮ ЗВІСТКОЮ) І ЗАСТЕРІГАЮТЬ (НЕВІРНИХ). ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ ВІДПРАВИЛИ ПОСЛАННИКІВ, ЯКІ НЕСЛИ БЛАГУ ЗВІСТКУ І ЗАСТЕРІГАЛИ, ЩОБ ПІСЛЯ ПРИШЕСТЯ ПОСЛАНЦІВ У ЛЮДЕЙ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ДОВОДУ ПРОТИ АЛЛАГА” (Ан-Ніса 4:165).
Всевишній направив до людей посланців, щоб вони благовістили для єдинобожників і застерегли тих, хто відвертається від заклику всіх пророків і посланців, нехай благословить їх Аллаг і вітає. Аллаг відправив посланців для пред’явлення доводу людям. Через прихід пророків і посланців, а також через заклик їхніх послідовників здійснилося повідомлення і пред’явлення доказу творінням, людству.
Мудра мета відправлення Всевишнім посланців полягає:
1. У пред’явленні доводу людям;
2. У наданні їм милості.
ПЕРШИМ ІЗ ПОСЛАНЦІВ БУВ НУХ (МИР ЙОМУ),
Раніше ми вказували на те, що першим пророком був Адам, мир йому, а першим посланцем – Нух, мир йому. Доказом того, що Нух був першим посланцем, є довгий хадис про клопотання (аш-шафа’а), у якому повідомляється про те, що люди прийдуть до Адама, просячи його звернутися до Аллага з клопотанням за них, на що він відповість:
اذهبوا إلى نوح فإته أول رسول
“Ідіть до Нуха, бо він перший посланець”.
Також на це вказує аят, який навів як доказ автор, хай змилується над ним Аллаг.
А ОСТАННІМ – МУХАММАД (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА). ВІН Є ПЕЧАТКОЮ ПРОРОКІВ (ОСТАННІМ ПРОРОКОМ).
Чому Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, названий останнім пророком, а не останнім посланцем (хатам аль-мурсалін)? Тому що, якщо закінчений прихід пророків, то тим паче закінчений прихід посланців, закінчення ж приходу посланців може не означати припинення пророцтва. Раніше ми вказували, що кожен, хто претендує на пророцтво після Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, є брехуном і невіруючим, і таким же є й той, хто йому вірить.
ДО ВСІХ ОБЩИН АЛЛАГ ПОСИЛАВ ПОСЛАНЦІВ, ПОЧИНАЮЧИ З НУХА І ЗАКІНЧУЮЧИ МУХАММАДОМ, НАКАЗУЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ОДНОМУ АЛЛАГОВІ ТА ЗАБОРОНЯЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ТАГУТУ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “МИ ВІДПРАВИЛИ ДО КОЖНОЇ ОБЩИНИ ПОСЛАНЦЯ: “ПОКЛОНЯЙТЕСЯ АЛЛАГОВІ І ВІДСТОРОНИТЕСЯ ВІД ТАГУТУ!” ” (Ан-Нахль 16:36).
АЛЛАГ НАКАЗАВ УСІМ СВОЇМ РАБАМ ПРОЯВЛЯТИ НЕВІР’Я В ТАГУТА І ВІРУВАТИ В АЛЛАГА.
ІБН АЛЬ-КАЙЙІМ (ХАЙ ЗМИЛУЄТЬСЯ НАД НИМ АЛЛАГ) СКАЗАВ: “ТАГУТ – ЦЕ ВСЕ ТЕ, ЩОДО ЧОГО РАБ ПЕРЕХОДИТЬ ВСТАНОВЛЕНІ ДЛЯ НЬОГО МЕЖІ В ПОКЛОНІННІ, СЛІДУВАННІ ТА ПІДПОРЯДКУВАННІ”.
ДО ВСІХ ОБЩИН АЛЛАГ ПОСИЛАВ ПОСЛАНЦІВ, ПОЧИНАЮЧИ З НУХА І ЗАКІНЧУЮЧИ МУХАММАДОМ, НАКАЗУЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ОДНОМУ АЛЛАГОВІ ТА ЗАБОРОНЯЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ТАГУТУ.
Релігія всіх пророків і посланців одна. Всевишній посилав їх, щоб вони наказали людям поклонятися тільки Аллагові та відмовитися від тагута, вірити в Аллага і не вірити в тагута. Більше того, зречення від тагута передує вірі в Аллага. Всевишній сказав: “Хто відкинув тагута й увірував в Аллага”, поставивши на перше місце зречення від лжебогів.
НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “МИ ВІДПРАВИЛИ ДО КОЖНОЇ ОБЩИНИ ПОСЛАНЦЯ: “ПОКЛОНЯЙТЕСЯ АЛЛАГОВІ І ВІДСТОРОНИТЕСЯ ВІД ТАГУТУ!” ” (Ан-Нахль 16:36).
Аят означає: “Клянуся, безсумнівно Ми (Аллаг) до кожної общини (умма – це община, група) відправили посланця. З якою місією? Закликати людей поклонятися Аллагові (тобто сповідувати Тавхід, поклоняючись лише Творцеві) і сторонитися тагута (дієслово “іджтанібу” найсильніше виражає повеління відмовитися від тагута й віддалитися від нього. Воно означає: нехай тагут буде в одному боці, а ви – в зовсім іншому).
Найкраще з визначень, даних тагуту – визначення, наведене автором з посиланням на Ібн аль-Каййіма. Ібн аль-Каййім сказав, що тагут – широке, сукупне поняття, що охоплює собою все, щодо чого людина переходить встановлену, дозволену для неї грань, межу, чи то об’єкт поклоніння (наприклад, каміння або дерева), чи то об’єкт наслідування (вчені зла), чи то об’єкт підкорення (правителі, які вийшли зі покірності Аллагові). Якщо людина перейшла межу в поклонінні та почала поклонятися камінню, деревам тощо, то вона зробила їх своїми тагутами. Якщо перейшла межу щодо вчених і почала слідувати за ними всупереч волі й установленням Аллага та підкорятися їм, не слухаючись Всевишнього, то вона зробила їх тагутами, бо немає покірності створінню через непослух Творцеві. Якщо перейшов межу щодо правителів, царів та інших і став підкорятися їм у гріху, значить зробив їх тагутами.
АЛЛАГ НАКАЗАВ УСІМ СВОЇМ РАБАМ ПРОЯВЛЯТИ НЕВІР’Я В ТАГУТА І ВІРУВАТИ В АЛЛАГА.
Таким чином, невіра в тагута передує вірі в Аллага, і, як уже зазначалося, у цьому полягає сенс “Ля іляга ілля-Ллаг” – проявити невір’я в усе, чому поклоняються, крім Аллага, і визнати поклоніння одному лише Аллагові, у якого немає співтоваришів. Свідоцтво тавхіду неодмінно повинно включати заперечення та твердження, невір’я та віру. Воно повинно включати заперечення тагута і твердження поклоніння Аллагові, невіру в тагута і віру в Аллага. Як сказав Ібрагім, мир йому: “Воістину, я відрікаюся від того, чому ви поклоняєтеся, крім Того, Хто створив мене”. Аллаг приписав і поклав на людину зречення від тагута і невіру в нього, а після цього – віру в Аллага. Якщо людина відчуває сумніви в невір’ї в тагута, або утримується від зайняття позиції та судження, або вагається, або заявляє: “Я нічого не казатиму з цього приводу”, – то вона не є єдинобожником (муваххідом), бо Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав:
من قال لا إله إلا الله وكفر بما يعبد من دون الله حرم ماله ودمه وحسابه على الله
“Хто скаже “Ля іляга ілля-Ллаг” і зречеться всього, чому поклоняються поряд з Аллагом (проявить невір’я в нього), майно та кров того стануть недоторканими, а розрахунок з ним – в Аллага” (Муслім).
ТАГУТІВ БАГАТО, АЛЕ ОСНОВНИМИ Є П’ЯТЬ:
ІБЛІС, ПРОКЛЯТИЙ АЛЛАГОМ;
ТОЙ, КОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ, І ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ ЦИМ;
ТОЙ, ХТО ЗАКЛИКАЄ ЛЮДЕЙ ДО ПОКЛОНІННЯ ЙОМУ;
ТОЙ, ХТО ЗАЯВЛЯЄ ПРО ЗНАННЯ ЧОГОСЬ З ПОТАЄМНОГО;
ТОЙ, ХТО ВИНОСИТЬ РІШЕННЯ НЕ НА ПІДСТАВІ ТОГО, ЩО ПОСЛАВ АЛЛАГ.
НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “НЕМАЄ ПРИМУСУ В РЕЛІГІЇ. ПРЯМИЙ ШЛЯХ УЖЕ ВІДРІЗНИВСЯ ВІД ОМАНИ. ХТО НЕ ВІРИТЬ У ТАГУТА, А ВІРИТЬ В АЛЛАГА, ТОЙ УХОПИВСЯ ЗА НАЙНАДІЙНІШУ РУКОЯТЬ, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗЛАМАЄТЬСЯ. АЛЛАГ – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аль-Бакара 2:256). У ЦЬОМУ Й ПОЛЯГАЄ СЕНС СВІДЧЕННЯ “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”.
ТАГУТІВ БАГАТО, АЛЕ ОСНОВНИМИ Є П’ЯТЬ:
Автор наводить приклади тагутів, згадує головних із них, щоб ми знали й сторонилися їх.
Перший: ІБЛІС, ПРОКЛЯТИЙ АЛЛАГОМ
Ми повідомляємо про те, що Аллаг прокляв Ібліса, тобто віддалив від Своєї милості, вигнав від неї геть, але самі не займаємося вимовлянням прокльонів на його адресу, бо не отримуємо від цього жодної користі. У хадисі повідомляється про те, що Ібліс, коли людина починає проклинати й сварити його, звеличується, починає пишатися і стає більшим. Як же нам належить чинити? Нам наказано просити в Аллага захисту від Ібліса і вимовляти: “Вдаюся до Аллага від шайтана, якого проганяють” (А’узу біЛлягі мін аш-шайтані-р-раджім).
Другий: ТОЙ, КОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ І ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ ЦИМ
Ідеться про людину, яка не засуджує присвячення їй поклоніння. Наприклад, якщо комусь кланяються під час привітання, а він мовчить і не засуджує того, хто кланяється, то він, безсумнівно, у цьому випадку є тагутом. Він зобов’язаний засуджувати подібне, тому що поклони можуть здійснюватися тільки для Аллага. Якось раз до Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, прийшов якийсь чоловік і сказав: “Це те, що побажав Аллаг і ти”. Почувши такі слова, Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, вигукнув: “Ти що, прирівняв мене до Аллага?! Кажи: “Те, що побажав один Аллаг!” “. Таким чином, ніхто не повинен стати тим, кому присвячується поклоніння, і якщо він задовольняється цим, то є тагутом, і в цьому немає сумніву. Якщо до тебе прийшов хтось і, бажаючи висловити тобі свою пошану та повагу, зробив щось, що робиться лише стосовно Аллага, і ти не висловив осуду, то ти – тагут. У Корані повідомляється:
إذ قال الله يا عيسى ابن مريم أأنت قلت للناس اتخذوني وأمي إلهين من دون الله قال سبحانك ما يكون لي أن أقول ما ليس لي بحق إن كنت قلته فقد علمته
Ось сказав Аллаг: “О Іса (Ісус), син Мар’ям (Марії)! Чи говорив ти людям: “Прийміть мене і мою матір двома богами поряд з Аллагом?”. Він сказав: “Пречистий Ти! Як я міг сказати те, на що я не маю права? Якби я сказав таке, Ти знав би про це” (Аль-Маїда 5:116).
Іса, мир йому, кажучи: “Пречистий Ти! Як я міг сказати те, на що я не маю права?” – проголошує віддаленість Аллага від наявності в Нього співтоваришів і заявляє про відсутність у нього, Іси, будь-якого права претендувати на чиєсь поклоніння. Аллаг знає, що Іса не закликав людей зробити його богом, але Аллаг побажає, щоб Іса заявив про свою непричетність до тих, хто зробив це, про своє зречення від них, і висловив свою ворожість до поклоніння йому поряд з Аллагом.
Це дуже важливий аспект цього питання.
Третій: ТОЙ, ХТО ЗАКЛИКАЄ ЛЮДЕЙ ДО ПОКЛОНІННЯ ЙОМУ
Прикладом у цьому випадку може слугувати Фараон, який заявив:
ما علمت لكم من إله غيري
“Я не знаю для вас іншого бога, крім себе” (Аль-Касас, 28:38).
Четвертий: ТОЙ, ХТО ЗАЯВЛЯЄ ПРО ЗНАННЯ ЧОГО-НЕБУДЬ З ПОТАЄМНОГО
Ми вже говорили про те, що всякий, хто претендує на знання про потаємне, або на знання про час настання Судної години, або претендує на отримання одкровення з небес після приходу Мухаммада, нехай благословить його Аллаг і вітає, той є брехуном і невірним. Бо Аллаг сказав:
قل لا يعلم من في السماوات والأرض الغيب إلا الله وما يشعرون أيان يبعثون
«Скажи: “Ніхто на небесах і землі не знає потаємного, крім Аллага, і не відають, коли будуть воскрешені”». (Ан-Намль, 27:65).
П’ятий: ТОЙ, ХТО УХВАЛЮЄ РІШЕННЯ НЕ НА ПІДСТАВІ ТОГО, ЩО ПОСЛАВ АЛЛАГ
Хто виносить рішення не відповідно до того, що послав Аллаг, маючи переконання, що рішення Аллага неправильні та невідповідні, або що чиєсь судження та рішення чи судження тагутів та законів, придуманих людьми, подібні до рішень Аллага чи кращі за них, той є невіруючим, і його невір’я є великим, таким, що виводить з релігії. Це перша група тих, хто ухвалює рішення не відповідно до того, що послав Аллаг.
Друга група – ті, які переконані, що треба слідувати рішенням і встановленням Аллага і що законоположення і рішення Аллага, безсумнівно, краще за всіх інших і корисніше для рабів та країн, але віддають перевагу судженням тагутів або законам, придуманим людьми, через якусь особисту мирську вигоду, або пристрасті душі, або любові до влади, або бажання зберегти посаду тощо. Подібний випадок є малим куфром, невір’ям, що не доходить до великого невір’я, нечестям (фіск). Таким є становище деяких правителів сьогодні, нехай наставить Аллаг нас і їх на прямий шлях.
Якщо своїм рішенням, що розходиться з тим, що послав Аллаг, людина зневажає права будь-кого з людей, то, крім іншого, вона ще й пригноблювачем (аз-залім). І це третій різновид тих, хто ухвалює рішення не на підставі ниспосланого Аллагом.
Четвертий різновид – невіглас (джагіль), тобто той, хто ухвалює рішення, що не відповідають тому, що послав Аллаг, через незнання. У цьому випадку ми говоримо: якщо невігластво є наслідком нехтування знанням і недбалості, за наявності можливості дізнатися істину, то таке невігластво не може слугувати виправданням. Якщо ж людина не була легковажною і недбайливою, але в неї не було умов для пізнання істини, то в неї є виправдання. Подробиці цього питання будуть розглянуті нами, з дозволу Аллага, при вивченні “Кітаб ат-тавхід”.
НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “НЕМАЄ ПРИМУСУ В РЕЛІГІЇ. ПРЯМИЙ ШЛЯХ УЖЕ ВІДРІЗНИВСЯ ВІД ОМАНИ. ХТО НЕ ВІРУЄ В ТАГУТА, А ВІРУЄ В АЛЛАГА, ТОЙ ВХОПИВСЯ ЗА НАЙНАДІЙНІШУ РУКОЯТЬ, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗЛАМАЄТЬСЯ. АЛЛАГ – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аль-Бакара 2:256). У ЦЬОМУ Й ПОЛЯГАЄ СЕНС СВІДЧЕННЯ “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”.
Свідоцтво Тавхіду, як ішлося раніше, неодмінно повинно містити в собі заперечення та твердження, куфр та Іман (“Воістину, я зрікаюся того, чому ви поклоняєтеся, окрім Того, Хто створив мене”).
ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ПОЧАТОК ЦІЄЇ СПРАВИ (РЕЛІГІЇ) – ІСЛАМ, СТОВП ЇЇ – НАМАЗ, А ЇЇ ВЕРШИНА – ДЖИХАД НА ШЛЯХУ АЛЛАГА”.
АЛЛАГУ Ж ПРО ВСЕ ВІДОМО КРАЩЕ!
І ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ АЛЛАГ І ВІТАЄ НАШОГО ПРОРОКА МУХАММАДА, ЧЛЕНІВ ЙОГО СІМ’Ї ТА СПОДВИЖНИКІВ!
ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ПОЧАТОК (ГОЛОВА) ЦІЄЇ СПРАВИ (ЦІЄЇ РЕЛІГІЇ) – ІСЛАМ, СТОВП ЇЇ – НАМАЗ, А ЇЇ ВЕРШИНА – ДЖИХАД НА ШЛЯХУ АЛЛАГА”.
Закінчення книги цим хадисом вельми доречне, бо автор роз’яснив у ній, що таке Іслам (Іслам – це віддання себе Аллагові через Тавхід, покірність Йому через підкорення та зречення від ширку та його прихильників) і що він має три ступені. Якщо відрізати голову, то тіло загине.
Одним із найголовніших стовпів, на якому ґрунтуються віра та релігія, є намаз. Якщо колони, стовпи руйнуються, то руйнується вся будівля. Хто залишає намаз, той впадає в невір’я.
Верхівка горба релігії (якщо порівняти її з верблюдом) – це джихад, тому що він явний і піднесений, як верхівка горба, і за допомогою нього релігія стає явною і підноситься. Джихад, як згадує Ібн аль-Каййім у книзі “Зад аль-ма’ад”, має чотири види:
1. Джихад із власною душею, що наказує погане (нафсом). Його сенс роз’яснено в сурі “Аль-‘Аср” (знання, діяння відповідно до нього, заклик до цього і терпіння). Цей вид джихаду має бути першим. Перш ніж боротися із зовнішнім ворогом, ти маєш боротися із самим собою, вести джихад зі своєю душею на терені знання, діяння, заклику і терпіння на шляху знання, діяння і заклику.
2. Джихад із шайтаном. Кажуть, що шайтан описаний якістю “раджім” з тієї причини, що він здатний бити (йарджуму). Він б’є людину з двох боків: з боку гріховних пристрастей (аш-шахават) і з боку омани та сумнівів (аш-шубухат). Гріховні пристрасті представлені або великими, або малими гріхами, а омани й сумніви представлені або бідатами (нововведеннями), або ширком, який, своєю чергою, може бути або великим, або малим. Отже, ти маєш вести джихад із шайтаном за двома напрямами:
а. проти плотських пристрастей – аш-шахават (він полягає в залишенні великих і малих гріхів).
б. проти сумнівів – аш-шубухат (це нововведення і ширк, великий і малий).
Хто веде подібну боротьбу, той є муджахідом, що бореться проти сатани.
3. та 4. Джихад з невіруючими та лицемірами. Він ведеться за допомогою серця, язика, діянь органів і за допомогою майна. Наприклад, якщо людина купує на свої гроші якісь книжки, за допомогою яких здійснюється заклик юдеїв і християн до істини, або поширює на свої кошти корисні аудіолекції, чи є це джихадом? Безумовно!
Тут необхідно загострити увагу на одному дуже важливому питанні: деякі люди займаються агітацією, закликаючи молодь вирушати на джихад у різні регіони світу. Їм і тим, хто їх слухає, треба знати, що, по-перше, у подібних питаннях обов’язково й неодмінно треба звертатися до великих учених і в жодному разі не можна спиратися на запальні промови всіляких проповідників і красномовних ораторів, навіть якщо вони плачуть і кричать та мають щирий вигляд. Чому? Коли до нас доходять погляди великих учених з тих чи інших питань релігії, наприклад, акиди, коли ми дізнаємося думки про них Постійного комітету вчених, або Ібн База, або аль-Усайміна, або аль-Албані, або аль-Фаузана, то, як правило, приймаємо їх. Бо ці вчені відомі всім нам правильністю своєї акиди, манхаджу, прихильністю до Сунни та шляху попередників. Якщо в питаннях акиди ми довіряємо їхнім поглядам і приймаємо їх, то в питаннях фікху, до яких належить джихад, маємо приймати тим паче, інакше ми суперечимо самим собі. Як не бояться покарання Аллага люди, що, не маючи знань і прав на фетву, виносять самостійні судження з таких глобальних питань, як джихад, і беруть на себе відповідальність за чиюсь загибель, за появу тисяч вдів і сиріт?! Як можуть ті, хто за ними йде, свою релігію і єдине життя, дароване для здійснення діянь, довіряти невігласам і невідомим пройдисвітам?!
По-друге, джихад – це вид поклоніння, а всяке поклоніння може бути дійсним лише за наявності визначених для нього релігією умов (шурут), дотримання обов’язкових приписів, що стосуються його (ваджибат), та стовпів (аркян), відсутності обставин, що перешкоджають (мавані’). Інакше це поклоніння буде неспроможним, недійсним. Усе це, безумовно, стосується і джихаду. Щодо нього обов’язково мають бути дотримані умови, обов’язкові приписи та стовпи. Якщо все це є, то джихад правильний і істинний, якщо щось із необхідного відсутнє, то він неспроможний і недійсний. Про це треба пам’ятати, адже, напевно, кожен хоче, щоб його джихад був істинним, а не хибним! Як ти можеш вирушати кудись, якщо зовсім не впевнений, що робитимеш те, що схвалюється релігією і вважається правильним з погляду Шаріату?!
Далі, ті регіони й країни, їхати в які закликають ці люди, оголошуючи про наявність там шаріатського, законного з погляду релігії, джихаду – у них немає одного єдиного прапора, однієї групи. Там багато різних прапорів і всіляких напрямків, а основою і правилом в Ісламі є ведення джихаду під одним прапором, за наявності одного управління. Зазвичай людина, що вирушає воювати, не має уявлення про групу, під прапор якої збирається встати, і не знає, чи перебуває вона на прямому шляху, чи належить до однієї із заблукалих течій. Отже, вона не знає, праведним буде її діяння чи стане злочином, чи принесе воно користь або обернеться величезною шкодою для мусульман, як у тій країні, куди вона їде, так і в її власній країні. Ти кидаєш своїх батьків і свою сім’ю, піклуватися про релігію і життя яких є твоїм прямим обов’язком, покладеним на тебе Аллагом, залишаєш явно праведне діяння й очевидну користь і вирушаєш на подвиги, у корисності яких абсолютно не впевнений. Хіба мусульманин може бути настільки безрозсудним?
Крім того, як може людина вирушати на війну, не вміючи воювати та не знаючи, разом із ким вона буде це робити? Куди вона їде, не вміючи тримати в руках зброї, не знаючи військової справи, майже чи зовсім?! Якщо він збирається вчитися там, куди їде, то це ще одна проблема. Та земля – земля війни, а не земля навчання і підготовки. Можливо, тебе вб’ють перш, ніж ти навчишся чогось, може, вб’ють, щойно прибудеш туди. А як це називається? Це називається “кидати себе до смерті своїми руками”! Аллаг заборонив це в Корані.
Сказане не означає, що віруючий не повинен думати про боротьбу за істину, за піднесення слова Аллага, що він не повинен просити у Всевишнього благої смерті на Його шляху, просити справжньої шахади. Віруючий, муввахід просить у Господа праведного кінця, шахади, але шахади істинної, а не хибної. Умар, хай буде задоволений ним Аллаг, просив і благав Всевишнього дарувати йому шахаду на Його шляху. Чи міг він сам або хтось припускати, що його праведна мученицька смерть, його шахада відбудеться не на полі битви, а в Медині?! Але оскільки він палко благав Аллага і щиро просив у нього шахади, Аллаг дарував йому її, до того ж там, де він перебував – у Медині.
З великої милості Аллага ми дійшли до кінця роз’яснення та вивчення книги “Три основи”. Просимо Всевишнього прийняти від нас наші діяння, зробити для нас корисним те, чого Він нас навчив, дарувати нам знання, діяння, щирий заклик до Нього й терпіння на цьому шляху, дозволити нам жити в Ісламі, померти у вірі, укріпити нас під час відповіді на три запитання могили, захистити нас від страждань у потойбічному житті та в житті Останньому!
І ми закінчуємо так, як закінчив автор – словами:
АЛЛАГУ Ж ПРО ВСЕ ВІДОМО КРАЩЕ!
І ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ АЛЛАГ І ВІТАЄ НАШОГО ПРОРОКА МУХАММАДА, ЧЛЕНІВ ЙОГО РОДИНИ ТА СПОДВИЖНИКІВ!
