О раби Аллага, знайте, що надія (таваккуль) на Аллага (пречистий Він і піднесений) аж ніяк не суперечить тому, що людина повинна здійснювати залежні від неї дії, використовувати зовнішні причини. Більше того, справжній таваккуль якраз полягає в тому, що людина своїм серцем спирається тільки на Аллага (пречистий Він і піднесений) і при цьому робить те, що від неї залежить, здійснює причини та дії. Але лише такі причини та дії, що дозволені Аллагом, перебувають у межах Його шаріату, не переходячи за рамки шаріату Аллага (пречистий Він і піднесений).
Взагалі люди в цьому питанні розділилися на три групи. Дві крайні групи впали в оману, в помилку. І одна серединна, поміркована група, яка правильно розуміє це питання. Одна група каже, що треба лише сподіватися і нічого не робити, нехтуючи діяннями, бо, кажуть вони: «Якщо ти будеш хапатися за причини, або чинитимеш щось із причин, то це зашкодить твоєму таваккулю». Інша група, навпаки, каже: «Ну що таваккуль, таваккуль? Найголовніше – це щось робити самому», – тощо, тобто хапається за зовнішні причини. І серединна група, вона є істинна група. Це така група, яка говорить: «Так, вчиняй, роби те, що залежить від тебе, використовуй зовнішні причини. Але серце твоє при цьому має бути спокійним в опорі на Творця (пречистий Він і піднесений), в упованні тільки на Нього». Тобто ти не прив’язуйся до причин, не покладайся на них, а покладайся на Аллага (пречистий Він і піднесений). Ось це ось і є справжній таваккуль.
Найкращий з тих, хто покладається, – Мухаммад (нехай благословить його Аллаг і вітає). Він чинив дії, використовував причини, і він (нехай благословить його Аллаг і вітає) наказував чинити причини і дії. Подивіться, коротке речення, але в ньому виражений весь цей великий сенс. Сказав Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає):
احْرِصْ علَى ما يَنْفَعُكَ، وَاسْتَعِنْ باللَّهِ وَلَا تَعْجِزْ
«Прагни до того, що тобі корисно, старанно, і уповай при цьому на Аллага, і не слабшай».
Муслім (2664)
Пречистий Аллаг (Субхана Ллаг)! У реченні
احْرِصْ علَى ما يَنْفَعُكَ
«Прагни до того, що тобі корисно…» –
наказ здійснювати причинні дії, використовувати їх, до того ж не просто, а старанно трудитися і працювати. А наказ уповати лише на Аллага в словах
وَاسْتَعِنْ باللَّهِ
«…але при цьому [неодмінно] уповай на Аллага»,
а не на свою працю, не на свої причини, не на свої дії. Тобто ти при цьому маєш вірити в Передвизначення, у те, що все, що відбувається, станеться тільки, якщо це визначив Аллаг (пречистий Він і піднесений). У тебе має бути повне уповання на Силу і Міць Аллага (пречистий Він і піднесений). Має бути віра в те, що Він дарує успіх твоєму діянню. Той, хто є послідовником Мухаммада (нехай благословить його Аллаг і вітає), він неодмінно покладає надію на Аллага (пречистий Він і піднесений) у своїх мирських і релігійних питаннях і робить усе, що від нього залежить з корисних діянь, використовує кожну корисну причину в міру своїх сил, у міру своїх можливостей.
Одного разу прийшов до Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає) чоловік і запитав його: «О Посланець Аллага, прив’язати мені верблюдицю та надіятися чи відпустити її та надіятися?» Сказав йому Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає):
اعقِلْها وتوكَّلْ
«Прив’яжи і уповай».
Сахіх Ібн-Хіббан (731)
Подивіться, Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) направив його до чого? До того, щоб здійснювати від нього залежне. Більше того, він скерував його до цих двох важливих речей, принципів одразу. Він наказав робити те, що від нього залежить, і сподіватися неодмінно на Аллага (пречистий Він і піднесений).
В ат-Тірмізі наводиться хадис про те, що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
لو أنَّكم كنتُم توَكلونَ علَى اللهِ حقَّ توَكلِه لرَكلِه لرزقتُم كما يرزقُ الطَّيرُ تغدو خماصًا وتروحُ بطانًا
«Якби ви сподівалися на Аллага як годиться, то ви отримували б свій прожиток (різк’), як отримують птахи, що відлітають уранці з порожніми шлуночками, а повертаються з повними».
ат-Тірмізі (2344), Ібн-Маджа (4164), імам Ахмад (205), аль-Альбані назвав хадис достовірним.
Субхана Ллаг! Подивіться! І в цьому хадисі спонукає нас Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) до двох речей.
По-перше, до уповання на Аллага справжнього, цілковитого – будете отримувати тоді свій прожиток, як птахи отримують свій корм від Всевишнього. Але друге теж необхідне. Адже птах не сидить у своєму гнізді, він вирушає на пошуки їжі рано вранці й повертається ввечері.
Ібн ‘Аббас (нехай буде задоволений ним і його батьком Всевишній Аллаг) розповів таке. Він каже:
«Жителі Ємену вирушали в Хадж і при цьому не брали з собою припасів провізії (їжі) і говорили:
نَحْنُ المُتَوَكِّلُون
«Ми ті, хто уповає на Аллага».
А коли прибували в Мекку, починали просити в людей їжу. І тоді Аллаг (пречистий Він і піднесений) послав аят:
وَتَزَوَّدُواْ فَإِنَّ خَيْرَ الزَّادِ التَّقْوَى
«І запасайтеся припасами (провізією). Але найкраща провізія – це богобоязливість».
Коран, сура Аль-Бакара (Корова), 2:197
Хадис приводить Аль-Бухарі (1523)
‘Умар ібн аль-Хаттаб, повелитель правовірних (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг), одного разу зустрів людей, теж жителів Ємену. Вони вийшли зі свого краю, вирушили в дорогу без провізії, без припасів, без їжі і говорили при цьому: «Ми ті, хто уповає». ‘Умар зустрів їх і сказав: «Ви хто?» Вони сказали:
نَحْنُ المُتَوَكِّلُون
«Ми ті, що сподіваються».
Він сказав:
بل أنتم الـمُتَوَاكِلُون إنما المتوكل الذي يلقي حبَّه في الأرض ويتوكل على الله
«Ні! Ви – безтурботні, які розраховують на інших. Воістину людина, що уповає на Аллага, – це та, що кидає зернятко в землю і сподівається, надіється на Аллага (пречистий Він і піднесений)».
Таким чином, має бути зрозуміло кожному, о раби Аллага, що сподівання на Аллага (пречистий Він і піднесений), обов’язково при ньому повинно бути вчинення залежних від тебе дій, через які ти отримуєш користь мирську і релігійну. Але при цьому в жодному разі не звертайся серцем до цих матеріальних причин, і не спирайся на них, і не довіряйся їм. А сподівайся, і довіряйся, і доручай свої справи Аллагові тільки Одному (пречистий Він і піднесений). Як сказав один з учених: «Якщо людина звернена своїм серцем до матеріальних причин, то це ширк, це порушення Таухіда, це багатобожжя. А якщо людина заперечує причини зовнішні, тоді це недолік у її розумі. А якщо людина нехтує причинами, не чинить їх, тоді вона тим самим ображає і паплюжить шаріат». Тому що цей шаріат, він роз’яснює нам, що неможливо здобути щастя без дій, і не може досягти людина благополуччя через бездіяльність. Такого не буває, це заперечує здоровий глузд.
О раби Аллага! Наприкінці своєї хутби я хочу нагадати вам про найголовніше. Таваккуль, як ми сказали з вами, – це поклоніння (‘ібада), до того ж це один з найвидатніших видів ‘ібада, служіння Аллагові (пречистий Він і піднесений). А раз це поклоніння (‘ібада), значить, як усяке поклоніння, може бути спрямований таваккуль тільки до Аллага (пречистий Він і піднесений), інакше це буде ширк. Отже, можна спрямувати таваккуль тільки до Живого, Який не вмирає. Подивіться, Аллаг (пречистий Він і піднесений) говорить про це в Корані:
وَتَوَكَّلْ عَلَى الْحَيِّ الَّذِي لَا يَمُوتُ
«І уповай на Живого, Який не вмирає».
Коран, сура Аль-Фуркан (Розрізнення), 25:58
Субхана Ллаг! Тільки на такого й можна сподіватися, на Живого, Який не вмирає, а це Аллаг (пречистий Він і піднесений). Усе, що крім Аллага (пречистий Він і піднесений):
- Або це живий, який помре, як ти можеш на нього опиратися?
- Або це живий, який уже помер? Тим більше, як ти можеш на нього опиратися?
- Або це неживий предмет, у якого взагалі немає ніякого життя?
На все це ніяк не можна опиратися і покладатися. А тільки можна покладатися на Того, Хто Живий, Хто ніколи не вмирає (اَلْحَيَّ اَلَّذِي لَا يَمُوتُ).
І тому в обох «Сахіхах» передається благання (ду’а) Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), з яким він звертався до Аллага. Він говорив:
اللهُمَّ لكَ أسلَمْتُ ، وبِكَ آمنْتُ ، وعليْكَ توكَّلْتُ ، وإليْكَ أنَبْتُ ، وبِكَ خاصمْتُ ، اللهُمَّ إنِّي أعوذُ بعزَّتِكَ – لا إلهَ إلَّا أنتَ – أن تُضلَّنِي ، أنتَ الحيُّ الّذي لا يَموتُ ، والجِنُّ والإنسُ يَموتُونَ
/Аллагумма лякя аслямту, уа бікя ааманту, уа ‘алейкя таваккяльту, уа ілейкя анабту, уа бікя хасамту. Аллагума інні а’узу бі-‘іззатікя – ля іляга ілля Анта – ан тудилляні. Анта-ль-Хайю Ллязі ля йамут, уа ль-джінну уа ль-інсу йамутун/.
«О Аллаг, Тобі я віддався, і в Тебе я увірував, і на Тебе я покладаюся, і до Тебе я звернувся, і за допомогою Твоєї веду тяжби. Я прибігаю, о Аллаг, до Величі Твоєї – немає істинного бога, крім Тебе – щоб не впасти в оману. Ти Живий, Який не вмирає, а джини і люди смертні (вони вмирають)».
Аль-Бухарі (7383) і Муслім (2717)
Важливість уповання (таваккуля) в Ісламі. Частина перша
