«Аль-Манзума аль-Байкунія» – вірш, присвячений термінології хадисів
Переклад лекції Абу Ях’ї Арсена Джелілова (حفظه الله)
Матн (текст) вірша арабською: منظومة البيقوني
1. Починаю з вихваляння (Аллага), просячи благословення для Мухаммада – найкращого з посланих пророків
2 Цей (вірш) являє собою згадку кількох видів хадисів. Кожен (вид) наводиться тут разом з його визначенням
3. Перший хадис називається достовірний хадис (сахіх). Це такий хадис, ланцюжок передачі (існад) якого не перервано, і немає відхилень (шузуз), і немає прихованих недоліків (і’лла)
4. Передає його сумлінний, точний у передачі, від собі подібного, на якого можна покладатися в точності передачі
Дослідження деяких питань, пов’язаних із наукою про хадиси
5. Хадис хасан (добрий) – це хадис, відомий з погляду ланцюжків передач, але передавачі його не настільки відомі (міцні пам’яттю), як передавачі сахіха (достовірного).
6. А все, що менше, ніж рівень хадису хасан (добрий), є да’іф (слабким), і він має багато різновидів.
7. Те, що віднесено до Пророка (ﷺ), – це марфу’, а те, що віднесено до табії, – це макту’.
8. Хадис муснад – це хадис, ланцюжок передання якого безперервний від передавача хадису (наприклад, аль-Бухарі) до обраного посланця (ﷺ) і не переривається (немає розриву).
9. Усякий хадис, де існад його є безперервним, так що кожен передавач чув від попереднього, доходячи до пророка (ﷺ), називається муттасиль.
10. Мусальсаль, скажи: це те, що передано в певній якості як, наприклад: «Клянуся Аллагом, передав мені це доблесний чоловік».
11. Також (до хадису мусальсаль належить), наприклад, коли передавач каже: «Він розповів мені хадис стоячи», або: «Після того, як розповів мені, усміхнувся».
12. Азіз – це те, що передано двома або трьома. Машхур – те, що передано передавачами в кількості більше трьох.
13. Хадис муанан – це, наприклад, від Саіда, від Карам. Хадис мубхам – такий хадис, де передавач не названий.
14. Усякий хадис, де передавачів мало, вважається високим, на противагу йому – назиль (низький).
15. Те, що ти відносиш до асхаб (сподвижників) зі слів або дій, відомо під назвою «маукуф».
16. Хадис мурсаль – це такий хадис, де випадає ім’я сподвижника. І скажи: хадис гаріб – те, що передав один передавач.
17. Усякий хадис, який не є безперервним (цілісним), то він мункатиа (розчленований на частини).
18. Хадис аль Муадаль – це те, з чого випали двоє або більше.
19. Коли шейха (передавача), від якого він передав, видаляє його з існаду, і передає від того, хто вищий за нього в існаді за допомогою слів «ан» («від»).
20. Другий вид не забирає передавача, але описує його такими якостями, якими він не відомий. Якимось ім’ям, прізвиськом або іншою куньєю.
21. Той хадис, у якому передавач, що заслуговує на довіру, суперечить групі (маляа), то такий хадис називається шазз. І також є хадис маклюб, і це наступні два види хадисів.
22. Заміна одного якогось передавача іншим передавачем – це перший вид, і коли змінюють існад для якогось тексту – це другий вид.
23. Хадис фард – те, що ти обмежуєш одним гідним довіри передавачем, або обмежуєш групою, або якоюсь однією версією.
24. Хадис, у якому є вада, невидима, неясна, або прихована, це відомо в них (фахівців науки хадис) як хадис муалляль.
25. Хадис, у якому є різночитання в існаді або в тексті, називається мудторіб (той, що коливається)
26. Мудраджат у хадисі – це ті деякі слова, які пов’язані з деякими словами передавачів. Слова передавача змішалися з хадисом.
27. Те, що передав кожен з ровесників або з рівних один одному від свого брата, це називається мудаббадж. Пізнай це по-справжньому і тим самим возвеличся (вирости).
28. Коли сходиться і за звучанням (ляфзу), і за написанням (хатту), то це називається муттафік (те, що збігається). Протилежне тому, що ми згадали, – муфтарик (те, що розрізняється).
29. Муаталіф – де є збіг у написанні. Протилежне йому називається мухталіф. І остерігайся помилки (переплутати).
30. Аль-Мункар – це хадис фард (один передавач), але там є передавач, щоб назвати хадис достовірним (ріваяти цього передавача прийнятними), не допускається тут одиничність.
31. Хадис матрук – де один передає його, і вчені (знавці хадису) одностайні, що він слабкий, і він відкинутий хадис.
32. Брехня складена, придумана на Пророка (ﷺ), – це маудуа
33. І наведено цей вірш, як приховані дорогоцінні камені, а я назвав його «Манзума аль-Байкунія»
34. І прийшли частини вірша (або строфи) в кількості на чотири більше, ніж тридцять. І потім вірш завершено.
З дозволу Аллага почнемо роз’яснення шарха шейха аль-Усейміна до вірша з назвою «Манзума аль-Байкунія», що названий так за ім’ям автора, а присвячений він науці Мусталяхуль-хадис.
У передмові після слів «БісміЛлягі р-Рахмані р-Рахім» шейх аль-Усеймін вихваляє Аллага, свідчить про Таухід і посланницьку місію Мухаммада (мир йому і благословення Аллага). Потім шейх каже: «Це передмова до науки Мусталяхуль-хадис».
Аль-Мусталях – це наука, за допомогою якої пізнається положення передавача і того, що передано, з точки зору прийняття (к’абуль) цього положення або відкидання (рад).
Користь цієї науки полягає в тому, що відбувається очищення і звільнення хадисів від усіляких домішок, для того, щоб використати їх як докази.
Кожен, хто посилається на якийсь хадис як доказ, потребує двох речей:
1 – підтвердженості того, що це справді прийшло від Пророка (мир йому і благословення Аллага).
2 – встановленість того, що цей доказ вказує на те чи інше судження (хукм).
Таким чином, приділення уваги пророчій Сунні є важливою річчю, тому що на цьому будується якась важлива річ, а це те, що поклав Аллаг на своїх рабів: ак’ида будується на пізнанні Корану і Сунни, ібада, ахляк тощо.
У хадисі треба дізнаватися про ступінь достовірності, на відміну від Корану, який передано численними шляхами, і в ньому не може бути жодних сумнівів, тому що стосовно Корану немає потреби у вивченні достовірності, що стосується Сунни, то в ній це необхідно.
Наука про хадис ділиться на дві частини:
1) пов’язана з передачею;
2) пов’язана з розумінням.
Наука про хадис з погляду розуміння – це наука, яка вивчає зміст того, що передано зі слів, дій, положень Пророка (мир йому і благословення Аллага), а не вивчає передачу. Наприклад, якщо дійшов до нас хадис, то ми вивчаємо наступне: чи це слова, чи це дія, чи це положення, чи вказує цей хадис на той, чи інший хукм. Предмет цієї частини науки – це вивчення самої особистості Пророка (мир йому і благословення Аллага), що вийшло від нього зі слів, дій і з якихось положень. До дій також належать схвалення, підтвердження Пророком (мир йому і благословення Аллага) чогось (аль-ікрар). Щодо положень, то сюди належать якості Пророка (мир йому і благословення Аллага): зріст, колір, стан (гнів, радість) тощо.
Наука про хадис з погляду передання – це наука, що вивчає стан передавача і того, що передано, з погляду прийняття або відкидання. Приклад: зустрічаючись із якимось передавачем, ми спершу повинні дізнатися, прийнятий він чи відкинутий. Що ж стосується переданого, ми дивимося, що достовірно, а що ні. Звідси ми розуміємо, що якщо передавач прийнятний, то це зовсім не означає, що відразу приймаємо передане від нього.
Хадис складається з двох частин:
1) санад або існад (ланцюжок передачі);
2) матн (сам текст).
Може бути так, що всі ланки ланцюжка передачі надійні й такі, що заслуговують на довіру, але при цьому в самому тексті є відхилення (шазз), він суперечить достовірнішим текстам, або в тексті є якийсь прихований недолік (муалляль). Тоді ми не приймаємо такий хадис, попри те, що в існаді всі надійні передавачі. Іноді відбувається навпаки. В існаді передавачі не доходять до рівня тих, що заслуговують на довіру, тобто не доходять до рівня прийняття їх (наприклад, погана пам’ять тощо), але водночас сам хадис приймають, бо є інші хадиси, що посилюють цей хадис, чи є підтверджувальні речі з Корану або Сунни, чи є певні загальні шаріатські правила, що підтверджують цей хадис.
Користь від науки Мусталяхуль-хадис – пізнання того, що з хадисів приймається, а що відкидається. І це само по собі важливо, тому що шаріатські законоположення будуються на підтвердженості або непідтвердженості доводів, на достовірності або слабкості.
Це були слова шейха в передмові.
Роз’яснення самого послання
Автор цієї праці здобув популярність завдяки цьому віршу, і названий він за його ім’ям, у 33-й строфі якого він каже: «Я назвав його (вірш) “Аль-Байкуні”». Його ім’я – ‘Умар (або Таха) ібну Мухаммад аль-Байк’уні Ад-Дімашкі аш-Шафії (родом із Дамаска, виховувався в шафіїтській школі). Він відомий як аль-Байкуні, але залишається невідомим, звідки походить прізвисько «Аль-Байкуні»: чи то від його предка, чи то від назви місцевості. Встановлено, що він був живий аж до 1080 р.х., а точна дата його смерті невідома.
Автор почав свою працю зі слів «БісміЛлягі р-Рахмані р-Рахім» (Басмали). З цієї формули Всевишній Аллаг починає Свою книгу і всі сури, крім сури «ат-Тауба».
Розбір Басмали
Практично всі свої праці шейх аль-Усеймін (нехай помилує його Аллаг) починає з розбору цієї формули, що вказує на важливість цього.
У цій формулі є джарр (прийменник род. відмінка) уа маджрур (те, що зазнає дії цього прийменника), мудаф ілейхі (те, до чого відноситься слово ісм, тобто ізафетне поєднання) і сифа (якість).
«ба» – джарр;
«ісм» – ісм маджрур;
«Ллаг» – мудаф ілейхі;
«Ар-Рахман і Ар-Рахім» – сифа, або наат.
Кожне словосполучення джар уа маджрур обов’язково має бути до чогось прив’язане: або до дієслова, або до дієприкметника. «БісміЛлягі р-Рахмані р-Рахім» прив’язане до чогось віддаленого, що не назване. Серед фахівців з нахву є розбіжності у визначенні «віддалене слово», до якого прив’язане БісміЛляг. Найкраще, що сказано з цього приводу, що віддаленим тут є:
по-перше: фі’ль (дієслово);
по-друге: мутаахір (що стоїть після джар уа маджрура);
по-третє: підходящий і відповідний контексту.
Приклад: людина приступає до читання, кажучи «бісміЛляг». У цьому випадку мається на увазі дієслово, що відповідає контексту і ситуації, тобто «З ім’ям Аллага починаю читання».
Ми припускаємо, що це дієслово, тому що основою в будь-якій дії є дієслово. Дієслово впливає без жодних умов, а діючий чинник (ісм) потребує дотримання умов.
Чому ми ставимо дієслово вперед, кажучи «бісміЛлягі ак’рау», а не говоримо «ак’рау бісміЛляг»? З декількох причин:
– щоб отримати благословення за допомогою початку з імені Аллага, щоб ім’я Аллага було попереду, і воно гідне бути попереду;
– щоб надати значення обмеження (хаср): тільки з ім’ям Аллага, а не з ім’ям когось іншого. Коли діючий чинник ставиться позаду, який зазвичай має бути попереду, то це дає значення обмеження.
– має відповідати ситуації та контексту, оскільки це сильніше вказує на те, що мається на увазі.
Ісм походить від слова «сумум» (височина) або від слова «сіма» (якість, ознака). Хай там як, тут маються на увазі всі найпрекрасніші імена Аллага, а не якесь конкретне Його ім’я. У нас є правило: якщо є іменник в однині, і він відноситься до чогось (мудаф), то він дає значення всеохопності (умум). Як у словах Аллага:
وَإِن تَعُدُّوا نِعْمَتَ اللَّهِ لَا تُحْصُوهَا
«Якщо ви станете рахувати милості Аллага, то не зможете порахувати їх».
Коран, сура Ібрагім 14: 34.
نِعْمَتَ – тут милість у од.ч., але маються на увазі всі милості, бо сказано: «не зможете порахувати їх».
Бісмі بسم : ба ب – ця частка означає або «істі’ана» (звернення по допомогу), або «мусахаба» (супровід).
Також «ба» може давати інше значення «табаррук» (отримання благодаті), тобто «я отримую бараку від імені Аллага», але й це входить в істі’ана.
Лляг – найвище ім’я Аллага, що вказує на найбільшу Сутність Аллага, і ніхто не називається цим ім’ям. Це ім’я походить від улюхійя (обожнювання). Основа цього імені – Іляг (Той, Кому поклоняються з любов’ю і звеличенням), але видалена хамзатуль-к’ата для полегшення, додана «аль» ال, і стало «Аллаг». Інші ж сказали, що спочатку було «аль-Іляг», і від нього утворено «Аллаг».
Ар-Рахман – це якість і опис імені Аллага. Це найпрекрасніше ім’я Аллага, що вказує на атрибут Милість. Усі, хто намагається давати визначення до слова «милість», дають визначення, згадуючи її наслідки й те, що випливає з неї. Атрибут Милість має образ, невідомий нам, але прояви його ми відчуваємо і бачимо в навколишньому світі.
Ар-Рахім – ім’я Аллага, яке також вказує на Його Милість для посилення і підтвердження сенсу імені Ар-Рахман.
Деякі ж учені кажуть, що смисли цих двох імен відрізняються з кількох причин:
1. Основою в мові є те, що слово призначене для передачі якогось нового сенсу, а не для підтвердження попереднього слова;
2. Конструкція слова Ар-Рахім відрізняється від попереднього слова Ар-Рахман. Модель ар-Рахман – «фа’аля», а ар-Рахім – «фа’іль». Є правило в арабській мові: «відмінність і різниця в конструкції вказує на відмінність і різницю в сенсі».
Різниця ж, на яку вказали деякі вчені, полягає в такому: Ар-Рахман – ім’я Аллага, що вказує на загальну милість Аллага до всіх творінь (загальна), а ар-Рахім – на особливу милість Аллага до віруючих (особлива). Всевишній сказав:
بِالْمُؤْمِنِينَ رَحِيمًا
«Він милосердний до віруючих».
Коран, сура Аль-Ахзаб (Військові загони) 33:43.
Інші по-іншому пояснюють різницю: Ар-Рахман вказує на володіння якістю, а ар-Рахім вказує на дію. Тому під час перекладу ми говоримо: «В ім’я Аллага Всемилостивого, Який виявляє Милість». Перше ім’я вказує на якість, а друге – на дію.
Приклад: є добра людина в серці, сидить удома і нікому свою доброту не проявляє, а потім вона починає проявляти свою доброту. Одна справа – добра, а інша – та, що проявляє доброту. Перше вказує на її якість, друге – на дію. А Аллагові ж належить найвищий опис.
Шейх аль-Усеймін каже: «Для мене ближча друга думка: перше ім’я вказує на якість, а друге – на дію». Насправді ж, між цими двома думками немає протиріч, а, навпаки, вони сходяться. Аллаг – Той, хто виявляє милість, і Він доводить її до всіх у цьому світі (до віруючих і невіруючих), але основною і головною милістю є та милість, що у вічному житті для віруючих. Люди в цьому житті користуються лише деякою частиною цієї милості, а основна частина милості призначена для віруючих.
