О віруючі! О раби Аллага! Це земне життя сповнене якихось турбот, переживань, воно не може бути вільним від критичних ситуацій і критичних положень. І щойно людина позбувається тут якогось переживання, якогось клопоту, з’являється інший клопіт та інше переживання. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) у Своєму Писанні заприсягся безпечним містом (Меккою), тим, що там перебував Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає), заприсягся Адамом та його потомством, заприсягся усім цим, сказавши, що людина створена в тяготах (фі кабад):
لَا أُقْسِمُ بِهَذَا الْبَلَدِ * وَأَنتَ حِلٌّ بِهَذَا الْبَلَدِ * وَوَالِدٍ وَمَا وَلَدَ * لَقَدْ خَلَقْنَا الْإِنسَانَ فِي كَبَدٍ
«Клянуся цим [безпечним] містом [Меккою]. І ти перебуваєш у цьому місті. І клянуся тим, хто народив, і тим, що він народив [клянуся батьком – Адамом – і його потомством]. Ми створили людину в тяготах [і турботах] (фі кабад) [створили людину такою, що переборює тяготи й турботи, терпить нещастя, лиха, що стосуються цього чи вічного світу, увесь час подовжує якісь турботи, які відносяться до земного чи вічного життя]»
Коран, сура Аль-Баляд (Місто), 90:1-4.
Ось це земне життя так створено, за природою своєю воно таке, що воно сповнене занепокоєння, смутку і переживань. І дивно, що ти хочеш, щоб воно було безхмарним і було позбавлене неприємностей. Але ти хочеш те, що суперечить її природі, воно за природою не таке, тобто ти подібний до того, хто хоче добути вогонь із води. Ось ці ось нещастя і страждання неминучі, неодмінно супроводжують людину в цьому світі, і людина зможе відпочити і отримати спокій тільки тоді, коли нога її вступить у Рай. І ось коли вступить нога її в Рай, там буде спокій і відпочинок, там буде нічим, жодними занепокоєннями не затьмарене умиротворення. А що стосується цього світу, то тут людина весь час у працях, турботах і в бідах, і ці критичні становища і критичні ситуації приходять до неї і перемелюють її, як перемелює млин, жорна зерно. І так триватиме, поки вона не вийде з цього світу в той світ. Якщо вона віруюча людина, то там уже не буде для неї ні тягот, ні печалі, ні турбот, ні суєти, ні хвороби. Просимо Аллага (Пречистий Він і Піднесений) від Його милості.
Але зараз питання не в тому, що є біди й нещастя, не в цьому питання. Як ми вже раніше сказали, біди й нещастя неминучі в цьому світі й супроводжують людину завжди. Питання в тому, як поводитися і як чинити, коли приходять такі критичні ситуації, коли настає таке складне становище для віруючої людини? Віруючій людині Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) дає мудрість і розуміння. Віруюча людина розуміє, чого бажає Аллаг (Пречистий Він і Піднесений).
Віруюча людина читає Книгу Аллага (Пречистий Він і Піднесений) – не просто читає її, а глибокодумно читає, і це висвітлює її життєвий шлях, не як невіруючі, які йдуть цим життям без якоїсь мети, без якогось світла. У віруючої людини є світло, яке освітлює їй дорогу. І Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) зі Своєї милості зробив це Писання, цей Коран, який для нас роз’яснює все. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить:
وَنَزَّلْنَا عَلَيْكَ الْكِتَابَ تِبْيَانًا لِّكُلِّ شَيْءٍ وَهُدًى وَرَحْمَةً وَبُشْرَى لِلْمُسْلِمِينَ
«Зіслали Ми тобі Писання як роз’яснення для всього, і як пряме керівництво, і як милість, і як благу звістку для мусульман»
Коран, сура Ан-Нахль (Бджоли), 16:89.
Тому Коран і Сунна, о раби Аллага! Повірте, у Корані та в Сунні є відповіді на всі (!) питання. У Корані та в Сунні є лікування від усякого лиха, що спіткають людей, громаду (умму). Але, на жаль, мусульмани неосвічені щодо своєї релігії. І тому, що відбувається? І тому мусульмани поводяться так безглуздо, їхнє невігластво змушує їх кидатися безглуздо в метушні, вони не знають, що робити, як чинити, через незнання своєї релігії.
Так що ж робити в критичних ситуаціях, коли приходить біда, скрута і тяготи? О раби Аллага, чого нас вчить Книга Аллага (Пречистий Він і Піднесений) і що ми розуміємо з Книги Аллага (Пречистий Він і Піднесений)?
По-перше, якщо настають такі критичні ситуації, о рабе Аллага, притримуй свій язик. Перш ніж говорити щось, упевняйся в істинності, в доцільності того, що ти говориш. Не будь просто рупором, який віщає все, що він чує! Не будь грамофоном, просто трубою, яка просто гуде все: що почує людина – все це передає. Зрозумій, що якщо ти будеш ось так от чути і передавати необдумано, не перевіряючи це, то до чого це призведе? Це може призвести до плачевних наслідків, це поглиблює і так важке становище і проблему. Мусульманин повинен переконуватися щодо кожного слова, яке він вимовляє, щоб не завдати своїм язиком великої шкоди, тому що звідси слово, і звідси слово, підхопив, передав це – це ж може призвести до великої проблеми для цієї умми, це ж може зробити морально слабкими людей, ти ж можеш стати причиною того, що ввергнеш людей у заціпеніння, у паніку, у жах, і це буде заважати ухвалити якісь правильні, виважені рішення, і мусульмани не зможуть, і не зможе умма потім якось відповідати й уживати якихось заходів щодо цих проблем, хоча навіть, можливо, проблема не буде такою сильною.
І тому Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) звертається до нас і каже:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِن جَاءَكُمْ فَاسِقٌ بِنَبَإٍ فَتَبَيَّنُوا
«О ви, що увірували, коли приходить до вас якийсь нечестивець із якоюсь звісткою, то переконуйтеся».
Переконуйтеся, перш ніж це поширювати. Приходить до тебе якесь повідомлення в інтернеті, в новинах – упевняйся, перш ніж це поширювати!
فَتَبَيَّنُوا أَن تُصِيبُوا قَوْمًا بِجَهَالَةٍ فَتُصْبِحُوا عَلَى مَا فَعَلْتُمْ نَادِمِينَ
«Впевняйтеся, щоб не породити якийсь народ через незнання і потім шкодувати про те, що ви зробили»
Коран, сура Аль-Худжурат (Кімнати), 49:6.
І Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
بِئْسَ مَطِيَّةُ الرَّجُلِ زَعَمُوا
«Яка кепська верхова тварина в людини [під назвою] “говорять” (за’аму)».
Хадис передали Абу Дауд (4972) і ад-Дайлямі в «аль-Фірдаус» (2155), шейх аль-Альбані назвав його достовірним.
Тобто все, на що він спирається, – це «кажуть», «хтось щось каже». Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить про таких людей, які чують якісь звістки й передають їх одразу, тобто людина приймає якусь новину вухом, не пропускає через серце, не пропускає через розум і одразу передає, що вони не застосовують, не використовують свій розум і поширюють такі чутки. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить:
إِذْ تَلَقَّوْنَهُ بِأَلْسِنَتِكُمْ وَتَقُولُونَ بِأَفْوَاهِكُم مَّا لَيْسَ لَكُم بِهِ عِلْمٌ وَتَحْسَبُونَهُ هَيِّنًا وَهُوَ عِندَ اللَّهِ عَظِيمٌ
«І ось ви приймаєте ці чутки своїми язиками і говорите своїми вустами те, про що у вас немає знання, і ви думаєте, що це не страшно (щось легке), але в Аллага це велике»
Коран, сура Ан-Нур (Світло), 24:15.
Тому мусульманин, якщо чує щось, якісь слова, обов’язково мусить пересвідчуватися. Не поспішай поширювати це! Ти маєш подумати й пропустити це через розум і серце, зрозуміти, чи справді в цьому є доцільність, чому поширюють ці чутки, що стоїть за цим, що стоїть під цим, яка мета тих, хто поширює все це.
Дуже гарний приклад – це навала монголів. Коли була навала монголів на мусульманську умму і мусульманські землі, мусульманський світ не був настільки слабкий, щоб не мати змоги дати відсіч військам монголів, але була низка чинників, які призвели до цієї поразки. І один з важливих чинників, чому сталася ця поразка, – це чутки про непомірну силу монгольського війська, що монгольське військо непереможне і неможливо перемогти його, що монголи їдять людей, і поширювали ці чутки, лякали людей, сіяли паніку, і умма заціпеніла. І тому передає Ліман ібн ‘Асір, що жінка-монголка могла увійти в якийсь будинок, вбити всіх домочадців там, вбити всю сім’ю і ніхто навіть нічого не міг зробити, людина навіть не робила якихось спроб захистити себе. Монгол міг прийти і вбити сто людей – і ніхто нічого не робив у відповідь. Через що? Через заціпеніння, яке було в людей, і паніку того, що поширювалося.
Тому, коли настають якісь критичні ситуації, о раби Аллага, не треба говорити скрізь усім усе, що ти чуєш, усе, що ти читав. Пропусти через серце, упевнися в доцільності цього, інакше ти станеш причиною поширення брехні. Це перше, що потрібно робити, о раби Аллага.
Друге – дуже важливо в таких речах звертатися до фахівців, до людей, які мають знання в цих речах. Тобто в кожній галузі є фахівці цієї галузі й потрібно звертатися до них у цих питаннях. Якщо приходить якась смута (фітна) або приходять якісь глобальні потрясіння, мусульманин звертається до вчених (‘уляма, ахлю ль-‘ільм) по пораду та фетву, як правильно вчинити. Тобто не кожен може бути авторитетом у будь-якому питанні, це стосується будь-якого питання, чи стосується це медицини, чи будь-якої галузі. Якщо ти хворієш, ти маєш звернутися до фахівця в цій галузі та звернутися до лікаря. Ти не повинен брати поради і звертатися до блогерів в інтернеті, або до бабусь, або до дідусів, або до кого попало. Ти звертаєшся до лікаря. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) ось за це засуджує людей і каже:
وَإِذَا جَاءَهُمْ أَمْرٌ مِّنَ الْأَمْنِ أَوِ الْخَوْفِ أَذَاعُوا بِهِ وَلَوْ رَدُّوهُ إِلَى الرَّسُولِ وَإِلَى أُولِي أُولِي الْأَمْرِ مِنْهُمْ لَعَلِمَهُ الَّذِينَ يَسْتَنَنبِطُونَهُ مِنْهُمْ وَلَوْلَا فَضْلُ اللَّهِ عَلَيْكُمْ وَرَحْمَتُهُ لَاتَّبَعْتُمُ الشَّّيْطَانَ إِلَّا قَلِيلًا
«А коли до них приходить якесь повідомлення, що стосується безпеки або небезпеки, вони починають це поширювати. А якби вони з цим звернулися б до Посланця [коли Посланець, нехай благословить його Аллаг і вітає, був живий] або до володарів впливу серед них, то тоді дізналися б про це ті, хто може зробити правильні висновки. І якби не щедрість Аллага до вас і милість Його, то ви б усі пішли за шайтаном, крім небагатьох»
Коран, сура Ан-Ніса (Жінки), 4:83.
Бачите, як Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) докоряє людям, які поширюють усе, що вони чують, і наказує звернутися до Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) та до тих людей, які можуть винести правильні висновки, зробити правильний висновок, до них потрібно звертатися. І так у всякій галузі, о раби Аллага. І Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить:
وَمَآ أَرْسَلْنَا قَبْلَكَ إِلَّا رِجَالًا نُّوحِىٓ إِلَيْهِمْ ۖ فَسْـَٔلُوٓاْ أَهْلَ ٱلذِّكْرِ إِن كُنتُمْ لَا تَعْلَمُونَ
«І не посилали Ми до тебе нікого, крім людей, яким Ми давали одкровення. Запитайте людей знання, якщо ви не знаєте»
Коран, сура Аль-Анбія (Пророки), 21:7.
У кожній галузі діє це правило, о раби Аллага. Не кожен може бути авторитетом у будь-якій галузі.
Третє, що необхідно, коли трапляються ось такі критичні ситуації, – це згуртованість мусульман, взаємна підтримка, взаємна допомога, це співчуття один до одного. Вони повинні стати як один організм, і вони повинні бути щирими один до одного. Коли сходять такі ось біди, нещастя і критичні ситуації, ось це ось одна з відповідей. Мусульманин має бути щирим до свого брата-мусульманина. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
الدينُ النصيحةُ الدينُ النصيحةُ الدينُ النصيحةُ الدينُ النصيحةُ
«Релігія – це щирість, релігія – це щирість, релігія – це щирість».
– До кого, о Посланець Аллага?
لهِ ولكتابِه ولرسولِه ولأئمةِ المسلمين وعامَّتِهم
– [Щирість] щодо Аллага, щодо Його Писання, щодо Його Посланця, щодо керівників мусульман і щодо простих мусульман.
Хадис передав Муслім (55).
Щирість (насіха, нусх) до мусульман – дуже важлива річ! Тому Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає), коли сподвижники приходили складати йому присягу, зробив одним із пунктів присяги щирість щодо віруючих. Джарір ібн ‘Абділлях ібн Баджалі (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг) каже: «Я прийшов до Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), щоб дати йому присягу. Я сказав: «О Посланець Аллага, прийми мою присягу щодо Ісламу, щодо хіджри (що я здійснюю переселення сюди до тебе)». І каже він: «Прийняв від мене присягу Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає), але поставив умову:
النُّصْحِ لِكُلِّ مُسْلِمٍ
«Щирість щодо кожного мусульманина [тобто ти маєш щиро бажати добра своєму братові-мусульманину, як бажаєш собі]».
І каже Джарір: «І я дав присягу Пророкові (нехай благословить його Аллаг і вітає) щодо цього».
Хадис передав аль-Бухарі (2157).
Тому в таких ситуаціях, коли складно, коли тяготи, коли якесь лихо, коли якийсь страх, о раби Аллага, серед нас має панувати отака взаємна виручка, взаємна підтримка, співчуття та милосердя одне до одного. Ми повинні бути плечем один для одного, тоді з милості Аллага (Пречистий Він і Піднесений) розвіється печаль. І це – причина сходження благодаті від Аллага (Пречистий Він і Піднесений) і причина усунення бід, о раби Аллага.
Четверте, що важливо, – це стійкість людини, коли приходить якесь нещастя і біди. Мусульманин має бути сильним. Справжнього мусульманина не хитають якісь фітни чи якісь нещастя, які приходять, не розтрощують його. Серце мусульманина як міцна висока гора. Можуть хіба зашкодити горе вітри чи буревії?! Ні, вона стоїть непорушно через силу. І що сильніше випробування, то мусульманин посилюється і зміцнюється його стійкість у релігії. Він на зразок благородного металу, золота. Якщо піддавати його вогню, що відбувається із золотом? Чим більше піддаєш його вогню, тим воно стає чистішим, тим його блиск стає яскравішим. Ось так і правдивий віруючий: він твердо знає, що те, що спіткало його, не могло його оминути, те, що оминуло його, не могло з ним трапитися. Якщо з ним щось трапляється, він завжди знає, що це благо йому від Аллага (Пречистий Він і Піднесений), і сподівається на це. І тому ти бачиш, що мусульманин увесь час спокійний, він спокійний і умиротворений, на нього не впливають і його не розбивають ось так от нещастя.
Подивіться, Абу Бакр ас-Сіддік’ – приклад для нас. Коли зіткнулися мусульмани з цим страшним явищем, коли ці арабські племена бедуїнів почали виходити з Ісламу, тоді Абу Бакр ас-Сіддік’ (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг) став як незламна гора на противагу цьому і він сказав: «Поки я живий, не зазнає моя релігія шкоди». Він як гора стояв проти ось цих віровідступників, і кажуть, розповідають, що чим гірші приходили якісь новини, тим міцнішим ставав Абу Бакр ас-Сіддік’ (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг). Для нас це приклад, о раби Аллага, – Абу Бакр, що казав: «Я соромлюся (не буде так), поки я живий, що моя релігія зазнає шкоди».
Якщо з тобою трапиться щось погане, прийде якесь нещастя і ти виявиш терпіння – тобі нагорода від Аллага (Пречистий Він і Піднесений). Якщо ти будеш врятований, буде дано тобі благополуччя і ти виявиш подяку (шукр) Аллагові (Пречистий Він і Піднесений) – знову тобі буде нагорода.
Віруюча людина, коли приходять якісь нещастя, знає, що все за напередвизначенням Аллага (Пречистий Він і Піднесений). Нічого не трапиться, крім того, що Він визначив, а якщо трапиться – це благо (хайр), і проявляє терпіння. Тому Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) каже:
عَجَبًا لأَمْرِ المُؤْمِنِ، إنَّ أمْرَهُ كُلَّهُ خَيْرٌ، وليسَ ذاكَ لأَحَدٍ إلَّا لِلْمُؤْمِنِ، إنْ أصابَتْهُ سَرَّاءُ شَكَرَ، فَكانَ خَيْرًا له، وإنْ أصابَتْهُ ضَرَّاءُ، صصَبَرَ فَكانَ خَيْرًا له
«Дивовижним є становище віруючого, всяке його становище для нього – це благо! І це тільки для віруючого. Коли трапляється з ним щось хороше, він дякує Аллагові, і це для нього благо. Трапляється щось погане – він проявляє терпіння, і це для нього благо».
Хадис передав Муслім (2999).
Якщо поводитимешся так, у тебе з’явиться вдоволення Аллагом (Пречистий Він і Піднесений), вдоволення напередвизначенням Аллага (Пречистий Він і Піднесений), увесь час почуватимешся спокійно й умиротворено у своєму серці. Це було четверте.
А п’яте, о раби Аллага, – це вживати необхідних заходів. Коли трапляються якісь нещастя або критичні ситуації, мусульмани вживають необхідних заходів, які вказують фахівці, що потрібно робити в таких ситуаціях. Тобто розумна людина в жодному разі не повинна думати, що, якщо ми говоримо, що все, що трапляється з мусульманином, – це благо, це значить, що не треба вживати якихось захисних заходів, не значить, що потрібно вживати якихось заходів, за допомогою яких Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) захищатиме тебе від хвороб або від якихось лих і нещасть. Це не з релігії – піддавати ось так себе якимось лихам і нещастям, о раби Аллага, не з релігії, коли мусульманин кидає себе своїми руками до смерті й загибелі й каже: «Осягнуло мене те, що наперед визначив мені Аллаг (Пречистий Він і Піднесений)». Така поведінка – це помилка! І знай, що той, хто сказав тобі: «Знай, що те, що тебе спіткало, не могло тебе оминути, а те, що тебе оминуло, не могло з тобою трапитися» (хадис передали ат-Тірмізі, 2516, та Ахмад, 2669, шейх аль-Альбані назвав його достовірним), він же, хто сказав:
فِرَّ من المجذومِ فراركَ من الأَسدِ
«Тікай від прокаженого, як тікаєш від лева».
Хадис передав аль-Бухарі (5707).
Той, хто сказав тобі, що все трапляється за передвизначенням Аллага (Пречистий Він і Піднесений) і ніщо не могло тебе оминути з того, що тобі визначено наперед, він же наказав тобі вживати захисних заходів і сказав тікати від прокаженого для захисту, як профілактика, як тікаєш ти від лева. Тому віруюча людина повинна брати до уваги всі шаріатські тексти, поєднувати їх, щоб у неї було правильне розуміння, і тоді відповідна реакція у неї буде правильна. А якщо в неї неправильне розуміння, то тоді і її дії стають неправильними і ведуть до загибелі.
А шосте, о раби Аллага, це з найважливіших речей, – це повернення до Аллага (Пречистий Він і Піднесений). О раби Аллага, біжіть до Аллага! О раби Аллага, поспішайте повернутися до Аллага (Пречистий Він і Піднесений), поспішайте покаятися перед Аллагом (Пречистий Він і Піднесений) у ваших гріхах! Ми повинні швидше кинутися до Аллага (Пречистий Він і Піднесений) з покаянням у наших гріхах, тому що сказано:
مَا نَزَلَ بَلَاءٌ إِلَّا بِذَنْبٍ، وَلَا رُفِعَ إلَّا بِتَوْبَةِ
«Усяке нещастя сходить не інакше як через гріх і усувається не інакше як через покаяння».
Це сказав аль-‘Аббас (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг), дядько Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), це сказав ‘Алі (нехай буде задоволений ним Аллаг). Усяке нещастя, що до тебе приходить, не інакше як через гріх, і усувається нещастя не інакше як за допомогою покаяння (тауба).
Коли стався землетрус у Медині, коли здригнулася Медина за часів ‘Умара ібн аль-Хаттаба (нехай буде задоволений ним Всевишній Аллаг), ‘Умар ібн аль-Хаттаб сказав:
ما هذا إلا بذنب أحدثتموه ولوعادت فلن أساكنكم فيها
«Це не інакше як через гріх, який ви скоїли. Якщо це повториться, то я більше не буду жити тут з вами».
‘Умар ібн аль-Хаттаб (нехай буде задоволений ним Аллаг) роз’яснив мусульманам, що ось ці всі біди, катаклізми, якісь фітни, якесь загальне критичне становище трапляються через гріхи, що скоюють люди.
Тому давайте одне одному радити покаяння, давайте одне одного закликати до таубе, о раби Аллага! Не весь час їсти, сміятися, розважатися, гуляти! Закликати один одного до тауба, о раби Аллага! Тому що ми повинні знати, що те, що з нами трапилося і трапляється не інакше як через наші гріхи. Кожен повинен так думати про себе: «Я причина». Не казати, що люди загалом. Кожен має про себе думати, що він причина того, що трапилося з уммою з нещасть. І давайте поновимо і відновимо, оновимо наш заповіт з Аллагом (Пречистий Він і Піднесений), повернувшись до Нього зі справжнім покаянням. Якщо зробимо це, якщо люди роблять це, Аллаг змінює становище, Аллаг усуває печалі й лиха та дає позбавлення.
