О раби Аллага! Аллаг (пречистий Він і піднесений) наставляє на прямий шлях кого забажає за Своєю милістю, і Аллаг (пречистий Він і піднесений) залишає без настанови на прямий шлях кого забажає за Своєю справедливістю. Аллаг нікого не змушує збитися зі шляху. Якщо людина збивається з прямого шляху, то вона винна в цьому сама. А що тому причина?
Дві причини:
- невігластво (аль-джахль), коли людина не хоче знати істину і відвертається від неї,
- слідування за своїми бажаннями, пристрастями (іттіба’у ль-хава).
Аллаг (пречистий Він і піднесений) говорить про це:
بَلْ أَكْثَرُهُمْ لَا يَعْلَمُونَ الْحَقَّ فَهُم مُّعْرِضُونَ
“Більшість із них не знають істину, і вони відвертаються (і не хочуть знати)”
Коран, сура Аль-Анбія (Пророки), 21:24.
А з приводу слідування за пристрастями (хава) Аллаг (пречистий Він і піднесений) говорить:
فَإِن لَّمْ يَسْتَجِيبُوا لَكَ فَاعْلَمْ أَنَّمَا يَتَّبِعُونَ أَهْوَاءَهُمْ
“А якщо вони тобі не відповідають (на твій заклик, о Мухаммаде), знай, що просто не інакше, як вони йдуть за своїми пристрастями”
Коран, сура Аль-Касас (Розповідь), 28:50.
Ось дві причини.
Що штовхає людину слідувати за своєю пристрастю? На чолі цього стоїть любов до мирського життя: до багатства, до грошей, до влади і до становища в суспільстві. Ось ця ось пристрасть не дає людині піти за істиною. Заради цього мирського: влади тут, становища тут, грошей тут – людина залишає істину, відмовляється від неї, навіть коли вона знає і пізнає її.
І ось це трапилося з людиною, яку звали Хіракль арабською, латиною Херакліус, російською Іраклій, – імператором Східної Римської імперії. Розповідається в обох збірках (с’ахіхах), в аль-Бухарі та Мусліма, від ібн ‘Аббаса (нехай буде задоволений ним та його батьком Всевишній Аллаг), що Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) відправив Іраклію, кесареві (к’айс’ару) – візантійському правителеві, імператорові Східної Римської імперії (а тоді було дві найпотужніші держави в цьому світі: Персія та Візантійська імперія), лист-послання, в якому закликав його до Ісламу, і відправив сподвижника, на ім’я Діх’я аль-Кальбі з цим листом. І наказав Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) Діх’ї передати, вручити цей лист намісникові в місті Бусра (це було місто в Шамі, а Шам тоді був ще римською провінцією, землею Римської імперії), щоб той потім передав цей лист імператорові Іраклію. І Діх’я вирушив до Шаму, який належав тоді до земель Риму, як посол Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) з листом до імператора.
Що це означає? Це означає, що між країнами мусульман і країнами невіруючих можуть бути посольства, посли і правителі мусульман пишуть послання царям, керівникам немусульман.
І розповідає ібн ‘Аббас, що кесар (к’айс’ар) Іраклій за те, що Аллаг (пречистий Він і піднесений) позбавив його від військ персів… А ви знаєте, що про це сказано в Корані? Аллаг (пречистий Він і піднесений) каже, що “переможені римляни (руми), але за кілька років вони здобудуть перемогу (над персами)” (смисловий переклад Корану, сура Ар-Рум (Ромеї), 30:2-4). І це сталося, як сказав Аллаг (пречистий Він і піднесений). І ось, коли настала ця перемога, кесар на знак подяки за милість, що дав йому Аллаг (пречистий Він і піднесений), вирішив іти пішки від Хімса до Іллі (так тоді називався Єрусалим (Байту ль-Макадіс)). Коли йому прийшов лист від Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає), він сказав: “Пошукайте для мене тут когось із ось цього народу, щоб я міг запитати про Посланця Аллага”.
Ібн ‘Аббас розповідає: “Повідомив мені Абу Суф’ян”. Абу Суф’ян (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг) розповів це ібн ‘Аббасу з вуст у вуста, як сказано в хадисі: “Чув ібн ‘Аббас від Абу Суф’яна цю розповідь”. І Абу Суф’ян розповів, що він саме перебував у той час у Шамі. Він поїхав туди з групою к’урайшитів, своїх одноплемінників, у торговельних справах, і це відбувалося, сказано, в той період, коли було перемир’я між Посланцем Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) і невіруючими к’урайшитами. Ви знаєте, що в 6 році за хіджрою було підписано Худайбійський мир (Худайбійську угоду) між Посланцем Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) і мусульманами з одного боку та мекканцями, невіруючими, к’урайшитами з іншого боку. Припинилася війна, дороги стали безпечними, і ось у цей самий період, час миру й затишшя, Абу Суф’ян із групою одноплемінників вирушають у Шам у торговельних справах.
О раби Аллага! Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) вів з ворогами війни й укладав з ними мирні угоди. І звідси ми з вами повинні зробити важливий висновок:
По-перше, питання війни, питання миру, питання джихаду, питання підписання якихось мирних угод належать суто до компетенції уряду – верховного повновладного керівника країни. Це не справа простих людей, прості люди не втручаються в ці питання. Це не справа лідерів якихось груп (джама’атів), якихось молодіжних осередків або агітаторів, блогерів, телеведучих, які переживають за становище мусульман тощо. Це не їхня справа! Це прерогатива тільки верховного повновладного правителя, о раби Аллаха.
По-друге, ще один висновок – коли правитель бачить користь у мирній угоді з невіруючим, з ворогом, то це дозволено і піддані повинні підкорятися йому в цьому питанні, інакше почнеться хаос, плутанина, смута (фітна). Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) уклав перемир’я з ким? Зі своїми на той час найлютішими ворогами – к’урайшитами, які вигнали його і мусульман та хотіли покінчити з мусульманами і з Пророком (нехай благословить його Аллаг і вітає).
Отже, Абу Суф’ян опиняється в Шамі, тоді ще римській провінції. І розповідає Абу Суф’ян (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг), а на той час він іще не був мусульманином, на той час, як ми сказали, було тільки укладено перемир’я між к’урайшитами та Пророком (нехай благословить його Аллаг і вітає): “І знайшов нас посланець к’айс’ара (Іраклія) в одному з місць Шаму, і повели нас (його та його товаришів), поки ми не прибули до Ілії (Єрусалиму). І нас завели до нього (імператора), а імператор (кесар) сидів у своєму тронному залі (на своєму троні), і на голові в нього була корона, і навколо нього були високопоставлені люди Риму. І він сказав своєму перекладачеві (а розмова, звісно ж, відбувалася через перекладача, бо Херакліус не знав арабської мови, а Абу Суф’ян і його товариші не знали латині та грецької мови): “Запитай їх, хто з них ближчий за спорідненістю (за походженням) до цієї людини, яка стверджує, що вона пророк?” ” Абу Суф’ян каже: “І я сказав: “Я найближчий до нього за походженням” “. Іраклій сказав: “(Добре), який родинний зв’язок між вами (хто ти йому)?” Абу Суф’ян сказав: “Я син його дядька (ібну ‘амміхі)”. І каже він: “У той час у (нашому) каравані (серед супутників моїх) не було нікого з бану ‘абді Манаф (роду Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, і до цього ж роду належав і Абу Суф’ян, нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг), крім мене”. І кайсар сказав: “Наблизьте його (Абу Суф’яна) до мене”, а потім наказав супутникам Абу Суф’яна, його товаришам-к’урайшитам, щоб вони встали позаду Абу Суф’яна, за його спиною біля його плечей, так, щоб він їх не бачив. Вони стояли позаду. І потім сказав перекладачеві: “Скажи його товаришам, що якщо він обманюватиме (брехатиме), то тоді нехай вони спростують його (нехай вкажуть на те, що він бреше, дадуть знати це)”.
Якщо він буде бачити їх, то вони, можливо, посоромляться сказати, що він обманює, але, якщо будуть стояти за його спиною, якщо він буде говорити брехню, нехай дадуть знати якось знаком, що він обманює.
Абу Суф’ян каже: “Присягаюся Аллагом, якби я не посоромився того дня, що потім ці мої товариші почнуть розповідати про мене, що я казав неправду, коли мене запитували (коли імператор мене запитував), то я б тоді сказав (наговорив) би неправду на нього (Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає). Але я побоявся, що від мене потім передаватимуть, що я брешу”.
Подивіться, о раби Аллага! Пречистий Аллаг (Субхана Ллаг)! Арабам була притаманна ось така ось гордість на той час, і ця гордість не дозволила Абу Суф’яну брехати, бо він не хотів, щоб про нього потім говорили і йшли чутки та слава, що він брехав, бо брехня, о раби Аллага, – це огидна й мерзенна якість. Навіть у невіруючих людей ця якість вважається ганебною, огидною і низькою, а мусульмани тим паче повинні уникати брехні у своїх промовах, тому що брехня веде до нечестя, а нечестя веде до чого? Нечестя веде до Пекельного вогню, як сказав Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає). Цей хадис передали аль-Бухарі (6094) і Муслім (2607). І Абу Суф’ян, на той час ще ворог Пророка (хай благословить його Аллаг і вітає) та ворог мусульман, хотів сказати про нього щось погане та збрехати, але побоювання уславитися брехуном завадило йому.
Потім він (Іраклій) сказав своєму перекладачеві:
– Скажи йому (запитай його), яке походження цієї людини.
Абу Суф’ян сказав: “Я відповів: “Походження у нього гідне””.
Далі імператор ставить друге запитання:
– Хтось до нього говорив такі слова, які говорить він (чи ні) (тобто хтось заявляв, що він пророк, говорив щось таке раніше серед вас)?
Абу Суф’ян сказав:
– Ні.
Імператор запитав:
– (Раніше), до того, як він почав говорити, що він пророк, ви викривали його (колись) у брехні (чи ні)?
Абу Суф’ян сказав:
– Ні (ніколи не викривали Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, у брехні, він ніколи не брехав).
Далі імператор запитав:
– فَهلْ كانَ مِن آبَائِهِ مِن مَلِكٍ؟ – А чи були серед його предків царі (правителі)?
Абу Суф’ян сказав:
– Ні.
І потім запитав імператор:
– فأشْرَافُ النَّاسِ يَتَّبِعُونَهُ أمْ ضُعَفَاؤُهُمْ؟ – За ним ідуть знатні чи прості (слабкі) люди?
Абу Суф’ян сказав: «قُلتُ: بَلْ ضُعَفَاؤُهُمْ – Я відповів: “Слабкі (незнатні) люди (за ним слідують)”».
– فَيَزِيدُونَ أوْ يَنْقُصُونَ؟ – Збільшується їхня кількість чи зменшується?
قُلتُ: بَلْ يَزِيدُونَ – Я сказав: “Ні, збільшується їхня кількість”.
– فَهلْ يَرْتَدُّ أحَدٌ سَخْطَةً لِدِينِهِ بَعْدَ أنْ يَدْخُلَ فِيهِ؟ – Хтось вийшов з його релігії, бувши незадоволеним цією релігією, після того, як прийняв її?
“Я сказав: “Ні””, – каже Абу Суф’ян
– فَهلْ يَغْدِرُ؟ – Він чинить віроломно?
– لَا – ні (не чинить віроломно). Але в нас зараз перемир’я (і ми не знаємо, як він вчинить). Ми боїмося, що (можливо) він вчинить віроломно, – сказав Абу Суф’ян.
Він шукав можливості вставити якесь погане слово про Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), і ніяк не міг. А тут сказав: “Але між нами перемир’я (і ми ще не знаємо, як він вчинить)”. І каже, розповідає потім Абу Суф’ян: “Іншої можливості сказати якесь (погане) слово про нього та якось применшити його (Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає), щоб потім мене не звинуватили у брехні, в мене не було (тому я сказав ось це ось слово, щоб я потім не боявся, що мене звинуватять у брехні)”.
Далі Іраклій запитав:
– Чи билися ви з ним і, чи бився він із вами?
Я сказав: “Так”.
– І як тривала війна між вами?
– Зі змінним успіхом: іноді перемогу здобували над нами, іноді перемогу здобували ми.
– فَمَاذَا يَأْمُرُكُمْ بهِ؟ – А що він вам наказує (до чого він вас закликає)?
“І я сказав:
يَأْمُرُنَا أنْ نَعْبُدَ اللَّهَ وحْدَهُ لا نُشْرِكُ به شيئًا، ويَنْهَانَا عَمَّا كانَ يَعْبُدُ آبَاؤُنَا، ويَأْمُرُنَا بالصَّلَاةِ، والصَّدَقَةِ، والعَفَافِ، والوَفَاءِ بالعَهْدِ، وأَدَاءِ الأمَانَةِ
“Він наказує нам поклонятися тільки Аллагу і не надавати Йому нічого в співтовариші (нікому не поклонятися поряд з Аллагом), і забороняє нам те, чому поклонялися наші батьки (те, що робили, говорили наші батьки), і наказує нам намаз, і милостиню (с’адак’у), цнотливість, і виконання договорів, і дотримання довіреного””.
Каже Абу Суф’ян: “Коли все це я йому сказав, тоді сказав Іраклій своєму перекладачеві: “Скажи йому (цій людині): “Я запитав тебе про його походження, і ти стверджуєш, що в нього гідне походження. وكَذَذكَ الرُّسُلُ تُبْعَثُ في نَسَبِ قَوْمِهَا – ось так от посланці: вони надсилаються з числа достойних родів їхніх народів””.
Аллаг Превеликий (Аллагу Акбар)! За мудрістю Своєю Аллаг (пречистий Він і піднесений) обирав посланців з-поміж таких родів, таких родин, що мали повагу, добру славу і пошану серед людей. Чому? Тому що це чинить певний вплив на прийняття людьми заклику, тому що люди охоче прислухаються до людини, що має почесне походження, з якоїсь добропорядної родини добропорядного роду.
Іраклій сказав: “Далі я запитав тебе: “Хтось до нього говорив такі слова, які говорить він (чи ні)?”, і ти сказав, що ні (і я тоді зрозумів і зробив висновок, що) якби був хтось до нього, хто говорить такі слова, то я б сказав: “Ця людина просто наслідує того, хто був до неї (і все)” (але нікого не було)”
У арабів з часів Ісма’іля (мир йому) не було ні пророка, ні знання писань. І Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) до початку свого пророцтва не знав ні писання, ні вчення пророків. І серед арабів теж не було нікого, хто отримував би одкровення або говорив, що він отримує одкровення від Аллага (пречистий Він і піднесений). Отже, якщо він нікого не наслідує і водночас він прийшов із досконалим, істинним вченням, яке було невідоме до цього ні йому, ні його одноплемінникам, яке він сам придумати не міг, залишається тільки одне: він істинний Посланець Аллага, від Господа світів.
“Я запитав тебе: “Чи викривали його коли-небудь у брехні до того, як він почав говорити свої слова?”, ти сказав, що ні, і я тоді зрозумів, що якщо людина відмовляється брехати людям, то така людина не брехатиме на Аллага (чистий Він і піднесений) (і зводитиме брехню на Аллага) (хто жодного разу не був втягнутий у брехню, хто не наважився жодного разу збрехати людям, той не може наважитися брехати на Аллага, чистий Він і піднесений). Я запитав тебе: “А чи були з його предків царі (правителі)?”, і ти сказав, що ні, тому що якби серед його предків були б царі, то я б тоді вирішив, що (значить), він (просто) хоче (повернути собі) владу своїх предків”.
Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає) ніхто не може запідозрити в бажанні влади, тому що Пророкові (нехай благословить його Аллаг і вітає) пропонували владу, пропонували багатство, царство, говорили йому: “Стань царем, але тільки відмовся від частини того, до чого ти закликаєш (піди на якісь поступки в деяких пунктах твого вчення)”, але він рішуче відкидав усі ці пропозиції.
“А далі я тебе запитав, знатні люди йдуть за ним чи слабкі люди, і ти сказав, що за ним ідуть слабкі. وهُمْ أتْبَاعُ الرُّسُلِ – ось якраз слабкі бувають послідовниками посланців”.
Тобто в основному, о раби Аллага, послідовники істини, послідовники пророків, послідовники Сунни – це бідні та слабкі люди. Так було, так є і так буде. Тому не нарікайте, не кажіть: “Чому ми бідні?” Хвала Аллагу (аль-хамду лі-Лляг), здебільшого послідовники Сунни, послідовники пророків – це бідні та слабкі люди.
“А далі я запитав тебе: “Збільшується їхня кількість чи зменшується?”, і ти сказав, що збільшується. وكَذلكَ الإيمَانُ حتَّى يَتِمَّ – ось так от відбувається з релігією, поки вона не доходить до своєї повноти”.
Тобто, о раби Аллага, істинний заклик, що ґрунтується на Корані та Сунні, що ґрунтується на Одкровенні, буває благодатний (мубарак). Подивіться, скільки є всяких груп і партій, але де ви бачите благодать (баракю)? Там, де заклик ґрунтується на Корані та Сунні, бо людські серця тягнуться до нього, бо на цьому світло, бо він поширюється і розповсюджується, і ніщо не може йому завадити.
“І я далі тебе запитав: “Хтось виходить із релігії, бувши незадоволеним цією релігією?” – ти сказав: “Ні”. فَكَذلكَ الإيمَانُ حِينَ تَخْلِطُ بَشَاشَتُهُ القُلُوبَ – ось так ось віра (іман), коли радість її торкається сердець”.
Тобто, коли солодкість справжнього іману проникає в серце, після цього людина більше ніколи не відійде від віри. Хто скуштував солодкість істинної віри, той не відмовиться від неї.
“І я запитав: “هلْ يَغْدِرُ؟ – Чи вчиняє він віроломно?”, і ти сказав: “Ні”. وكَذلكَ الرُّسُلُ لا يَغْدِرُونَ – ось так ось посланці, вони не чинять віроломно”.
Таким був Посланець Аллага Мухаммад (нехай благословить його Аллаг і вітає). Він був вірний своїм договорам: навіть якщо договори були з невіруючими, він вірно виконував договори, тому що, о раби Аллага, зрада, порушення договору – це віроломство (хіяна) і це неприпустима якість. Послідовники пророків не можуть бути такими. Не можна бути віроломними, навіть якщо це договори з невіруючими. Не можна бути віроломними як щодо віруючих, так і щодо невіруючих, о раби Аллага.
“Я запитав тебе: “Чи билися ви з ним, чи бився він з вами?” – ти сказав: “Так”, я запитав: “Як йшла війна?” – ти сказав: “Зі змінним успіхом”, іноді перемогу здобували ви, а іноді перемогу здобував він. وكَذلكَ الرُّسُلُ تُبْتَلَى وتَكُونُ لَهَا العَاقِبَةُ – ось так ось посланці: вони піддаються випробуванням, але кінцевий результат (перемога врешті-решт) буває для них”.
Аллагу Акбар! Велике правило! Вірні, які тримаються за істину, обов’язково проходять через випробування, обов’язково проходять через переслідування, гноблення, приниження ворогами, знущання, період слабкості. Але ти твердо знай:
وَالْعَاقِبَةُ لِلْمُتَّقِينَ
“Кінець – за богобоязливими”.
Коран, сура Аль-Касас (Розповідь), 28:83.
“І я запитав тебе: “А що він наказує?”, а ти сказав, що він наказує поклонятися Аллагу і не надавати Йому нічого в співтовариші, і забороняє він поклонятися тому, чому поклонялися ваші батьки, наказує вам намаз, і правдивість, і цнотливість, і дотримання договорів, і дотримання довіреного. وهذِه صِفَةُ النبيِّ – ось це ось якості пророків”.
Так, о раби Аллага! Тільки задумайтеся: такий заклик пророків. З чого починають пророки свій заклик і що є суттю їхнього заклику? Серцевиною, найголовнішим у їхньому заклику є Єдинобожжя (Таухід) – заклик до поклоніння тільки Аллагові (пречистий Він і піднесений), відмовитися від поклоніння поклонятися комусь, окрім Нього, чи то словом, чи то справою, чи то серцем. Пророки й посланці займалися утвердженням Таухіда – це була головна їхня місія. Вони починали з цього, продовжували з цим і закінчували свій заклик з цим:
قولوا لا إلَهَ إلَّا اللَّهُ تُفلِحوا
“Скажіть: “Ля іляга ілля Ллаг” – і отримаєте щастя””.
Цей хадис передав Ахмад (3/492، 4/341), ібн Хіббан назвав його достовірним.
Це головне, чого прагнув Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає), це була головна мета – щоб люди поклонялися тільки Аллагу (пречистий Він і піднесений). Це розуміли Абу Лягаб, Абу Джахль, це розуміли к’урайшити, що розуміє Абу Суф’ян, коли він був іще невіруючим, – що він нам наказує поклонятися Аллагу і не надавати Йому в співтовариші. Це “Ля іляга ілля Ллаг”. Це розуміє Іраклій (Херакліус), глава християн. А багато мусульман сьогодні не розуміють цього. Багато хто взагалі не розуміє, що таке “Ля іляга ілля Ллаг”. Запитай: “Що таке Ля іляга ілля Ллаг”?” – він тобі скаже: “Немає творця, крім Аллага”. Аллагу Акбар! “Ля іляга ілля Ллаг” означає “Немає нікого, кому можна поклонятися поряд з Аллагом (пречистий Він і піднесений)”, “Немає істинного Бога, гідного поклоніння, крім Аллага (пречистий Він і піднесений)”. Багато хто не розуміє, що Таухід – це найголовніше, що це суть, що перше, з чого треба починати, – це заклик до Таухіду. Багато хто думає, що перше, з чого треба починати, – це питання влади, питання створення держави, халіфату. Ні! Заклик до Таухіду – це на чолі всього! Це розуміє Абу Лягаб, а багато мусульман не розуміють важливість Таухіду й небезпеку багатобожжя (ширка). Їм навіть не подобається, коли говориш про Таухід, це їх дратує. І тут спростування тим, що поспішають і починають не з того, з чого почав Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає), що роблять суттю Ісламу не те, що його суттю є. Присягаюся Аллагом (ва-Ллагі), Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) не почав свій заклик із заклику до арабської єдності, або побудови держави, або халіфату, або звільнення окупованих територій тощо. Він почав заклик із “Ля іляга ілля Ллаг”. А після цього пророки і посланці закликають до намазу, і доброчесності, підтримки родинного зв’язку, цнотливості, і вірності в договорах, і правдивості, і чесності, і забороняють сліпо слідувати традиціям своїх батьків.
І потім Іраклій сказав:
قدْ كُنْتُ أعْلَمُ أنَّه خَارِجٌ، ولَكِنْ لَمْ أظُنَّ أنَّه مِنكُمْ
“Я знав, що він з’явиться, але не знав, що він із вас”.
Тобто люди Писання знають про Пророка, вони знали і знають про нього, як Аллаг (пречистий Він і піднесений) говорить:
الَّذِينَ آتَيْنَاهُمُ الْكِتَابَ يَعْرِفُونَهُ كَمَا يَعْرِفُونَ أَبْنَاءَهُمْ
“Ті, кому Ми дали Писання, знають його, як знають своїх синів”
Коран, сура Аль-Бакара (Корова), 2:146.
“Я не думав, що він із вас”, – каже він. А Аллаг Сам знає, з кого вибрати Свого Посланця.
“Якщо те, що ти сказав, – це все правда, то тоді ось-ось він заволодіє тим, що в мене під ногами (тобто заволодіє цією землею він і його громада (умма)). І якби у мене була б надія, що я можу до нього дістатися, то я б постарався будь-що-будь зустрітися з ним. А коли був би у нього, то омив би його ноги”.
Іраклій був людиною інтелектуально розвиненою, кмітливою, мав і чималі знання. Про це свідчать питання, які він поставив Абу Суф’яну, висновки, які він зробив із цих питань. А ось тепер, о раби Аллага, подумайте про питання, які він поставив. Адже вони містять у собі критерії істинного пророцтва, тобто ті пункти, за якими можна відрізнити істинного пророка від лжепророка. Сьогодні, коли невіруючі запитують у мусульманина докази, кажучи: “Де докази, що Мухаммад істинний пророк і посланець від Аллага?”, мусульмани часто не знають, що відповісти. А ми відповімо їм: “Ці докази в тих критеріях, на які спирався ваш попередник – християнський імператор Іраклій (Херакліус), візантійський кесар. І за цими критеріями він беззастережно переконався в тому, що у світ з’явився останній Пророк Господа світів”.
