Лекція №07. Види поклоніння. Благання

ВИДИ ПОКЛОНІННЯ, ЯКІ НАКАЗАВ ЗДІЙСНЮВАТИ АЛЛАГ, ТАКІ, ЯК ІСЛАМ, ІМАН, ІХСАН, І ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ БЛАГАННЯ, СТРАХ, СПОДІВАННЯ, НАДІЯ, УПОВАННЯ, УСТРЕМЛІННЯ (АР-РАГБА), ПОБОЮВАННЯ (АР-РАХБА), СМИРЕННІСТЬ (АЛЬ-ХУШУ’), ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (АЛЬ-ХАШЙА), ЗВЕРНЕННЯ (АЛЬ-ІНАБА), ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ (АЛЬ-ІСТІ’АНА), ВДАВАННЯ ДО ЗАХИСТУ (АЛЬ-ІСТІ’АЗА), ПРОХАННЯ ПРО ПОРЯТУНОК (АЛЬ-ІСТІГАСА), ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ, ОБІТНИЦЯ ТА ІНШІ ВИДИ ПОКЛОНІННЯ, ЩО ЇХ НАКАЗАВ ЗДІЙСНЮВАТИ АЛЛАГ, – УСІ ВОНИ МАЮТЬ ПРИСВЯЧУВАТИСЯ ЛИШЕ АЛЛАГОВІ.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “УСІ МЕЧЕТІ (УСІ МІСЦЯ ПОКЛОНІННЯ) НАЛЕЖАТЬ АЛЛАГОВІ, ТОМУ НЕ ВЗИВАЙТЕ НІ ДО КОГО НАРІВНІ З АЛЛАГОМ”(Аль-Джінн 72:18).

КОЖЕН, ХТО ПРИСВЯЧУЄ БУДЬ-ЩО ЗІ ЗГАДАНИХ ВИДІВ ПОКЛОНІННЯ КОМУСЬ ОКРІМ АЛЛАГА, Є БАГАТОБОЖНИКОМ (МУШРІК) І НЕВІРУЮЧИМ (КЯФІР). ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТОЙ, ХТО МОЛИТЬСЯ ПОРЯД З АЛЛАГОМ ІНШОМУ БОГОВІ, З ПРИВОДУ ЯКОГО В НЬОГО НЕМАЄ ЖОДНОГО ДОВОДУ, ТО РОЗРАХУНОК З НИМ – У ЙОГО ГОСПОДА. ВОІСТИНУ, НЕВІРУЮЧІ НЕ ДОСЯГНУТЬ УСПІХУ” (Аль-Мумінун 23:117).

У цих реченнях автор, хай змилується над ним Аллаг, підтверджує важливість і першочерговість того самого тавхіду, з яким прийшов Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, і з яким з’являлися всі пророки й посланці, мир їм, кажучи: “О, народ мій, поклоняйтеся тільки Аллагові!”. Він ще раз підкреслює, що розбіжності й тяганина між Пророком, хай благословить його Аллаг і вітає, і тими невіруючими, до яких його відправили, стосувалися саме цього тавхіду (“Я не поклоняюся тому, чому поклоняєтеся ви, і ви не поклоняєтеся Тому, Кому поклоняюся я” (Аль-Кяфірун 109:2,3), “О, люди, поклоняйтеся вашому Господуі!” (Аль-Бакара 2:21-22), “Поклоняйтеся Аллагові і не надавайте йому нічого в співтовариші” (Ан-Ніса 4:36)). Автор хоче детально роз’яснити, що поклоніння – право Аллага і неправильно присвячувати що-небудь із нього комусь або чомусь, крім Нього. Він починає наводити приклади різних видів поклоніння, причому, кажучи “до них належать”, підкреслює тим самим, що перерахував тут не всі його види.

Поклоніння (аль-‘ібада), згідно з визначенням шейха-ль-ісляма Ібн Теймії, – це загальна назва для всього, що любить Аллаг і чим він задоволений зі слів і дій, як явних, так і прихованих. (Ми підтверджуємо відносно Аллага такі атрибути, як “любов” (аль-махабба) і “вдоволення” (ар-ріда), підкреслюючи, що вони такі, що відповідають Його величі й не подібні до любові та вдоволення творінь. Ми також підтверджуємо й те, що випливає з любові та вдоволення Аллага, а це Його нагорода (ас-саваб)).

Приклади слів, що є поклонінням: “Ля іляга ілля-Ллаг”, “Астагфіру-Ллаг“, благання про благословення для Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає.

Приклади дій: піст, омовіння тощо.

А до чого належить намаз – до дій чи слів? Намаз – це таке поклоніння, що містить у собі і те, і інше.

Явні слова та дії – це те, що називається в хадисі Джибріля словом “іслям”. Іслям – це всі явні, зовнішні види поклоніння, стовпами яких є шахада, намаз, закят, піст і хадж.

Приховані слова і дії – це те, що іменується в хадисі Джибріля як “іман”, а також різноманітні діяння серця, такі, як страх, сподівання, надія, любов тощо.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “УСІ МЕЧЕТІ (УСІ МІСЦЯ ПОКЛОНІННЯ) НАЛЕЖАТЬ АЛЛАГОВІ, ТОМУ НЕ ВЗИВАЙТЕ НІ ДО КОГО НАРІВНІ З АЛЛАГОМ” (Аль-Джінн 72:18).

Як уже говорилося раніше, слово “ахадан” (ні до кого) перебуває в невизначеному стані та в контексті заборони, а отже, має значення всеохоплюваності та має на увазі все, що окрім Аллага, чи то пророки, чи то праведники, чи то угідники, чи то джини, чи то ще когось. Тут доречно згадати, що в розділі про три питання другим з трьох питань було те, що аль-улухіййа (право на чиєсь поклоніння) – це виняткове право Аллага.

КОЖЕН, ХТО ПРИСВЯЧУЄ БУДЬ-ЩО ЗІ ЗГАДАНИХ ВИДІВ ПОКЛОНІННЯ КОМУСЬ ОКРІМ АЛЛАГА, Є БАГАТОБОЖНИКОМ (МУШРІК) І НЕВІРУЮЧИМ (КЯФІР).

“Хто присвячує будь-що (шайан)…”: слово “шайан” перебуває в невизначеному стані в контексті умови, отже, охоплює і багато чого, і мале. Отже, якщо людина принесе в жертву не Аллагові хоча б муху, то стане мушриком, що вчинила великий ширк, не вірить у Всевишнього Аллага. Таким чином, Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, закликав людей сповідувати відносно Аллага всі три види єдинобожжя, і якщо людина присвятить не Аллагу щось із поклоніння (хай убереже нас Аллаг від цього) хоча б один раз, вона – многобожник, що вчинила великий ширк. Як завжди, стверджуючи щось, автор наводить доказ з Корану або Сунни. Де доказ того, що якщо людина присвятить що-небудь із поклоніння не Аллагові, то стає невіруючим багатобожником?

Важливе зауваження! Ми з вами зараз розбираємо судження про діяння (хукм ‘аля-ль-‘амаль). Що ж стосується судження про конкретних людей, які вчиняють такі діяння (хукм ‘аля-ль-‘аміль), то тут неодмінно потрібні такі умови, як повідомлення і наведення доказу (ікама аль-худжджа), а також усунення нерозуміння (інтифа аш-шубха). У цьому питанні ми зобов’язані звернутися до побожних учених, і якщо вони виносять судження про людину як про невіруючу, то й ми вважаємо її такою, якщо ж вони утримуються від винесення такого судження (хукма), то й ми утримуємося. Судження про особистості – вкрай серйозне питання, у якому не можна обходитися без звернення до людей знання, до великих учених.

Давайте повторимо й запам’ятаємо це важливе правило: ми з вами вивчаємо загальне судження про те чи інше діяння, що воно є невір’ям (куфром) і багатобожжям (ширком), а судження про особистостей, що чинять ці діяння – тут ми зобов’язані звертатися до вчених. Чи означає це, що ми повинні утриматися від віднесення до невіруючих тих, кого назвав невіруючими Всевишній Аллаг і щодо невір’я яких одностайна ісламська умма? Звичайно ж, ні. Але що стосується сфери, пов’язаної зі звинуваченням у невір’ї конкретних осіб (хукм ‘аля аль-му’аййан) з-поміж тих, хто відносить себе до Ісламу та людей кібли (ахль-ль-кібла), то втручатися в неї – не наша справа. Звернемося з цим питанням до вчених або судів, наявних у мусульманських країнах, і нехай вони виносять подібного роду судження і вирішують, мусульманином або невіруючим є та чи інша конкретна людина. Це їхня прерогатива. Якщо до нас прийде людина з питанням: “Я вимовив на адресу своєї дружини такі-то слова, чи вважається це розлученням?” – ми відповімо їй: “Аллагу це відомо краще. Тобі неодмінно треба звернутися по фетву до вчених”. Якщо ми з вами не в змозі винести рішення в питанні про вихід жінки зі шлюбного зв’язку з чоловіком, то як наважуємося самостійно виносити рішення про повний вихід людини з віри та релігії, з іману та ісламу?! У цьому питанні необхідно пересвідчуватися і проявляти граничну обережність, і в ньому ми дотримуємося серединності та поміркованості, як це роблять Ахлю-С-Сунна ва-ль-Джама’а в усіх питаннях, не допускаючи ні надмірності, ні недоглядів.

Аргумент на те, що якщо людина присвячує хоч що-небудь із видів поклоніння не Аллагові, то стає невіруючою, багатобожником – слова Всевишнього Аллага:

“ТОЙ, ХТО МОЛИТЬСЯ ПОРЯД З АЛЛАГОМ ІНШОМУ БОГОВІ, З ПРИВОДУ ЯКОГО В НЬОГО НЕМАЄ ЖОДНОГО ДОВОДУ, ТО РОЗРАХУНОК З НИМ – У ЙОГО ГОСПОДА. ВОІСТИНУ, НЕВІРУЮЧІ НЕ ДОСЯГНУТЬ УСПІХУ” (Аль-Мумінун 23:117).

“Хто молиться поряд з Аллагом іншому богові” – ким би він не був.

“З приводу якого в нього немає жодного доводу”: Ці слова не означають, що, крім Аллага, є якісь боги, щодо яких є довід і тому їм можна молитися, тобто якщо людина поклоняється комусь, крім Аллага, маючи довід, то все гаразд. Ні! Не такий сенс цих слів! Слова “з приводу якого в неї немає доводу” – це те, що називається у фахівців арабської мови “сифа кяшифа”, тобто опис, що розкриває суть чогось. Усе, чому люди поклоняються поряд з Аллагом, таке, що на нього немає жодного доказу й доводу від Аллага – ось що означають ці слова. Неодмінна якість і суть будь-якого поклоніння не Аллагові – відсутність на це міцного, ясного і незаперечного доказу. Будь-який бог, крім Аллага, такий, що ніхто не може навести доказів, що він гідний поклоніння поряд із Всевишнім Творцем. Під час вивчення “Кітаб ат-тавхід”, ми, з дозволу Аллага, розглянемо непорушні докази на неспроможність поклоніння всьому, що крім Аллага.

“Воістину, невіруючі не досягнуть успіху”: тут Всевишній оголошує судження (хукм) про тих, котрі моляться комусь, окрім Нього, і присвячують якесь поклоніння не Йому, що вони є невіруючими.

Автор наводить приклади різних видів поклоніння, бажаючи ще й ще раз пояснити, що всяке поклоніння – виключне право Аллага, а присвячення його не Аллагу – ширк. Саме до дотримання цього права Аллага закликали всі пророки й посланці, кажучи: “Поклоняйтеся Аллагові!” Потім він наводить докази на кожен зі згаданих видів поклоніння:

ХАДИС ГОВОРИТЬ: “БЛАГАННЯ – СЕРЦЕВИНА ПОКЛОНІННЯ”.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВАШ ГОСПОДЬ СКАЗАВ: ” ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО МЕНЕ З БЛАГАННЯМ, І Я ВІДПОВІМ ВАМ. ВОІСТИНУ, ТІ, ЯКІ ЗВЕЛИЧУЮТЬСЯ НАД ПОКЛОНІННЯМ МЕНІ, УВІЙДУТЬ ДО ГІЄНИ ПРИНИЖЕНИМИ”” (Гафір 40:60).

НА ПОКЛОНІННЯ У ВИГЛЯДІ СТРАХУ (АЛЬ-ХАУФ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ЛЯКАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ЛЯКАЙТЕСЯ МЕНЕ, ЯКЩО ВИ ЯВЛЯЄТЕСЯ ВІРУЮЧИМИ!” (Аль Імран 3:175).

НА НАДІЮ (АР-РАДЖА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “Я ВСЬОГО ЛИШЕ ЛЮДИНА, ПОДІБНА ДО ВАС. МЕНІ ПЕРЕДАЄТЬСЯ В ОДКРОВЕННІ, ЩО БОГ ВАШ – БОГ ЄДИНИЙ. ТОМУ ТОЙ, ХТО СПОДІВАЄТЬСЯ НА ЗУСТРІЧ ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ, НЕХАЙ ЗДІЙСНЮЄ ПРАВЕДНІ ДІЯННЯ І НЕ ПОКЛОНЯЄТЬСЯ ПОРЯД ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ НІКОМУ” (Аль-Кахф 18:110).

НА СПОДІВАННЯ (АТ-ТАВАККУЛЬ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І НА АЛЛАГА СПОДІВАЙТЕСЯ, ЯКЩО ВИ Є ВІРУЮЧИМИ” (Аль-Маїда 5:23).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ТОМУ, ХТО УПОВАЄ НА АЛЛАГА, ДОСТАТНЬО ЙОГО” (Ат-Таляк 65:3).

НА УСТРЕМЛІННЯ (АР-РАГБА), ПОБОЮВАННЯ (АР-РАХБА) ТА СМИРЕННІСТЬ (АЛЬ-ХУШУ’) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОІСТИНУ, ВОНИ ПОСПІШАЛИ ДО ДОБРИХ СПРАВ ТА ЗВЕРТАЛИСЯ ДО НАС ІЗ УСТРЕМЛІННЯМ І ПОБОЮВАННЯМ, І БУЛИ ПЕРЕД НАМИ СМИРЕННИМИ” (Аль-Анбійа 21:90).

НА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (АЛЬ-ХАШЙА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ОСТЕРІГАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ОСТЕРІГАЙТЕСЯ МЕНЕ” (Аль-Бакара 2:150).

НА ЗВЕРНЕННЯ (АЛЬ-ІНАБА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ВАШОГО ГОСПОДА І ВІДДАЙТЕСЯ ЙОМУ” (Аз-Зумар 39:54).

НА БЛАГАННЯ ПРО ДОПОМОГУ (АЛЬ-ІСТІ’АНА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТІЛЬКИ ТОБІ МИ ПОКЛОНЯЄМОСЯ І ТІЛЬКИ В ТЕБЕ ПРОСИМО ДОПОМОГИ” (Аль-Фатіха 1:5).

У ХАДИСІ ЙДЕТЬСЯ: “ЯКЩО ПРОСИШ ПРО ДОПОМОГУ, ТО ПРОСИ В АЛЛАГА”.

НА ПРИБІГАННЯ ДО ЗАХИСТУ (АЛЬ-ІСТІ’АЗА) ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ПРИБІГАЮ ДО ЗАХИСТУ ГОСПОДА СВІТАНКУ” (Аль-Фаляк 113:1), А ТАКОЖ: “СКАЖИ: “Я ПРИБІГАЮ ДО ГОСПОДА ЛЮДЕЙ” (Ан-Нас 114:1).

НА БЛАГАННЯ ПРО СПАСІННЯ (АЛЬ-ІСТІГАСА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ОСЬ ВИ ПОПРОСИЛИ СВОГО ГОСПОДА ПРО СПАСІННЯ, І ВІН ВІДПОВІВ ВАМ” (Аль-Анфаль 8:9).

НА ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ (АЗ-ЗАБХ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ВОІСТИНУ, МОЛИТВА МОЯ І ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ МОЄ, ЖИТТЯ МОЄ І СМЕРТЬ – ЗАРАДИ АЛЛАГА, ГОСПОДАРЯ СВІТІВ, У ЯКОГО НЕМАЄ СПІВТОВАРИША. ЦЕ МЕНІ НАКАЗАНО, І Я – ПЕРШИЙ З МУСУЛЬМАН” (Аль-Анам 6:162-163).

І З СУННИ: “АЛЛАГ ПРОКЛЯВ ТОГО, ХТО ПРИНІС ЖЕРТВУ НЕ АЛЛАГОВІ”.

НА ОБІТНИЦЮ (АН-НАЗР) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОНИ ВИКОНУЮТЬ ОБІТНИЦІ І БОЯТЬСЯ ДНЯ, ЗЛО ЯКОГО РОЗЛІТАЄТЬСЯ” (Аль-Інсан 76:7).

 

ХАДИС ГОВОРИТЬ: “БЛАГАННЯ – СЕРЦЕВИНА ПОКЛОНІННЯ”.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВАШ ГОСПОДЬ СКАЗАВ: “ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО МЕНЕ З БЛАГАННЯМ, І Я ВІДПОВІМ ВАМ. ВОІСТИНУ, ТІ, ЯКІ ЗВЕЛИЧУЮТЬСЯ НАД ПОКЛОНІННЯМ МЕНІ, УВІЙДУТЬ ДО ГІЄНИ ПРИНИЖЕНИМИ”” (Гафір 40:60).

Автор почав зі згадки такої речі, як благання (ду’а). Ду’а поділяється на два види: ду’а аль-‘ібада (благання в значенні “поклоніння”) і ду’а аль-масаля (благання в значенні “прохання”). Благання-поклоніння – це благання, але виражене мовою стану (лісан аль-халь), а благання-прохання – благання мовою слів (лісан аль-макаль). Що це означає? – Людина, коли постить, здійснює намаз, носить одяг, що не опускається нижче щиколоток, відрощує бороду, закликає до схвалюваного й утримує від засуджуваного, вивчає релігійне знання, то вона звертається до Аллага з благанням за допомогою свого стану, просячи мовою своїх дій помилувати її, ввести до Раю і врятувати від Пекла. Інший, який не слухається наказів Аллага, своїм становищем просить Пекла і не хоче Раю. Якщо ж людина просить про щось устами, то це є благанням язиком слів (бі лісан аль-макъаль). Будь-яке благання-поклоніння (ду’а аль-ібада), присвячене не Аллагові, чи то намаз, піст, хадж або інше поклоніння, присвячене комусь, окрім Аллага, – це великий ширк. Що ж стосується благання-прохання (ду’а аль-мас’аля), то воно ділиться на два види:

А. Прохання про те, на що здатен тільки Аллаг. Звертатися з подібними проханнями не до Аллага – великий ширк (наприклад, просити в когось, крім Аллага, про дарування дитини, достатку, дощу). Якщо людина просить у Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, про зцілення, або послання дощу, або дарування потомства тощо – це велике багатобожжя, тому що дарувати все це може тільки Аллаг. Це не входило в можливості Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, навіть коли він був живий. Тим більше, коли він уже помер.

Б. Прохання людей про те, що перебуває в межах людських можливостей. Це дозволяється за наявності чотирьох умов: той, до кого звертаються, має бути живим, присутнім, здатним виконати те, що просять, при цьому той, хто просить, має бути переконаний, що той, кого він просить, – не більше, ніж причина.

Отже, перша умова: той, до кого звертаються з проханням, має бути живим. Отже, звернення до мертвих виключається. Звернення до померлих із проханнями – багатобожжя (ширк).

Друга умова: той, до кого звертаються, має бути присутнім. Отже, виключається звернення до відсутніх. Якщо людина перебуває, наприклад, у Криму і просить праведника, який перебуває в Індії, то це багатобожжя^[1].

Третя умова: той, кого просять, має бути здатний на виконання проханого. Отже, виключається звернення до безсилих і нездатних.

Четверта умова: той, хто просить, має бути переконаним, що той, до кого він звертається з проханням, – лише причина, що діятиме і принесе користь тільки в тому разі, якщо того побажає Аллаг. Тобто неприпустимо вважати, що той, до кого звертаються з проханням, має самостійну владу і розпорядження у Всесвіті і що в його руках володіння шкодою і користю.

Люди діляться у своєму ставленні до причин на три групи. Інакше кажучи, ставлення до причин ділиться на три види:

1. Правильне. Це коли людина вважає причиною те, що зробив причиною Аллаг (шаріатською причиною, як читання шаріатських заклинань, або фізичною причиною, як ліки). Таким є ставлення до причин першої групи людей – Ахль ас-Сунна ва-ль-Джама’а. Аллаг установив за Своєю мудрістю у світобудові різні причини. Вони поділяються на два види: шаріатські (аль-асбаб аш-шар’іййа), наприклад, читання переданих у Корані та Сунні заклинань (рук’йа), і фізичні (аль-хіссіййа), наприклад, ліки. Припустимо, у людини болить живіт. Вона йде до лікаря, і той прописує їй ліки, які людина приймає, кажучи перед цим: “Бісмілляг. Аллагумма, іджаль фіхі аш-шифа” (“З ім’ям Аллага! О Аллаг, зроби це причиною зцілення”). Або ж вона п’є відвар з якихось цілющих трав. Ця людина вважає причиною те, що зробив причиною Всевишній Аллаг, і це фізична причина.

Ця ж людина кладе свою руку на живіт і читає, наприклад, суру “Аль-Фатіха”. Вона вважає причиною те, що зробив причиною Всевишній Аллаг, і це – шаріатська причина.

2. Малий ширк. Це коли людина вважає причиною те, що Аллаг не зробив причиною (наприклад, носить амулети, мушлі чи мотузочки, розміщує над воротами будинку бичачий череп, вовче око чи підкову, вішає старе взуття, колесо від машини, ганчірки чи верблюжу колючку, пише на стінах будинку чи машині якісь написи, наприклад: “‘айн ль-хасуд ля тасуд” (“Заздрісне око нехай не торкнеться нас”), або розміщує скляні оченята тощо). Така людина вважає причиною те, що Аллаг не зробив причиною – ні шаріатською, ні фізичною.

3. Великий ширк. Це вважати, що причина впливає сама по собі, тобто здатна приховано розпоряджатися у всесвіті, і що вона володіє даруванням користі або відверненням шкоди. Наприклад, людина вважає, що вічко від наврочення – не просто причина, а що воно саме має владу і вплив у Всесвіті, або, що бичача голова сама по собі має владу і проганяє джинів. Це – велике багатобожжя, що виводить людину з релігії.

[1] Не йдеться про прохання за допомогою будь-яких доступних засобів зв’язку

Попередня Лекція №06. Як ти пізнав свого Господа?
Наступна Лекція №08. Інші види поклоніння