У передмові до цієї книги автор (нехай змилується над ним Всевишній Аллаг) починає з вихваляння Аллага (Пречистий Він і Піднесений): الحَمْدُ لِلَّهِ رَبِّ العَالَمِين «Уся хвала Аллагові, Господу світів». Потім просить благословення для нашого Пророка Мухаммада (нехай благословить його Аллаг і вітає), його сім’ї, всіх сподвижників.

Автор говорить про те, що з найвеличніших милостей Аллага для раба є милість Ісламу та Сунни, тому що люди відчувають нагальну потребу в тому, щоб знати свою релігію. Бо Всевишній Аллаг створив Своїх рабів для того, щоб вони поклонялися тільки Йому Одному, не надаючи Йому нікого в співтовариші. Аллаг відправив до них Своїх посланців, звів їм писання, відправив Свого Пророка Мухаммада (нехай благословить його Аллаг і вітає) з прямим керівництвом الهُدًى (аль-худаа) і релігією істини دِينُ الحَقِّ (дінуль-хакк’), інакше кажучи, зі знанням і праведним діянням. Немає такого діяння, що наближає до Аллага, щоб Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) не роз’яснив би його та не вказав би уммі на це діяння. І немає такого діяння, що віддаляє від Аллага, щоб Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) не застеріг свою умму від цього діяння.

І Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) не залишив цей світ, не помер доти, доки не доніс повністю Послання رِسَالَةٌ (рісааля), доки не виконав те, що було покладено на нього, поки не проявив щирість до умми, не зняв завісу мороку كَشَفَ الغُمَّةَ (кяшяфа-ль-г’умма) (у цьому разі йдеться про різні омани). І він старався, вів джихад на шляху Аллага істинною старанністю.

І Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) сказав:

الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الْإِسْلَامَ دِينًا

«Сьогодні Я довів до завершення для вас вашу релігію і зробив досконалою, повною для вас Свою милість, і вдовольнився для вас Ісламом як релігією».

Коран, сура Аль-Ма’іда (Трапеза), 5:3

На що вказує цей один з останніх аятів, посланих у Корані? Він вказує на те, що ця релігія повна, досконала, і Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить, що милість Його доведена до повноти ниспосланням цієї релігії. Ця релігія Іслам не потребує якихось доповнень, через що всіляке нововведення, все, що вводиться в релігію, буде вже не від цієї релігії.

Тому передається повідомлення від ابْنُ مَاجِشُون Ібн Маджишуна, що він сказав: «Я чув, що Малік говорив:

مَنْ ابْتَدَعَ فِى الإِسْلَامِ بِدْعَةً يَرَاهَا حَسَنَةً, فَقَدْ زَعَمَ أَنَّ مُحَمَّدًا ﷺ خَانَ الرِّسَالَةَ

«Той, хто введе в цю релігію якесь нововведення і вважатиме це нововведення добрим, той стверджує, що Мухаммад вчинив віроломно щодо покладеної на нього посланницької місії (тобто не доніс усе). Тому що Аллаг каже:

الْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ

«Сьогодні Я довів до повноти для вас вашу релігію…»

فَمَا لَمْ يَكُنْ يَوْمَإِذٍ دِينًا, فَلَا يَكُونُ اليَوْمَ دِينًا

«І те, що не було того дня релігією, то й сьогодні не може бути релігією».

Див. «аль-І’тісам» імама аш-Шатибі 1/25.

Ця книга складається з питань і відповідей для маленьких. Автор назвав її «Запитання і відповіді для маленьких» أَسْئِلَةٌ وَأَجَجْوِبَةٌ لِلصِّغَارِ (ас-сілятун уа аджуібатун ліс-сиг’ар), але в той же час, وَلَا يَسْتَغْنِي عَنْهَا الكِبَارُ (уа ля йастаґ’ніі ‘анхаа аль-кібаар) «(це такі питання і відповіді), без яких не можуть обійтися також і дорослі». По суті, це був невеличкий трактат (невеличке послання), у якому автор дав кожному питанню та відповіді ще й роз’яснення, і вийшла ось така книга. І ми сьогодні розберемо перше питання.

Перше запитання: مَنْ رَبُّكَ «Хто твій Господь?»

Відповідь на питання: رَبِّيَ اللهُ «Мій Господь – Аллаг».

Коли людину покладуть у могилу, її запитають про три речі (їй поставлять три запитання). Перше з цих запитань – це велике питання, і доказом на це є те, що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:

فَيَأْتِيهِ مَلَكَانِ, فَيُجْلِسَانِهِ فَيَقُولَانِ لَهُ : مَنْ رَبُّكَ ؟ فَيَقُولُ : رَبِّيَ اللهُ

«Прийдуть до нього два ангели і посадять його, і скажуть йому: “Хто твій Господь?”, і він відповість: “Господь мій – Аллаг”».

Хадис передав імам Ахмад (18534). Достовірність хадису підтвердив шейх аль-Альбані в «Сахіх аль-Джамі’» (1676).

Через важливість цього питання, обов’язком раба є знати свого Господа. Бо Аллаг створив джинів і людей, відправив до них посланців і послав писання для того, щоб познайомити Своїх рабів із Самим Собою, щоб вони знали Його. Пізнання Аллага مَعْرِفَةُ اللهِ (ма’ріфату-Ллаг) – це з тих мудрих смислів, тих мудрих цілей, заради яких Аллаг створив творіння, людей.

Хтось скаже, що Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) створив людей для поклоніння Йому. Вірно, але Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) вказує ще на інше, тож загалом Аллаг створив людей з трьома мудрими смислами, з трьома мудрими цілями, що випливають одна з одної та є взаємопов’язаними.

• Перша мета створення людей, щоб вони знали свого Господа. Доказом на це є слова Всевишнього Аллага:

اللَّهُ الَّذِي خَلَقَ سَبْعَ سَمَاوَاتٍ وَمِنَ الْأَرْضِ مثْلَهُنَّ يَتَنَزَّلُ الْأَمْرُ بَيْنَهُنَّ لِتَعْلَمُوا أَنَّ اللَّهَ عَلَى كُلِّ شَيْءٍ قَدِيرٌ وَأَنَّ اللَّهَ قَدْ أَحَاطَ بِكُلِّ شَيْءٍ عِعِلْمًا

«Аллаг – Той, Хто створив сім небес і земель стільки ж. Сходить повеління між ними, щоб ви знали, що Аллаг Всемогутній, і що Аллаг охопив кожну річ знанням».

Коран, сура Ат-Таляк (Розлучення), 65:12

Тобто Аллаг каже, що Він створив небеса і землі для того, щоб ми знали, що Аллаг Всемогутній, що Аллаг охоплює кожну річ знанням, тобто щоб ми знали Його. Це перша мудра мета створення людей.

• Друга мудра мета створення людей – випробування الابْتِلَاءُ (аль-ібтіляя), перевірка الاخْتِبَارُ (аль-іх’тібар). І доводом на це є аят із сури «аль-Мульк»:

الَّذِي خَلَقَ الْمَوْتَ وَالْحَيَاةَ لِيَبْلُوَكُمْ أَيُّكُمْ أَحْسَنُ عَمَلًا

«Той, Хто створив смерть і життя, щоб випробувати вас, хто з вас буде кращим за діяннями».

Коран, сура Аль-Мульк (Влада), 67:2

Що це за добрі діяння العَمَلُ الحَسَنُ (аль-‘амалю аль-хасан)? Гарне діяння відповідає двом критеріям: воно має бути щиро присвячене Аллагові خَالِصًا للهِ (х’алисан лі-Лляг) і має бути правильним, таким, що відповідає Сунні Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) صَوَابًا عَلَى سُنَّةِ رَسُولِ اللهِ (сауабан ‘аля суннаті расулі-Ллаг). Отже, це була друга мета створення.

• Третя мета створення людей і джинів – це поклоніння Одному Аллагові, без надання Йому співтоваришів. І доводом на це є аят із сури «аз-Зарійят»:

وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ

«Створив Я джинів і людей тільки для того, щоб вони Мені поклонялися».

Коран, сура Аз-Зарійят (Розсіюючі), 51:56

Ці слова: لِيَعْبُدُونِ «щоб поклонялися мені», означають لِيُوَحِّدُونِي (лі-йууаххідуніі), тобто щоб сповідували Таухід Аллага (Пречистий Він і Піднесений), поклонялися Йому Одному і знали Його.

Отже, що таке «Створив людей і джинів, щоб вони Мені поклонялися»? Це значить сповідували Таухід, Єдинобожжя і знали Аллага, бо відомо, якщо раб знає Аллага, тоді він поклонятиметься Йому Одному, не надаючи Йому нічого в співтовариші. Це дуже важливі слова.

Чому виникає ширк, і люди поклоняються комусь окрім Аллага або поряд з Аллагом? Причина цього в незнанні Господа належним чином. Якщо раб знає Аллага, то він поклоняється Йому Одному, не надаючи Йому нічого в співтовариші. А якщо не знає про права Аллага, то тоді чинить багатобожжя (ширк), надає Аллагу співтоваришів у поклонінні, проявляє невір’я. Тому що чим більше в людини знань про Аллага, чим більше вона пізнала Аллага, то більшим стає її поклоніння Аллагу, звеличування та страх перед Аллагом, надія на Нього та дотримання належним чином Його повелінь.

Посланці الرُّسُلُ (ар-русуль) з усіх людей володіли найдосконалішим поклонінням Аллагові (Пречистий Він і Піднесений) і більше за всіх боялися Аллага. Чому посланці більше за інших боялися Аллага і їхнє поклоніння найдосконаліше? Через повноту їхніх знань про Аллага (Пречистий Він і Піднесений). Тому Аллаг говорить:

إِنَّمَا يَخْشَى اللَّهَ مِنْ عِبَادِهِ الْعُلَمَاءُ

«Воістину, бояться Аллага з рабів Його – ті, хто знає».

Коран, сура Фатір (Творець), 35:28

Тобто чим більше знають Аллага, тим більше бояться Його і краще поклоняються Йому. А найбільше знають Аллага посланці الرُّسُلُ (ар-русуль), після них – володарі знання العُلَمَاءُ (аль-‘уляма). Тому Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) говорить:

ِنِّي لَأَرْجُو أَنْ أَكُونَ أَخْشَاكُمْ لِلَّهِ ، وَأَعْلَمَكُمْ بِمَا أَتَّقِي

«Я сподіваюся, що я найбільше боюся Аллага серед вас і більше знаю про те, чого слід остерігатися».

Хадис передали імам аль-Бухарі (20) і Муслім (1110). Шейх аль-Альбані назвав хадис достовірним. Див. «Сахіх аль-Джамі’ ас-саґір» (1533).

З тих речей, які вказують на важливість знати Аллага, є те, коли Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) відправив مُعَاذ بْنُ جَبَلٍ Му’аза бну Джабаля до Ємену і сказав йому:

إِنَّكَ تَقْدَمُ عَلَى قَوْمٍ مِنْ أَهْلِ الكِتَابِ

«Воістину ти прибудеш до народу з володарів писання. Тому нехай перше, до чого ти їх покличеш, це буде

أَنْ يُوَحِّدُواْ اللهَ تَعَالَى

щоб вони сповідували Таухід Аллага (тобто поклонялися тільки Аллагові).

فَإِذَا عَرَفُواْ ذَلِكَ

Якщо вони дізнаються це,

فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ خَمْسَ صَلَوَاتٍ فِي يَوْمِهِمْ وَلَيْلَتِهِمْ

то тоді повідом їм, що Аллаг зобов’язав їх п’ять намазів на добу (в день і ніч)».

Хадис передали Аль-Бухарі (7372) і Муслім (19)

Зверніть увагу, тут Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) каже Му’азу: «Ти прибудеш до народу з володарів писання», тобто він відправив його до Ємену до народу, в якого є певне знання, в якого є писання, і це не просто якісь люди. «Перше, до чого ти їх покличеш, буде Таухід Аллага», тобто, щоб вони поклонялися тільки Аллагові. «Якщо вони дізнаються це…» Зверніть увагу, Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) наказав Му’азу закликати їх до Таухіду Аллага, до поклоніння лише Аллагові, حَتَّى يَعْرِفُواْ اللهَ (хатта йа’ріфу-Ллага) доти, доки вони не пізнають Аллага, й не поклонятимуться Йому одному, не надаючи Йому нічого в співтовариші.

Тому мусульманин зобов’язаний пізнавати Аллага, знайомлячись з Його найпрекраснішими Іменами, з Його піднесеними Атрибутами, знайомлячись з Його наказами й заборонами, з Його настановами (хукмами), пізнаючи, що любить Аллаг, що ненавидить Аллаг, – усе це входить до поняття «пізнання Аллага» مَعْرِفَةُ اللهِ (ма’ріфату-Ллаг). Хто знає Аллага, той, відповідно, потім і поклоняється Йому належним чином, сповідуючи Єдинобожжя, не допускаючи ширку та куфру. І проходить третю мету: проходить випробування належним чином, роблячи найкращі діяння щиро, заради Аллага і такі, що відповідають Сунні.

Ось так пов’язані ці три цілі: перша – це пізнання Аллага (Пречистий Він і Піднесений), щоб ми Його знали; якщо знаєш Аллага, звідси випливає друга мета – відповідне поклоніння Йому, сповідуючи Єдинобожжя; і третя мета – це пройти перевірку на найкращі діяння, угодні Аллагу (Пречистий Він і Піднесений). Це ті діяння, які щиро присвячені тільки Йому і відповідають Сунні Його Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає).

Хтось може сказати, що питання в могилі: مَنْ رَبُّكَ «Хто твій Господь?» – це взагалі легке питання. Питання просте і відповідь проста: «Господь – Аллаг». А правильна відповідь на це, що раб не зможе проявити стійкість там, у могилі, і дати правильну відповідь, якщо він не проявляв стійкість у цьому світі. Якщо в цьому світі він не був стійкий, то і при опитуванні в могилі він теж не буде стійкий і не зможе дати правильну відповідь у розумінні, у знанні, що його Господь – це Аллаг.

І якщо людина розгляне, проаналізує, що буде в могилі з таких речей, як запитання двох ангелів مُنْكَرَرٌ Мункара та نَكِيرٌ Накіра (достовірний хадис вказує, що цих ангелів звати مُنْكَرَرٌ Мункар та نَكِيرٌ Накір) та з інших важливих, великих речей, які відбудуться в могилі, то тоді він дізнається, він зрозуміє, наскільки велика потреба в тому, щоб просити Аллага (Пречистий Він і Піднесений) зміцнити його твердим словом.

Уяви собі, що це ти в могилі, що прийдуть ці ангели і відбуватиметься багато страшних і великих речей. І тому в людини все настільки має бути міцним у серці, міцним має бути її поклоніння Аллагові в цьому світі та знання, що Аллаг – це Господь, щоб там бути стійкою і за такого жаху дати цю відповідь. А звідси випливає усвідомлення й розуміння того, як треба просити Аллага (Пречистий Він і Піднесений), щоб Він укріпив твердим словом بِالقَوْلِ الثَّابِتِ (біль-к’ауліс-саабіт).

Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) згадує також становище людини, що вагатиметься при відповіді в могилі. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) каже:

فَيَأْتِيهِ مَلَكَانِ, فَيُجْلِسَانِهِ

«Прийдуть до нього двоє ангелів і посадять його.

فَيَقُولَانِ لَهُ : مَنْ رَبُّكَ ؟

І скажуть йому: «Хто твій Господь?», і він відповість:

هاه هاه ! لا أدري …

«Хаа-хаа, я не знаю».

Хадис передав імам Ахмад (18534). Достовірність хадису підтвердив шейх аль-Альбані в «Сахіх аль-Джамі’» (1676).

Тобто Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) повідомив тут про того, хто сумнівається, хто вагається, що йому не буде надано сприяння в могилі для відповіді на це питання. А кому буде надано сприяння? Тому, хто в цьому світі був міцний, знав, Хто його Господь і поклонявся Аллагові. А той, хто вагався в цьому світі, він там теж не отримає сприяння تَوْفِيقٌ (тауфік) від Аллага. Всевишній не зміцнить його, і він не зможе відповісти на начебто просте запитання.

І тут наводяться дуже хороші слова шейха ابْنُ عُثَيْمِين ібн ‘Усайміна (нехай буде задоволений ним Аллаг): «Задумайся про ці слова «Хаа-хаа». Чому людина так говорить? Начебто вона намагається згадати щось, що вона знала. Начебто вона забула щось, що знала, воно пішло з пам’яті, і вона хоче згадати. І коли ти начебто вважаєш, що знаєш відповідь, але не можеш пригадати, то, відповідно, і смуток, і скорбота будуть у тебе сильнішими, і жаль буде сильнішим. Тобто людині здається, ніби вона знає відповідь, але між нею і відповіддю перепона, і вона не може дати відповідь, і каже: «Хаа-хаа». А потім вона скаже: «Чула, що люди щось говорили і теж говорила. (Пречистий Аллаг! Він теж у цьому світі говорив ці слова, але говорив просто язиком. Ці слова не були в серці, не були в діяннях) (те, що в лапках, – це слова шейха ібн Усейміна, а те, що всередині цих лапок підкреслені в дужках, – то це слова шейха абу Ях’ї). І не зможе він там дати відповідь: «Мій Господь – Аллаг», не зможе сказати: «Релігія моя – Іслам», не зможе сказати: «Мій Пророк – Мухаммад», бо в земному світі він був таким, що сумнівався й вагався».

Див. шарх «аль-‘Акида аль-Уасітия» 2/117

Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) зміцнить, підтримає під час відповіді на це питання того, хто був міцний в Ісламі, у земному житті. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить про це в сурі «Ібрагім»:

يُثَبِّتُ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا بِالْقَوْلِ الثَّابِتِ فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَفِي الْآخِرَةِ وَيُضِلُّ اللَّهُ الظَّالِمِينَ

«Зміцнить Аллаг тих, що увірували міцним словом у земному житті та у вічному житті (тобто в могилі, дозволивши їм дати відповідь на запитання), і залишить в омані беззаконників».

Коран, сура Ібрагім, 14:27

Подібним до цього є проходження через міст Сират, що буде прокладений над хребтом Пекла до Раю. Нікого не мине ця необхідність, усі повинні будуть пройти через Сират. Проходження через нього буде відповідно до того, наскільки люди були міцними і стійкими на Сираті, тобто на шляху, який Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) встановив у цьому світі, на шляху релігії. Якщо в цьому світі людина була міцною, йшла прямо цим шляхом, то й там вона пройде легко по Сирату. Тобто в міру стійкості людини на шляху релігійному в цьому світі, буде і швидкість її при проходженні того Сирату, який буде у вічному житті. Якщо людина була міцною на Прямому шляху الصِّرَاط المُسْتَقِيم (ас-сират аль-мустак’ім), яким є Іслам, то вона перейде Сират у Судний День. А той, хто не був міцним в Ісламі в цьому світі, не зможе пройти Сират, що буде прокладений над хребтом Пекла.

Деякі люди сумніваються і кажуть: «Ну, яка потреба в тому, щоб говорити про تَوْحِيدُ الأُلُوهِيَّةِ Таухід аль-улюхія?» Що таке تَوْحِيدُ الأُلُوهِيَّةِ Таухід аль-улюхія? Таухід ділиться на три види: تَوْحِيدُ الرُبُوبِيَّةِ Таухід ар-рубубійя, الأُلُوهِيَّة аль-улюхія, і الأُسْمَاء وَالصِّفَات аль-асма уас-сифат.

• Перше – це تَوْحِيدُ الرُبُوبِيَّةِ Таухід ар-рубубійя, Єдинобожжя, яке пов’язане з Господством Аллага, що Аллаг – Єдиний Господь, Творець.
• Друге – це تَوْحِيدُ الأُلُوهِيَّةِ Таухід аль-улюхія, що Аллаг Єдиний, Хто заслуговує на поклоніння.
• І третє – це تَوْحِيدُ الأُسْمَاءِ وَالصِّفَاتِ Таухід аль-асма уас-сифат, Єдинобожжя, пов’язане з божественними Іменами і Атрибутами, притаманними тільки Аллагу (Пречистий Він і Піднесений).

Так от, дехто каже, що немає потреби говорити про تَوْحِيدُ الأُلُوهِيَّةِ Таухід аль-улюхія, а достатньо просто розповідати про تَوْحِيدُ الرُبُوبِيَّةِ Таухід ар-рубубійя, тобто про те, що Аллаг – Єдиний Господь. Навіщо говорити про تَوْحِيدُ الأُلُوهِيَّةِ Таухід аль-улюхія, тобто про Таухід поклоніння тільки Аллагу (Пречистий Він і Піднесений)? На що вони спираються? На те, що в могилі запитають: «Хто твій Господь?» – і це означає, що треба вивчати Господство Аллага, що Аллаг – Єдиний Господь, Творець, Розпорядник, Управитель, Наділяючий. Яка потреба в тому, щоб говорити про те, що Аллаг Єдиний, Хто заслуговує на поклоніння, адже в могилі не запитають про це, а запитають: «Хто твій Господь?» І не запитають: «Хто твій مَعْبُودٌ (ма’бууд), тобто хто був Той, Кому ти поклонявся?» Так кажуть деякі люди, тому що вони не розуміють.

Яка відповідь на це? Річ у тім, що слово «Господь» الرَّبُّ (ар-Рабб) і «Бог» الإِلَىٰهُ (аль-Іляг) (бог, тобто той, кому поклоняються مَعْبُودٌ (ма’бууд)) – це слова, які, якщо вони вживаються разом, в одному контексті, то вказують на різний зміст, а якщо вони згадуються окремо, то кожне з цих слів містить у собі значення обох цих слів. Наприклад, اللهُ رَبِّي وَإِلَىٰهِي «Аллаг Раббії ва Ілягії» означає: «Він – мій Господь, Який мене створив, наділив, керує всім. І мій إِلَىٰهٌ Іляг, мій مَعْبُودٌ Ма’бууд – Той, Кому я поклоняюся». Якщо ці слова в одному контексті, тоді в них різне значення: رَبٌّ «Рабб» вказує на створення, на управління світом, на наділення, а إِلَىٰهٌ «Іляг» вказує на поклоніння, що Він مَعْبُودٌ Ма’бууд – Той, Кому поклоняються.

А ось якщо ці слова вживаються окремо, то, значить, кожне з них вказує на сенс іншого, вказує на обидва сенси. Тобто الرَّبُّ «Ар-Рабб» – це الخَالِقُ Аль- Х’алік, المُدَبِّرُ Аль-Мудаббір, тобто Творець, Керуючий. الإِلَىٰهُ «Аль-Іляг» – це مَأْلُوهٌ Ма’люг, مَعْبُودٌ Ма’бууд, тобто Той, Кому поклоняються. Але якщо слово رَبٌّ «Рабб» ужито окремо від слова إِلَىٰهٌ «Іляг» або слово إِلَىٰهٌ «Іляг» ужито окремо від слова رَبٌّ «Рабб», то тоді вони мають однаковий сенс, містять у собі сенс обох цих слів.

Доказом того, що слово رَبٌّ «Рабб» вживається в значенні إِلَىٰهٌ «Іляг» (у значенні Той, Кому поклоняються, مَعْبُودٌ Ма’бууд), є слова Аллага (Пречистий Він і Піднесений) у сурі «Юсуф»:

يَا صَاحِبَيِ السِّجْنِ أَأَرْبَابٌ مُّتَفَرِّقُونَ خَيْرٌ أَمِ اللَّهُ الْوَاحِدُ الْقَهَّارُ

«О мої два товариші по в’язниці! Численні, різні «арбааб» господа кращі чи Аллаг Єдиний, Всепереможний, Всепідкоряючий?».

Коран, сура Юсуф, 12:39

Тут слово أَرْبَاب «арбааб» не має на увазі творців, а маються на увазі боги, кому поклоняються. Тобто Юсуф, звертаючись до своїх товаришів у в’язниці, каже: «Поклонятися різним богам краще чи Аллагові Єдиному, Всепереможному, Всепідкоряючому?» Ось тут доказ того, що رَبٌّ «Рабб» уживається в значенні إِلَىٰهٌ «Іляг», тому що він їм говорить про поклоніння.

Ще в сурі Ат-Тауба (Каяття):

اتَّخَذُوا أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَابًا مِّن دُونِ الله

«Вони взяли своїх книжників і ченців для себе «рабб» панами крім Аллага».

Коран, сура Ат-Тауба (Каяття), 9:31

У якому значенні тут вжито слово «панами»? Вони ж не думали, що книжники й ченці їх створили. Ні, звісно. У значенні об’єктами поклоніння, богами. І доказом цього твердження є хадис عَدِيُّ بْنُ حَاتِمٍ ‘Аді бну Хатіма, що раніше був християнином і тоді щойно прийняв Іслам. Він чув, що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) читає ці слова.

اتَّخَذُوا أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَابًا مِّن دُونِ الله

«Вони взяли книжників і ченців панами крім Аллага».

І він сказав: «Ми їм не поклоняємося». Тобто він зрозумів, що під словом «панами» маються на увазі «об’єктами поклоніння». Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:

«Хіба вони не оголошують халяль харамом або, навпаки, харам халялем і ви теж слідом за ними. Це і є поклоніння їм».

Цей хадис наводять імами ат-Тірмізі 3095, аль-Байхакі 10/116, ат-Табарані в «аль-Кабір» 17/92 та ін. Достовірність цього хадису підтвердили імами ат-Тірмізі, Абу Музаффар ас-Сам’яні, Ібн Таймія, аль-Алюсі, аль-Альбані, ‘Абдуль-К’адір аль-Арнаут та ін. Див. «Тахрідж ахадіс аль-Кашшаф» 2/66, «Тафсир ас-Сам’ані» 2/303, «Маджму’уль-фатауа» 7/67, «Рух аль-ма’ані» 5/365, «Умдату-ттафсир» 2/160, «ас-Сільсіля ас-Сахіха» 3293, «Тахрідж Фатх аль-Маджид» 464, «Тахрідж ахадіс мундакада фі Кітаб ат-таухід» 91-94.

Тобто сподвижники سَلَفٌ (саляф) розуміли, що під панами (тобто в аяті під словом أَرْبَابًا (арбаабан)) мається на увазі إِلَىٰهٌ «Іляг» (آلِهَةٌ «Ааліга») – той, кому поклоняються.

Ще доказ.

وَلَا يَأْمُرَكُمْ أَن تَتَّخِذُوا الْمَلَائِكَةَ وَالنَّبِيِّينَ أَرْبَابًا

«І він не наказав вам брати ангелів і пророків панами».

Коран, сура Аль-Імран (Родина Імрана), 3:80

Тобто об’єктами поклоніння مَعْبُودٌ (ма’буудами).

Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) – Він الرَّبُّ Ар-Рабб, і الرَّبُّ Ар-Рабб – اللهُ Аллаг. Господь – Аллаг і Аллаг – Господь. Тому в могилі, коли тебе питатимуть: مَنْ رَبُّك «Хто твій Господь (ман Раббук)?», то не мається на увазі «Хто Твій Творець?», а мається на увазі, Хто Той, Кому ти, знаючи як Господа, поклонявся? Тобто إِلَهكَ الَّذِي تَعْبُدُهُ «Хто твій Бог, Якому ти поклоняєшся?», ось що мається на увазі. Це відповідь на перше запитання «Хто твій Господь?»

Запис Лекція № 1. Необхідні запитання для кожного. Хто твій Господь? спершу з'явиться на SUNNA.

На основі уроків шейха Гайсама ас-Сархана, хай береже його Аллаг

В ім’я Аллага Всемилостивого, що виявляє милість!

Ці лекції являють собою навчальний посібник з вивчення “Трьох основ” – однієї з найкращих праць про основи ісламського віровчення. Їх підготовлено на основі лекцій, прочитаних шейхом Гайсамом ас-Сарханом, хай береже його Аллаг, і призначені як для викладачів акиди, так і для широкого кола читачів.

Шейх Гайсам ібн Мухаммад Джаміль ас-Сархан – викладач акиди та фараіда (спадкового права) в Інституті Пророчої Мечеті, також тривалий час роз’яснював книги в мечеті Зун-Нурейн, що розташована по сусідству з Пророчою Мечеттю, також об’їздив безліч країн, у яких давав уроки з основних книг. Нині шейх продовжує відвідувати різні країни із закликом, а також викладає в Медині.

Шейх отримував знання у багатьох учених. Серед них:
– Шейх Мухаммад ібн Соліх аль-Усаймін
– Шейх Абдуль-Мухсін аль-Аббад
– Шейх Мухаммад ібн Абдуль-Уаггаб аль-Банна
– Відвідував уроки шейха Абдуль-Азіза ібн База
– Зустрічався з шейхом Аль-Альбані

На початку наведено переклад тексту книги “Три основи”, а потім представлено його роз’яснення.

Слова автора “Трьох основ” у роз’ясненні надруковано червоним шрифтом, а саме роз’яснення – чорним.

Прошу Всевишнього Аллага прийняти від нас цю скромну працю, зробити її корисною для мусульман і дарувати нагороду у Вічному світі її укладачам і читачам.

Нужденний в Аллагові Всевишньому Абу Ях’я Арсен аль-К’ірмі.

Лекція №01. Вступ
Лекція №02. Перша частина. Чотири питання
Лекція №03. Друга частина. Три питання
Лекція №04. Третя частина. Чому ми вивчаємо тавхід
Лекція №05. Частина четверта. Роз’яснення трьох основ
Лекція №06. Як ти пізнав свого Господа?
Лекція №07. Види поклоніння. Благання
Лекція №08. Інші види поклоніння
Лекція №09. Друга основа: Пізнання релігії Іслам з доказами
Лекція №10. Другий та третій ступінь: Іман та Іхсан
Лекція №11. Хадис Джибріля, мир йому
Лекція №12. Третя основа: пізнання Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає
Лекція №13. Продовження вивчення третьої основи
Лекція №14. Висновок

Запис Роз’яснення “Трьох основ” спершу з'явиться на SUNNA.

ЛЮДИ ПІСЛЯ СМЕРТІ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ СТВОРИЛИ ВАС З НЕЇ (ЗЕМЛІ), В НЕЇ ВАС ПОВЕРНЕМО І З НЕЇ ВИВЕДЕМО ЩЕ РАЗ” (Та Ха 20:55).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “АЛЛАГ ВИРОСТИВ ВАС ІЗ ЗЕМЛІ, НЕМОВ РОСЛИНИ. ПОТІМ ВІН ПОВЕРНЕ ВАС У НЕЇ І ЗНОВУ ВИВЕДЕ ЗВІДТИ” (Нух 71:17,18).

ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ ЛЮДИ ВІДПОВІДАТИМУТЬ І ОТРИМАЮТЬ ВІДПЛАТУ ЗА СВОЇ ДІЯННЯ. ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “АЛЛАГОВІ НАЛЕЖИТЬ ТЕ, ЩО НА НЕБЕСАХ, І ТЕ, ЩО НА ЗЕМЛІ, ЩОБ ВІН ВІДПЛАТИВ ТИМ, ХТО ЧИНИВ ЗЛО, ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ ВЧИНИЛИ, І ВІДДАВ ТИМ, ХТО ТВОРИВ ДОБРО, НАЙКРАЩИМ (РАЄМ)” (Ан-Наджм 53:31).

КОЖЕН, ХТО ВВАЖАЄ БРЕХНЕЮ ВОСКРЕСІННЯ, Є НЕВІРУЮЧИМ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕВІРУЮЧІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНИ НЕ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. СКАЖИ: “НАВПАКИ, ПРИСЯГАЮСЯ МОЇМ ГОСПОДОМ, ВИ НЕОДМІННО БУДЕТЕ ВОСКРЕШЕНІ, А ПОТІМ ВАМ НЕОДМІННО ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВЧИНИЛИ. ЦЕ ДЛЯ АЛЛАГА ЛЕГКО”” (Ат-Тагабун 64:7).

Хвала Аллагові, ми з вами починаємо вивчення останньої з п’яти частин книги “Три основи” – висновку.

ЛЮДИ ПІСЛЯ СМЕРТІ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ СТВОРИЛИ ВАС З НЕЇ (ЗЕМЛІ), В НЕЇ ВАС ВЕРНЕМО І З НЕЇ ВИВЕДЕМО ЩЕ РАЗ” (Та Ха 20:55).

Віра у воскресіння є невід’ємною частиною віри в Останній день, яка, як зазначалося раніше, охоплює віру в усе те, що буде після смерті.

За своїм звичаєм, автор, згадуючи якесь питання, наводить аргумент. У цьому випадку він наводить доводи на воскресіння. Це слова Всевишнього:

منها خلقناكم وفيها نعيدكم ومنها نخرجكم تارة أخرى

“Ми створили вас із неї (землі), у неї вас повернемо і з неї виведемо ще раз” (Та Ха 20:55).

Аллаг визначив і встановив, що всі люди вмирають на цій землі, а потім будуть виведені з неї воскреслими. Зокрема й Іса (Ісус), мир йому: він зійде на цю землю наприкінці часів, потім помре на ній, а потім його піднімуть із неї і воскресять.

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “АЛЛАГ ВИРОСТИВ ВАС ІЗ ЗЕМЛІ, НЕМОВ РОСЛИНИ. ПОТІМ ВІН ПОВЕРНЕ ВАС У НЕЇ І ЗНОВУ ВИВЕДЕ ЗВІДТИ” (Нух 71:17,18).

Той, хто створив творіння з нічого, з небуття, тим більше може відтворити їх повторно. У Корані сказано:

أو لم ير الإنسان أنا خلقناه من نطفة فإذا هو خصيم مبين (77) وضرب لنا مثلا ونسي خلقه قال من يحيي العظام وهي رميم (78) قل يحييها الذي أنشأها أول مرة وهو بكل خلق عليم (79)

“Невже людина не бачить, що Ми створили її з краплі? І ось вона відкрито сперечається! Він навів Нам притчу і забув про своє створення. Він сказав: “Хто оживить кістки, які зотліли?”. Скажи: “Оживить їх Той, Хто створив їх уперше. Він знає про всяке творіння” (Йа Сін, 36:77-79).

ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ ЛЮДИ ЗВІТУВАТИМУТЬ І ОТРИМАЮТЬ ВІДПЛАТУ ЗА СВОЇ ДІЯННЯ.

Після воскресіння (аль-ба’с) на людей чекає Розрахунок (аль-хісаб) і Відплата (аль-джаза). Усе це – воскресіння (аль-ба’с), Збір (аль-хашр), Розрахунок (аль-хісаб), Відплата (аль-джаза) – входить у віру в Останній день.

ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “АЛЛАГОВІ НАЛЕЖИТЕ ТЕ, ЩО НА НЕБЕСАХ, І ТЕ, ЩО НА ЗЕМЛІ, ЩОБ ВІН ВІДПЛАТИВ ТИМ, ХТО ЧИНИВ ЗЛО, ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ ВЧИНИЛИ, І ВІДДАВ ТИМ, ХТО ТВОРИВ ДОБРО, НАЙКРАЩИМ (РАЄМ)” (Ан-Наджм 53:31).

“Найкраще” (аль-хусна) – це Рай, а “Добавка” (аз-зійада) – це споглядання віруючими Аллага в Судний День і в Раю.

КОЖЕН, ХТО ВВАЖАЄ БРЕХНЕЮ ВОСКРЕСІННЯ, Є НЕВІРУЮЧИМ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕВІРУЮЧІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНИ НЕ БУДУТЬ ВОСКРЕШЕНІ. СКАЖИ: “НАВПАКИ, ПРИСЯГАЮСЯ МОЇМ ГОСПОДОМ, ВИ НЕОДМІННО БУДЕТЕ ВОСКРЕШЕНІ, А ПОТІМ ВАМ НЕОДМІННО ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВЧИНИЛИ. ЦЕ ДЛЯ АЛЛАГА ЛЕГКО”” (Ат-Тагабун 64:7).

Людина, що не вірить або вважає брехнею воскресіння, не є віруючою та мусульманином, тому що заперечує один зі стовпів Іману – віру в те, що буде після смерті. Суперечка між Пророком, хай благословить його Аллаг і вітає, і невіруючими стосувалася низки питань, одним з найважливіших було питання про воскресіння після смерті, виведення і підняття мертвих з їхніх могил. Невіруючі не вважали воскресіння померлих правдою. Всевишній наказав Своєму пророкові, хай благословить його Аллаг і вітає, заприсягтися в тому, що воскресіння – безсумнівна істина. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, завжди говорив лише правду і був правдивим без клятв, але клятва в даному випадку була покликана підтвердити безсумнівність і неминучість воскресіння, що чекає на всіх нас.

АЛЛАГ ВІДПРАВЛЯВ УСІХ ПОСЛАНЦІВ ТАКИМИ, ЩО РАДУЮТЬ (ВІРУЮЧИХ БЛАГОЮ ЗВІСТКОЮ) І ЗАСТЕРІГАЮТЬ (НЕВІРНИХ). ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ ВІДПРАВИЛИ ПОСЛАННИКІВ, ЯКІ НЕСЛИ БЛАГУ ЗВІСТКУ І ЗАСТЕРІГАЛИ, ЩОБ ПІСЛЯ ПРИШЕСТЯ ПОСЛАНЦІВ У ЛЮДЕЙ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ДОВОДУ ПРОТИ АЛЛАГА” (Ан-Ніса 4:165).

ПЕРШИМ ІЗ ПОСЛАНЦІВ БУВ НУХ (МИР ЙОМУ), А ОСТАННІМ – МУХАММАД (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА). ВІН Є ПЕЧАТКОЮ ПРОРОКІВ (ОСТАННІМ ПРОРОКОМ). ПРО ТЕ, ЩО ПЕРШИМ ПОСЛАННИКОМ БУВ НУХ, СВІДЧАТЬ СЛОВА АЛЛАГА: “ВОІСТИНУ, МИ НАВІЯЛИ ТОБІ ОДКРОВЕННЯ ПОДІБНО ДО ТОГО, ЯК НАВІЯЛИ ЙОГО НУХУ І ПРОРОКАМ ПІСЛЯ НЬОГО” (Ан-Ніса 4:163).

АЛЛАГ ВІДПРАВЛЯВ УСІХ ПОСЛАНЦІВ ТАКИМИ, ЩО РАДУЮТЬ (ВІРУЮЧИХ БЛАГОЮ ЗВІСТКОЮ) І ЗАСТЕРІГАЮТЬ (НЕВІРНИХ). ПРО ЦЕ ВСЕВИШНІЙ СКАЗАВ: “МИ ВІДПРАВИЛИ ПОСЛАННИКІВ, ЯКІ НЕСЛИ БЛАГУ ЗВІСТКУ І ЗАСТЕРІГАЛИ, ЩОБ ПІСЛЯ ПРИШЕСТЯ ПОСЛАНЦІВ У ЛЮДЕЙ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ДОВОДУ ПРОТИ АЛЛАГА” (Ан-Ніса 4:165).

Всевишній направив до людей посланців, щоб вони благовістили для єдинобожників і застерегли тих, хто відвертається від заклику всіх пророків і посланців, нехай благословить їх Аллаг і вітає. Аллаг відправив посланців для пред’явлення доводу людям. Через прихід пророків і посланців, а також через заклик їхніх послідовників здійснилося повідомлення і пред’явлення доказу творінням, людству.

Мудра мета відправлення Всевишнім посланців полягає:
1. У пред’явленні доводу людям;
2. У наданні їм милості.

ПЕРШИМ ІЗ ПОСЛАНЦІВ БУВ НУХ (МИР ЙОМУ),

Раніше ми вказували на те, що першим пророком був Адам, мир йому, а першим посланцем – Нух, мир йому. Доказом того, що Нух був першим посланцем, є довгий хадис про клопотання (аш-шафа’а), у якому повідомляється про те, що люди прийдуть до Адама, просячи його звернутися до Аллага з клопотанням за них, на що він відповість:

اذهبوا إلى نوح فإته أول رسول

“Ідіть до Нуха, бо він перший посланець”.

Також на це вказує аят, який навів як доказ автор, хай змилується над ним Аллаг.

А ОСТАННІМ – МУХАММАД (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА). ВІН Є ПЕЧАТКОЮ ПРОРОКІВ (ОСТАННІМ ПРОРОКОМ).

Чому Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, названий останнім пророком, а не останнім посланцем (хатам аль-мурсалін)? Тому що, якщо закінчений прихід пророків, то тим паче закінчений прихід посланців, закінчення ж приходу посланців може не означати припинення пророцтва. Раніше ми вказували, що кожен, хто претендує на пророцтво після Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, є брехуном і невіруючим, і таким же є й той, хто йому вірить.

ДО ВСІХ ОБЩИН АЛЛАГ ПОСИЛАВ ПОСЛАНЦІВ, ПОЧИНАЮЧИ З НУХА І ЗАКІНЧУЮЧИ МУХАММАДОМ, НАКАЗУЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ОДНОМУ АЛЛАГОВІ ТА ЗАБОРОНЯЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ТАГУТУ. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “МИ ВІДПРАВИЛИ ДО КОЖНОЇ ОБЩИНИ ПОСЛАНЦЯ: “ПОКЛОНЯЙТЕСЯ АЛЛАГОВІ І ВІДСТОРОНИТЕСЯ ВІД ТАГУТУ!” ” (Ан-Нахль 16:36).

АЛЛАГ НАКАЗАВ УСІМ СВОЇМ РАБАМ ПРОЯВЛЯТИ НЕВІР’Я В ТАГУТА І ВІРУВАТИ В АЛЛАГА.

ІБН АЛЬ-КАЙЙІМ (ХАЙ ЗМИЛУЄТЬСЯ НАД НИМ АЛЛАГ) СКАЗАВ: “ТАГУТ – ЦЕ ВСЕ ТЕ, ЩОДО ЧОГО РАБ ПЕРЕХОДИТЬ ВСТАНОВЛЕНІ ДЛЯ НЬОГО МЕЖІ В ПОКЛОНІННІ, СЛІДУВАННІ ТА ПІДПОРЯДКУВАННІ”.

ДО ВСІХ ОБЩИН АЛЛАГ ПОСИЛАВ ПОСЛАНЦІВ, ПОЧИНАЮЧИ З НУХА І ЗАКІНЧУЮЧИ МУХАММАДОМ, НАКАЗУЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ОДНОМУ АЛЛАГОВІ ТА ЗАБОРОНЯЮЧИ ЇМ ПОКЛОНЯТИСЯ ТАГУТУ.

Релігія всіх пророків і посланців одна. Всевишній посилав їх, щоб вони наказали людям поклонятися тільки Аллагові та відмовитися від тагута, вірити в Аллага і не вірити в тагута. Більше того, зречення від тагута передує вірі в Аллага. Всевишній сказав: “Хто відкинув тагута й увірував в Аллага”, поставивши на перше місце зречення від лжебогів.

НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “МИ ВІДПРАВИЛИ ДО КОЖНОЇ ОБЩИНИ ПОСЛАНЦЯ: “ПОКЛОНЯЙТЕСЯ АЛЛАГОВІ І ВІДСТОРОНИТЕСЯ ВІД ТАГУТУ!” ” (Ан-Нахль 16:36).

Аят означає: “Клянуся, безсумнівно Ми (Аллаг) до кожної общини (умма – це община, група) відправили посланця. З якою місією? Закликати людей поклонятися Аллагові (тобто сповідувати Тавхід, поклоняючись лише Творцеві) і сторонитися тагута (дієслово “іджтанібу” найсильніше виражає повеління відмовитися від тагута й віддалитися від нього. Воно означає: нехай тагут буде в одному боці, а ви – в зовсім іншому).
Найкраще з визначень, даних тагуту – визначення, наведене автором з посиланням на Ібн аль-Каййіма. Ібн аль-Каййім сказав, що тагут – широке, сукупне поняття, що охоплює собою все, щодо чого людина переходить встановлену, дозволену для неї грань, межу, чи то об’єкт поклоніння (наприклад, каміння або дерева), чи то об’єкт наслідування (вчені зла), чи то об’єкт підкорення (правителі, які вийшли зі покірності Аллагові). Якщо людина перейшла межу в поклонінні та почала поклонятися камінню, деревам тощо, то вона зробила їх своїми тагутами. Якщо перейшла межу щодо вчених і почала слідувати за ними всупереч волі й установленням Аллага та підкорятися їм, не слухаючись Всевишнього, то вона зробила їх тагутами, бо немає покірності створінню через непослух Творцеві. Якщо перейшов межу щодо правителів, царів та інших і став підкорятися їм у гріху, значить зробив їх тагутами.

АЛЛАГ НАКАЗАВ УСІМ СВОЇМ РАБАМ ПРОЯВЛЯТИ НЕВІР’Я В ТАГУТА І ВІРУВАТИ В АЛЛАГА.

Таким чином, невіра в тагута передує вірі в Аллага, і, як уже зазначалося, у цьому полягає сенс “Ля іляга ілля-Ллаг” – проявити невір’я в усе, чому поклоняються, крім Аллага, і визнати поклоніння одному лише Аллагові, у якого немає співтоваришів. Свідоцтво тавхіду неодмінно повинно включати заперечення та твердження, невір’я та віру. Воно повинно включати заперечення тагута і твердження поклоніння Аллагові, невіру в тагута і віру в Аллага. Як сказав Ібрагім, мир йому: “Воістину, я відрікаюся від того, чому ви поклоняєтеся, крім Того, Хто створив мене”. Аллаг приписав і поклав на людину зречення від тагута і невіру в нього, а після цього – віру в Аллага. Якщо людина відчуває сумніви в невір’ї в тагута, або утримується від зайняття позиції та судження, або вагається, або заявляє: “Я нічого не казатиму з цього приводу”, – то вона не є єдинобожником (муваххідом), бо Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав:

من قال لا إله إلا الله وكفر بما يعبد من دون الله حرم ماله ودمه وحسابه على الله

“Хто скаже “Ля іляга ілля-Ллаг” і зречеться всього, чому поклоняються поряд з Аллагом (проявить невір’я в нього), майно та кров того стануть недоторканими, а розрахунок з ним – в Аллага” (Муслім).

ТАГУТІВ БАГАТО, АЛЕ ОСНОВНИМИ Є П’ЯТЬ:
ІБЛІС, ПРОКЛЯТИЙ АЛЛАГОМ;
ТОЙ, КОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ, І ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ ЦИМ;
ТОЙ, ХТО ЗАКЛИКАЄ ЛЮДЕЙ ДО ПОКЛОНІННЯ ЙОМУ;
ТОЙ, ХТО ЗАЯВЛЯЄ ПРО ЗНАННЯ ЧОГОСЬ З ПОТАЄМНОГО;
ТОЙ, ХТО ВИНОСИТЬ РІШЕННЯ НЕ НА ПІДСТАВІ ТОГО, ЩО ПОСЛАВ АЛЛАГ.

НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “НЕМАЄ ПРИМУСУ В РЕЛІГІЇ. ПРЯМИЙ ШЛЯХ УЖЕ ВІДРІЗНИВСЯ ВІД ОМАНИ. ХТО НЕ ВІРИТЬ У ТАГУТА, А ВІРИТЬ В АЛЛАГА, ТОЙ УХОПИВСЯ ЗА НАЙНАДІЙНІШУ РУКОЯТЬ, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗЛАМАЄТЬСЯ. АЛЛАГ – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аль-Бакара 2:256). У ЦЬОМУ Й ПОЛЯГАЄ СЕНС СВІДЧЕННЯ “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”.

ТАГУТІВ БАГАТО, АЛЕ ОСНОВНИМИ Є П’ЯТЬ:

Автор наводить приклади тагутів, згадує головних із них, щоб ми знали й сторонилися їх.

Перший: ІБЛІС, ПРОКЛЯТИЙ АЛЛАГОМ

Ми повідомляємо про те, що Аллаг прокляв Ібліса, тобто віддалив від Своєї милості, вигнав від неї геть, але самі не займаємося вимовлянням прокльонів на його адресу, бо не отримуємо від цього жодної користі. У хадисі повідомляється про те, що Ібліс, коли людина починає проклинати й сварити його, звеличується, починає пишатися і стає більшим. Як же нам належить чинити? Нам наказано просити в Аллага захисту від Ібліса і вимовляти: “Вдаюся до Аллага від шайтана, якого проганяють” (А’узу біЛлягі мін аш-шайтані-р-раджім).

Другий: ТОЙ, КОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ І ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ ЦИМ

Ідеться про людину, яка не засуджує присвячення їй поклоніння. Наприклад, якщо комусь кланяються під час привітання, а він мовчить і не засуджує того, хто кланяється, то він, безсумнівно, у цьому випадку є тагутом. Він зобов’язаний засуджувати подібне, тому що поклони можуть здійснюватися тільки для Аллага. Якось раз до Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, прийшов якийсь чоловік і сказав: “Це те, що побажав Аллаг і ти”. Почувши такі слова, Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, вигукнув: “Ти що, прирівняв мене до Аллага?! Кажи: “Те, що побажав один Аллаг!” “. Таким чином, ніхто не повинен стати тим, кому присвячується поклоніння, і якщо він задовольняється цим, то є тагутом, і в цьому немає сумніву. Якщо до тебе прийшов хтось і, бажаючи висловити тобі свою пошану та повагу, зробив щось, що робиться лише стосовно Аллага, і ти не висловив осуду, то ти – тагут. У Корані повідомляється:

إذ قال الله يا عيسى ابن مريم أأنت قلت للناس اتخذوني وأمي إلهين من دون الله قال سبحانك ما يكون لي أن أقول ما ليس لي بحق إن كنت قلته فقد علمته

Ось сказав Аллаг: “О Іса (Ісус), син Мар’ям (Марії)! Чи говорив ти людям: “Прийміть мене і мою матір двома богами поряд з Аллагом?”. Він сказав: “Пречистий Ти! Як я міг сказати те, на що я не маю права? Якби я сказав таке, Ти знав би про це” (Аль-Маїда 5:116).

Іса, мир йому, кажучи: “Пречистий Ти! Як я міг сказати те, на що я не маю права?” – проголошує віддаленість Аллага від наявності в Нього співтоваришів і заявляє про відсутність у нього, Іси, будь-якого права претендувати на чиєсь поклоніння. Аллаг знає, що Іса не закликав людей зробити його богом, але Аллаг побажає, щоб Іса заявив про свою непричетність до тих, хто зробив це, про своє зречення від них, і висловив свою ворожість до поклоніння йому поряд з Аллагом.

Це дуже важливий аспект цього питання.

Третій: ТОЙ, ХТО ЗАКЛИКАЄ ЛЮДЕЙ ДО ПОКЛОНІННЯ ЙОМУ

Прикладом у цьому випадку може слугувати Фараон, який заявив:

ما علمت لكم من إله غيري

“Я не знаю для вас іншого бога, крім себе” (Аль-Касас, 28:38).

Четвертий: ТОЙ, ХТО ЗАЯВЛЯЄ ПРО ЗНАННЯ ЧОГО-НЕБУДЬ З ПОТАЄМНОГО

Ми вже говорили про те, що всякий, хто претендує на знання про потаємне, або на знання про час настання Судної години, або претендує на отримання одкровення з небес після приходу Мухаммада, нехай благословить його Аллаг і вітає, той є брехуном і невірним. Бо Аллаг сказав:

قل لا يعلم من في السماوات والأرض الغيب إلا الله وما يشعرون أيان يبعثون

«Скажи: “Ніхто на небесах і землі не знає потаємного, крім Аллага, і не відають, коли будуть воскрешені”». (Ан-Намль, 27:65).

П’ятий: ТОЙ, ХТО УХВАЛЮЄ РІШЕННЯ НЕ НА ПІДСТАВІ ТОГО, ЩО ПОСЛАВ АЛЛАГ

Хто виносить рішення не відповідно до того, що послав Аллаг, маючи переконання, що рішення Аллага неправильні та невідповідні, або що чиєсь судження та рішення чи судження тагутів та законів, придуманих людьми, подібні до рішень Аллага чи кращі за них, той є невіруючим, і його невір’я є великим, таким, що виводить з релігії. Це перша група тих, хто ухвалює рішення не відповідно до того, що послав Аллаг.

Друга група – ті, які переконані, що треба слідувати рішенням і встановленням Аллага і що законоположення і рішення Аллага, безсумнівно, краще за всіх інших і корисніше для рабів та країн, але віддають перевагу судженням тагутів або законам, придуманим людьми, через якусь особисту мирську вигоду, або пристрасті душі, або любові до влади, або бажання зберегти посаду тощо. Подібний випадок є малим куфром, невір’ям, що не доходить до великого невір’я, нечестям (фіск). Таким є становище деяких правителів сьогодні, нехай наставить Аллаг нас і їх на прямий шлях.

Якщо своїм рішенням, що розходиться з тим, що послав Аллаг, людина зневажає права будь-кого з людей, то, крім іншого, вона ще й пригноблювачем (аз-залім). І це третій різновид тих, хто ухвалює рішення не на підставі ниспосланого Аллагом.

Четвертий різновид – невіглас (джагіль), тобто той, хто ухвалює рішення, що не відповідають тому, що послав Аллаг, через незнання. У цьому випадку ми говоримо: якщо невігластво є наслідком нехтування знанням і недбалості, за наявності можливості дізнатися істину, то таке невігластво не може слугувати виправданням. Якщо ж людина не була легковажною і недбайливою, але в неї не було умов для пізнання істини, то в неї є виправдання. Подробиці цього питання будуть розглянуті нами, з дозволу Аллага, при вивченні “Кітаб ат-тавхід”.

НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “НЕМАЄ ПРИМУСУ В РЕЛІГІЇ. ПРЯМИЙ ШЛЯХ УЖЕ ВІДРІЗНИВСЯ ВІД ОМАНИ. ХТО НЕ ВІРУЄ В ТАГУТА, А ВІРУЄ В АЛЛАГА, ТОЙ ВХОПИВСЯ ЗА НАЙНАДІЙНІШУ РУКОЯТЬ, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗЛАМАЄТЬСЯ. АЛЛАГ – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аль-Бакара 2:256). У ЦЬОМУ Й ПОЛЯГАЄ СЕНС СВІДЧЕННЯ “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”.

Свідоцтво Тавхіду, як ішлося раніше, неодмінно повинно містити в собі заперечення та твердження, куфр та Іман (“Воістину, я зрікаюся того, чому ви поклоняєтеся, окрім Того, Хто створив мене”).

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ПОЧАТОК ЦІЄЇ СПРАВИ (РЕЛІГІЇ) – ІСЛАМ, СТОВП ЇЇ – НАМАЗ, А ЇЇ ВЕРШИНА – ДЖИХАД НА ШЛЯХУ АЛЛАГА”.

АЛЛАГУ Ж ПРО ВСЕ ВІДОМО КРАЩЕ!

І ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ АЛЛАГ І ВІТАЄ НАШОГО ПРОРОКА МУХАММАДА, ЧЛЕНІВ ЙОГО СІМ’Ї ТА СПОДВИЖНИКІВ!

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ПОЧАТОК (ГОЛОВА) ЦІЄЇ СПРАВИ (ЦІЄЇ РЕЛІГІЇ) – ІСЛАМ, СТОВП ЇЇ – НАМАЗ, А ЇЇ ВЕРШИНА – ДЖИХАД НА ШЛЯХУ АЛЛАГА”.

Закінчення книги цим хадисом вельми доречне, бо автор роз’яснив у ній, що таке Іслам (Іслам – це віддання себе Аллагові через Тавхід, покірність Йому через підкорення та зречення від ширку та його прихильників) і що він має три ступені. Якщо відрізати голову, то тіло загине.

Одним із найголовніших стовпів, на якому ґрунтуються віра та релігія, є намаз. Якщо колони, стовпи руйнуються, то руйнується вся будівля. Хто залишає намаз, той впадає в невір’я.

Верхівка горба релігії (якщо порівняти її з верблюдом) – це джихад, тому що він явний і піднесений, як верхівка горба, і за допомогою нього релігія стає явною і підноситься. Джихад, як згадує Ібн аль-Каййім у книзі “Зад аль-ма’ад”, має чотири види:

1. Джихад із власною душею, що наказує погане (нафсом). Його сенс роз’яснено в сурі “Аль-‘Аср” (знання, діяння відповідно до нього, заклик до цього і терпіння). Цей вид джихаду має бути першим. Перш ніж боротися із зовнішнім ворогом, ти маєш боротися із самим собою, вести джихад зі своєю душею на терені знання, діяння, заклику і терпіння на шляху знання, діяння і заклику.

2. Джихад із шайтаном. Кажуть, що шайтан описаний якістю “раджім” з тієї причини, що він здатний бити (йарджуму). Він б’є людину з двох боків: з боку гріховних пристрастей (аш-шахават) і з боку омани та сумнівів (аш-шубухат). Гріховні пристрасті представлені або великими, або малими гріхами, а омани й сумніви представлені або бідатами (нововведеннями), або ширком, який, своєю чергою, може бути або великим, або малим. Отже, ти маєш вести джихад із шайтаном за двома напрямами:
а. проти плотських пристрастей – аш-шахават (він полягає в залишенні великих і малих гріхів).
б. проти сумнівів – аш-шубухат (це нововведення і ширк, великий і малий).

Хто веде подібну боротьбу, той є муджахідом, що бореться проти сатани.

3. та 4. Джихад з невіруючими та лицемірами. Він ведеться за допомогою серця, язика, діянь органів і за допомогою майна. Наприклад, якщо людина купує на свої гроші якісь книжки, за допомогою яких здійснюється заклик юдеїв і християн до істини, або поширює на свої кошти корисні аудіолекції, чи є це джихадом? Безумовно!

Тут необхідно загострити увагу на одному дуже важливому питанні: деякі люди займаються агітацією, закликаючи молодь вирушати на джихад у різні регіони світу. Їм і тим, хто їх слухає, треба знати, що, по-перше, у подібних питаннях обов’язково й неодмінно треба звертатися до великих учених і в жодному разі не можна спиратися на запальні промови всіляких проповідників і красномовних ораторів, навіть якщо вони плачуть і кричать та мають щирий вигляд. Чому? Коли до нас доходять погляди великих учених з тих чи інших питань релігії, наприклад, акиди, коли ми дізнаємося думки про них Постійного комітету вчених, або Ібн База, або аль-Усайміна, або аль-Албані, або аль-Фаузана, то, як правило, приймаємо їх. Бо ці вчені відомі всім нам правильністю своєї акиди, манхаджу, прихильністю до Сунни та шляху попередників. Якщо в питаннях акиди ми довіряємо їхнім поглядам і приймаємо їх, то в питаннях фікху, до яких належить джихад, маємо приймати тим паче, інакше ми суперечимо самим собі. Як не бояться покарання Аллага люди, що, не маючи знань і прав на фетву, виносять самостійні судження з таких глобальних питань, як джихад, і беруть на себе відповідальність за чиюсь загибель, за появу тисяч вдів і сиріт?! Як можуть ті, хто за ними йде, свою релігію і єдине життя, дароване для здійснення діянь, довіряти невігласам і невідомим пройдисвітам?!

По-друге, джихад – це вид поклоніння, а всяке поклоніння може бути дійсним лише за наявності визначених для нього релігією умов (шурут), дотримання обов’язкових приписів, що стосуються його (ваджибат), та стовпів (аркян), відсутності обставин, що перешкоджають (мавані’). Інакше це поклоніння буде неспроможним, недійсним. Усе це, безумовно, стосується і джихаду. Щодо нього обов’язково мають бути дотримані умови, обов’язкові приписи та стовпи. Якщо все це є, то джихад правильний і істинний, якщо щось із необхідного відсутнє, то він неспроможний і недійсний. Про це треба пам’ятати, адже, напевно, кожен хоче, щоб його джихад був істинним, а не хибним! Як ти можеш вирушати кудись, якщо зовсім не впевнений, що робитимеш те, що схвалюється релігією і вважається правильним з погляду Шаріату?!

Далі, ті регіони й країни, їхати в які закликають ці люди, оголошуючи про наявність там шаріатського, законного з погляду релігії, джихаду – у них немає одного єдиного прапора, однієї групи. Там багато різних прапорів і всіляких напрямків, а основою і правилом в Ісламі є ведення джихаду під одним прапором, за наявності одного управління. Зазвичай людина, що вирушає воювати, не має уявлення про групу, під прапор якої збирається встати, і не знає, чи перебуває вона на прямому шляху, чи належить до однієї із заблукалих течій. Отже, вона не знає, праведним буде її діяння чи стане злочином, чи принесе воно користь або обернеться величезною шкодою для мусульман, як у тій країні, куди вона їде, так і в її власній країні. Ти кидаєш своїх батьків і свою сім’ю, піклуватися про релігію і життя яких є твоїм прямим обов’язком, покладеним на тебе Аллагом, залишаєш явно праведне діяння й очевидну користь і вирушаєш на подвиги, у корисності яких абсолютно не впевнений. Хіба мусульманин може бути настільки безрозсудним?

Крім того, як може людина вирушати на війну, не вміючи воювати та не знаючи, разом із ким вона буде це робити? Куди вона їде, не вміючи тримати в руках зброї, не знаючи військової справи, майже чи зовсім?! Якщо він збирається вчитися там, куди їде, то це ще одна проблема. Та земля – земля війни, а не земля навчання і підготовки. Можливо, тебе вб’ють перш, ніж ти навчишся чогось, може, вб’ють, щойно прибудеш туди. А як це називається? Це називається “кидати себе до смерті своїми руками”! Аллаг заборонив це в Корані.

Сказане не означає, що віруючий не повинен думати про боротьбу за істину, за піднесення слова Аллага, що він не повинен просити у Всевишнього благої смерті на Його шляху, просити справжньої шахади. Віруючий, муввахід просить у Господа праведного кінця, шахади, але шахади істинної, а не хибної. Умар, хай буде задоволений ним Аллаг, просив і благав Всевишнього дарувати йому шахаду на Його шляху. Чи міг він сам або хтось припускати, що його праведна мученицька смерть, його шахада відбудеться не на полі битви, а в Медині?! Але оскільки він палко благав Аллага і щиро просив у нього шахади, Аллаг дарував йому її, до того ж там, де він перебував – у Медині.

З великої милості Аллага ми дійшли до кінця роз’яснення та вивчення книги “Три основи”. Просимо Всевишнього прийняти від нас наші діяння, зробити для нас корисним те, чого Він нас навчив, дарувати нам знання, діяння, щирий заклик до Нього й терпіння на цьому шляху, дозволити нам жити в Ісламі, померти у вірі, укріпити нас під час відповіді на три запитання могили, захистити нас від страждань у потойбічному житті та в житті Останньому!

І ми закінчуємо так, як закінчив автор – словами:

АЛЛАГУ Ж ПРО ВСЕ ВІДОМО КРАЩЕ!

І ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ АЛЛАГ І ВІТАЄ НАШОГО ПРОРОКА МУХАММАДА, ЧЛЕНІВ ЙОГО РОДИНИ ТА СПОДВИЖНИКІВ!

Попередня Лекція №13. Продовження вивчення третьої основи

Запис Лекція №14. Висновок спершу з'явиться на SUNNA.

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ПРИСВЯТИВ ЦЬОМУ, ЗАКЛИКАЮЧИ ДО ТАВХІДУ.

Перші десять років своєї місії Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, присвятив заклику до Тавхіду та до зречення від ширку. Більше того, він робив це впродовж усіх двадцяти трьох років своєї місії й не переставав палко закликати людей до Тавхіду та застерігати їх від ширку навіть тоді, коли перебував на смертному одрі. Однак автор має на увазі, що цілих десять років Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, закликав тільки до Тавхіду, а вже потім, у роки, що залишилися, він закликав і до Тавхіду, і до решти встановлень Ісламу. Даний незаперечний факт є потужним спростуванням для тих, хто говорить: “Заклик людей до Тавхіду займає не більше п’яти хвилин. Більшого не потрібно. Немає потреби весь час навчати їх Єдинобожжя”. Заклик Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, увесь являв собою заклик до Тавхіду – або до нього самого, або до застереження від того, що з ним несумісне, або до виконання тих прав та обов’язків, що їх накладає Тавхід (виконання наказів Аллага і відмова від забороненого), або до повідомлення людей про те, до чого призводить дотримання Тавхіду й прав Тавхіду, і до чого призводить їхнє порушення.

ПІСЛЯ ЧОГО ВІН БУВ ПІДНЕСЕНИЙ НА НЕБЕСА, ДЕ ЙОМУ БУЛО НАКАЗАНО П’ЯТЬ ОБОВ’ЯЗКОВИХ МОЛИТВ.

Піднесення Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, на небеса (мі’радж) – з тих речей, що належать до потаємного, прихованого знання і про які повідомлено в Корані та Сунні. Отже, тут ми маємо сказати: “Увірували, підтверджуємо, підкоряємося і віддаємося”. Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, через десять років від початку пророцтва в одну з ночей перенесли із Заповідної мечеті (аль-Масджид аль-Харам) до мечеті Найвіддаленішої (аль-Масджид аль-Акса), а звідти піднесли на небеса.

Саме тоді Всевишній заповідав і зробив обов’язком для нього і його общини здійснення п’яти намазів на добу. Ця подія сталася тієї великої ночі, у найвищому місці, якого коли-небудь досягали творіння, і це доводить величезну важливість намазу і необхідність його здійснення так, як це наказав нам наш Творець і Господь. Що стосується чоловіків, то вони зобов’язані здійснювати п’ять намазів спільно, якщо у них є для цього можливість.

Коли були поставлені в обов’язок п’ять намазів? За три роки до хіджри.

ПРОТЯГОМ ТРЬОХ НАСТУПНИХ РОКІВ ВІН ЗДІЙСНЮВАВ ЦІ МОЛИТВИ В МЕЦЦІ, ПІСЛЯ ЧОГО ОТРИМАВ НАКАЗ ЗДІЙСНИТИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ (ХІДЖРУ) В МЕДИНУ.

Пророкові, хай благословить його Аллаг і вітає, було наказано переселитися з Мекки до Медини. Мекка в той час була землею невір’я (баляд аль-куфр). Після того, як місто перейшло до рук віруючих, Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав: “Немає хіджри після аль-фатха” (тобто після перемоги над мекканцями та відкриття Мекки). У цих словах міститься блага звістка для віруючих про те, що Мекка більше ніколи не стане містом невір’я.

У словах автора “отримав наказ” міститься вказівка на те, що Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, як і всі люди, отримував накази та заборони, і на нього поширювалися встановлення і законоположення релігії. Ось чому неспроможні заяви батинітів про те, що приписи Шаріату призначені лише для простих людей, для основної їхньої маси, а не для особливих, які досягли високих духовних ступенів угодників.

ХІДЖРА – ЦЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ З КРАЇНИ ШИРКА В КРАЇНУ ІСЛАМУ. ВОНА Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ ПРИПИСОМ ДЛЯ ЦІЄЇ ОБЩИНИ. ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧИННИМ ДО ТОГО, ЯК НАСТАНЕ СУДНИЙ ЧАС. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТИМ, КОГО АНГЕЛИ УПОКОЯТЬ ТИМИ, ХТО ЧИНИТЬ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ ЩОДО САМИХ СЕБЕ, СКАЖУТЬ: “У ЯКОМУ СТАНОВИЩІ ВИ ПЕРЕБУВАЛИ?” ВОНИ СКАЖУТЬ: “МИ БУЛИ СЛАБКІ Й ПРИГНОБЛЕНІ НА ЗЕМЛІ”. ВОНИ СКАЖУТЬ: “ХІБА ЗЕМЛЯ АЛЛАГА НЕ БУЛА ВЕЛИКОЮ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВИ ПЕРЕСЕЛИЛИСЯ НА НІЙ”. ЇХНЬОЮ ОСЕЛЕЮ СТАНЕ ГЕЄНА. ЯКЕ Ж КЕПСЬКЕ ЦЕ МІСЦЕ ПРИБУТТЯ! ЦЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ТИХ СЛАБКИХ ЧОЛОВІКІВ, ЖІНОК І ДІТЕЙ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ Й НЕ ЗНАХОДЯТЬ ШЛЯХУ. ТАКИХ АЛЛАГ МОЖЕ ПРОСТИТИ, АДЖЕ АЛЛАГ – ПОБЛАЖЛИВИЙ, ВИБАЧНИЙ” (Ан-Ніса 4:97-99).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “О МОЇ ВІРУЮЧІ РАБИ! ВОІСТИНУ, МОЯ ЗЕМЛЯ ВЕЛИЧЕЗНА, ПОКЛОНЯЙТЕСЯ Ж МЕНІ” (Аль-Анкабут 29:56).

АЛЬ-БАГАВІ, НЕХАЙ ЗМИЛУЄТЬСЯ НАД НИМ АЛЛАГ, СКАЗАВ: “ЦЕЙ АЯТ БУВ ПОСЛАНИЙ З ПРИВОДУ МУСУЛЬМАН, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ В МЕЦЦІ Й НЕ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ (ХІДЖРИ). АЛЛАГ ЗАКЛИКАВ ЇХ ІМ’ЯМ ВІРИ”.

ДОКАЗОМ ІЗ СУННИ НА ЗДІЙСНЕННЯ ХІДЖРИ Є СЛОВА: “НЕ ПРИПИНИТЬСЯ ПЕРЕСЕЛЕННЯ, ДОКИ НЕ ПРИПИНИТЬСЯ ПОКАЯННЯ, А ПОКАЯННЯ НЕ ПРИПИНИТЬСЯ, ДОКИ СОНЦЕ НЕ ЗІЙДЕ ІЗ ЗАХОДУ”.

Автор дає визначення поняттю хіджра. Він каже:

ХІДЖРА – ЦЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ ІЗ ЗЕМЛІ ШИРКА В ЗЕМЛЮ ІСЛАМУ.

Взагалі ж, хіджра поділяється на три види:

1. Переселення з країни невір’я в землю Ісламу; Ця хіджра залишиться до самого передодня Судного Часу.
2. Залишення всього того, що заборонив Аллаг; Це необхідно, і ця хіджра також діє до Судної години та залишиться до її передвістя.
3. Переселення з Мекки до Медини. Цей вид хіджри припинив своє існування після заволодіння мусульманами Меккою. На це вказав Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, у словах: “Немає хіджри після Перемоги”.

Хіджра щодо того, що заборонив Аллаг, має на увазі, крім іншого, відмову від присутності в тих місцях, де відбувається щось засуджуване, де є ширк, заборонені розваги тощо. Усього, що заборонено Всевишнім, необхідно уникати.

ВОНА Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ ПРИПИСОМ ДЛЯ ЦІЄЇ ОБЩИНИ. ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧИННИМ ДО ТОГО, ЯК НАСТАНЕ СУДНИЙ ЧАС. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТИМ, КОГО АНГЕЛИ УПОКОЯТЬ ТИМИ, ХТО ЧИНИТЬ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ ЩОДО САМИХ СЕБЕ, СКАЖУТЬ: “У ЯКОМУ СТАНОВИЩІ ВИ ПЕРЕБУВАЛИ?” ВОНИ СКАЖУТЬ: “МИ БУЛИ СЛАБКІ Й ПРИГНОБЛЕНІ НА ЗЕМЛІ”. ВОНИ СКАЖУТЬ: “ХІБА ЗЕМЛЯ АЛЛАГА НЕ БУЛА ВЕЛИКОЮ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВИ ПЕРЕСЕЛИЛИСЯ НА НІЙ”. ЇХНЬОЮ ОСЕЛЕЮ СТАНЕ ГЕЄНА. ЯКЕ Ж КЕПСЬКЕ ЦЕ МІСЦЕ ПРИБУТТЯ! ЦЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ТИХ СЛАБКИХ ЧОЛОВІКІВ, ЖІНОК І ДІТЕЙ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ Й НЕ ЗНАХОДЯТЬ ШЛЯХУ. ТАКИХ АЛЛАГ МОЖЕ ПРОСТИТИ, АДЖЕ АЛЛАГ – ПОБЛАЖЛИВИЙ, ВИБАЧНИЙ “ (Ан-Ніса 4:97-99).

У цьому аяті міститься вказівка на обов’язковість переселення з землі невір’я в землю Ісламу. Винятком є чоловіки, жінки та діти, які не мають можливості для хіджри та не знаходять шляху для цього.

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “О МОЇ ВІРУЮЧІ РАБИ! ВОІСТИНУ, МОЯ ЗЕМЛЯ ВЕЛИКА, ПОКЛОНІТЬСЯ Ж МЕНІ” (Аль-Анкабут 29:56).

АЛЬ-БАГАВІ, НЕХАЙ ЗМИЛУЄТЬСЯ НАД НИМ АЛЛАГ, СКАЗАВ: “ЦЕЙ АЯТ БУВ ПОСЛАНИЙ З ПРИВОДУ МУСУЛЬМАН, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ В МЕЦЦІ Й НЕ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ (ХІДЖРИ). АЛЛАГ ЗАКЛИКАВ ЇХ ІМ’ЯМ ВІРИ”.

Тобто Всевишній звернувся до них, називаючи їх віруючими, вказуючи на їхню віру, наче кажучи: “Якщо ви віруючі насправді, якщо ви володарі істинного Іману, то зробіть переселення”. Так, ці люди увірували, але той, хто увірував істинно, неодмінно повинен здійснити хіджру з країни невір’я, де він не може сповідувати свою релігію, у країну віри та Ісламу.

ДОКАЗОМ ІЗ СУННИ НА ЗДІЙСНЕННЯ ХІДЖРИ СЛУГУЮТЬ СЛОВА: “НЕ ПРИПИНИТЬСЯ ПЕРЕСЕЛЕННЯ, ПОКИ НЕ ПРИПИНИТЬСЯ ПОКАЯННЯ, А ПОКАЯННЯ НЕ ПРИПИНИТЬСЯ, ПОКИ СОНЦЕ НЕ ЗІЙДЕ ІЗ ЗАХОДУ”.

“Допоки не припиниться покаяння”: можливість для покаяння припиниться і двері покаяння зачиняться тоді, коли сонце зійде із заходу, а для кожного, хто не доживе до того часу, – тоді, коли настане його смертна година і його душа підійде до горла. Всевишній сказав:

وليست التوبة للذين يعملون السيئات حتى إذا حضر أحدهم الموت قال إني تبت الآن ولا الذين يموتون وهم كفار أولئك أعتدنا لهم عذابا أليما

“Але марне покаяння для тих, хто чинить злодіяння, а коли до нього приходить смерть, то каже: “Ось тепер я каюсь”, – і для тих, хто помирає невіруючим. Для них Ми приготували болісні страждання” (Ан-Ніса 4:18).

КОЛИ ВІН ВЛАШТУВАВСЯ В МЕДИНІ, ЙОМУ НАКАЗАЛИ РЕШТУ ПРИПИСІВ ІСЛАМУ, ТАКІ ЯК ЗАКЯТ, ПІСТ, ХАДЖ, АЗАН, ДЖИХАД, ЗАКЛИК ДО СХВАЛЮВАНОГО ТА УТРИМАННЯ ВІД ОСУДНОГО Й ІНШІ ПРИПИСИ ІСЛАМУ.

ВІН ДОТРИМУВАВСЯ ЦЬОГО ПРОТЯГОМ ДЕСЯТИ РОКІВ, ПІСЛЯ ЧОГО ВІН ПОМЕР (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА).

АЛЕ РЕЛІГІЯ ЙОГО ЗАЛИШИЛАСЯ! І ЦЕ – ЙОГО РЕЛІГІЯ. НЕМАЄ БЛАГА, НА ЯКЕ ВІН НЕ ВКАЗАВ БИ СВОЇЙ ОБЩИНІ, І НЕМАЄ ЗЛА, ВІД ЯКОГО НЕ ЗАСТЕРІГ БИ ЇЇ.

БЛАГОМ, НА ЯКЕ ВІН ВКАЗАВ, Є ТАВХІД І ВСЕ, ЩО ЛЮБИТЬ АЛЛАГ І ЧИМ ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ.

ЗЛОМ, ВІД ЯКОГО ВІН ЗАСТЕРІГ, Є ШИРК І ВСЕ, ЩО НЕНАВИДИТЬ І ВІДХИЛЯЄ АЛЛАГ.

АЛЛАГ ПОСЛАВ ЙОГО ДО ВСЬОГО ЛЮДСТВА І НАКАЗАВ УСІМ ДЖИНАМ І ЛЮДЯМ ПІДКОРЯТИСЯ ЙОМУ. НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “О ЛЮДИ! Я – ПОСЛАННИК АЛЛАГА ДО ВСІХ ВАМ” (Аль-А’раф 7:158).

АЛЛАГ ДОВІВ ЗА ДОПОМОГОЮ НЬОГО ДО ДОСКОНАЛОСТІ РЕЛІГІЮ, ПРО ЩО СВІДЧИТЬ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СЬОГОДНІ Я ДОВІВ ДЛЯ ВАС ДО ДОСКОНАЛОСТІ ВАШУ РЕЛІГІЮ, І ДОВІВ ДО ПОВНОТИ СВОЮ МИЛІСТЬ ДО ВАС, І ВДОВОЛЬНИВСЯ ДЛЯ ВАС ІСЛАМОМ ЯК РЕЛІГІЄЮ” (Аль-Маїда 5:3).

ПРОРОК, МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА, ПОМЕР, І ЦЕ ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ СЛОВАМИ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОІСТИНУ, ТИ СМЕРТНИЙ, І ВОНИ СМЕРТНІ. А ПОТІМ, У ДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ, ВИ БУДЕТЕ СПЕРЕЧАТИСЯ У СВОГО ГОСПОДА” (Аз-Зумар 39:30,32).

КОЛИ ВІН ВЛАШТУВАВСЯ В МЕДИНІ, ЙОМУ НАКАЗАЛИ ВИКОНУВАТИ РЕШТУ ПРИПИСІВ ІСЛАМУ, ЯК-ОТ ЗАКЯТ, ПІСТ, ХАДЖ, АЗАН, ДЖИХАД, ЗАКЛИК ДО СХВАЛЮВАНОГО ТА УТРИМАННЯ ВІД ОСУДНОГО Й ІНШІ ПРИПИСИ ІСЛАМУ.

Ми говорили раніше про те, що Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, закликав на початку своєї місії до Тавхіду, а потім – до Тавхіду і до решти приписів релігії.

Щодо закяту, то його було зобов’язано ще в Мецці, але подробиці, пов’язані з ним (мінімальне майно, що вимагає його виплати (нісаб), категорії осіб, кому він призначений, і так далі), були послані в Медині.

ВІН ДОТРИМУВАВСЯ ЦЬОГО ПРОТЯГОМ ДЕСЯТИ РОКІВ, ПІСЛЯ ЧОГО ВІН ПОМЕР (МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА).

Таким є переконання Ахль ас-Сунна ва-ль-Джама’а: Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, – людина, і його спіткало все те, що спіткало людей, зокрема й смерть. Він, хай благословить його Аллаг і вітає, помер. Однак Всевишній Аллаг довів до досконалості й повноти Свою милість до нас: через Свого пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, Він передав нам Свою релігію повністю, завершеною і такою, що не потребує доповнень. Всевишній сказав:

اليوم أكملت لكم دينكم وأتممت عليكم نعمتي ورضيت لكم الإسلام دينا

“Сьогодні Я довів для вас до досконалості вашу релігію, і довів до повноти Свою милість до вас, і вдовольнився для вас Ісламом як релігією” (Аль-Маїда, 5:3).

Це – одна з найбільших милостей, наданих нам Аллагом, дари та милості якого незліченні. Ця обставина спростовує погляди послідовників і прихильників релігійних нововведень. Ми говоримо їм: “Ця релігія повна і досконала, і ніхто не може додати до неї або ввести в неї щось”.

Ми свідчимо, що посланці виконали довірену їм місію, виявили щирість щодо своїх общин, донесли істину і проявили справжню старанність на шляху Аллага.

АЛЕ РЕЛІГІЯ ЙОГО ЗАЛИШИЛАСЯ! І ЦЕ – ЙОГО РЕЛІГІЯ. НЕМАЄ БЛАГА, НА ЯКЕ ВІН НЕ ВКАЗАВ БИ СВОЇЙ ОБЩИНІ, І НЕМАЄ ЗЛА, ВІД ЯКОГО НЕ ЗАСТЕРІГ БИ ЇЇ.

Не може бути такого, щоб Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, проявив якусь недбалість, припустився упущення або приховав щось із того, що наказав Аллаг. Ні! Він доніс усе, що наказав Всевишній. Якщо є щось, що наближає нас до Аллага, то Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, неодмінно про це повідомив, і немає такої речі, що віддаляє людину від Аллага, щоб Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, не заборонив би нам її або не застеріг від неї. Ця релігія повна й досконала, а прихильники нововведень позбавлені будь-яких доводів і аргументів проти сказаного.

БЛАГОМ, НА ЯКЕ ВІН ВКАЗАВ, Є ТАВХІД І ВСЕ, ЩО ЛЮБИТЬ АЛЛАГ І ЧИМ ВІН ЗАДОВОЛЕНИЙ.

ЗЛОМ, ВІД ЯКОГО ВІН ЗАСТЕРІГ, Є ШИРК І ВСЕ, ЩО НЕНАВИДИТЬ І ВІДХИЛЯЄ АЛЛАГ.

АЛЛАГ ПОСЛАВ ЙОГО ДО ВСЬОГО ЛЮДСТВА І НАКАЗАВ УСІМ ДЖИНАМ І ЛЮДЯМ ПІДКОРЯТИСЯ ЙОМУ. НА ЦЕ ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “О ЛЮДИ! Я – ПОСЛАННИК АЛЛАГА ДО ВСІХ ВАМ” (Аль-А’раф 7:158).

До кого був посланий Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає? До всіх людей! Він говорив:

وكان النبي يبعث إلى قومه خاصة وبعثت إلى الناس كافة

“Кожного пророка посилали саме до свого народу, я ж посланий до всіх людей” (аль-Бухарі).

Більше того, Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, був посланий Всевишнім не тільки до всіх людей, а й до джинів. Раніше ми вже говорили про те, що юдеї та християни, які жили за Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, і ті з них, що жили після цього, і ті, що живуть нині, якщо до них дійшов заклик Ісляма, а вони відкинули його та не увійшли до релігії, то є невіруючими, бо Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, посланий до всіх людей і джинів. Ніхто з представників цих двох вагомих видів створінь не має права відмовитися від його віроуставу та релігії. Хто відмовляється, той є невіруючим, ким би він не був – юдеєм, християнином, буддистом чи кимось іще. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав:

لا يسمع بي من أمتي يهودي أو نصراني ثم لا يؤمن بي إلا دخل النار

“Клянуся Тим, у чиїй долоні Моя душа, якщо хтось із моєї общини, чи то юдей, чи то християнин, почувши про мене, не увірує в мене, то неодмінно увійде до Пекла”.

АЛЛАГ ДОВІВ ЗА ДОПОМОГОЮ НЬОГО ДО ДОСКОНАЛОСТІ РЕЛІГІЮ, ПРО ЩО СВІДЧИТЬ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СЬОГОДНІ Я ДОВІВ ДЛЯ ВАС ДО ДОСКОНАЛОСТІ ВАШУ РЕЛІГІЮ, І ДОВІВ ДО ПОВНОТИ СВОЮ МИЛІСТЬ ДО ВАС, І ВДОВОЛЬНИВСЯ ДЛЯ ВАС ІСЛАМОМ ЯК РЕЛІГІЄЮ” (Аль-Маїда 5:3).

Одного разу до Умара, хай буде задоволений ним Аллаг, прийшла людина з юдеїв (у деяких повідомленнях вказується, що це був Ка’б аль-Ахбар) і сказала: “О володарю правовірних, ви читаєте один аят з вашої Книги, якби подібний аят був посланий нам, юдеям, ми б зробили день його послання святом”. “Про який аят ідеться?” – запитав Умар. Чоловік відповів: “Йдеться про слова “Сьогодні Я довів для вас до досконалості вашу релігію, і довів до повноти Свою милість до вас, і вдовольнився для вас Ісламом як релігією”“. Тоді Умар вимовив: “Присягаюся Аллагом, я знаю день і годину, коли він зійшов на посланця Аллага, хай благословить його Аллаг і вітає. Це сталося ввечері в п’ятницю, в день Арафата”.

Цей аят беззастережно доводить повноту релігії та спростовує твердження прихильників нововведень. Шлях Ахль ас-Сунна ва-ль-Джама’а – слідування (аль-іттіба’) і відмова від нововведень (аль-ібтіда’). А шлях прихильників нововведень полягає в тому, що вони суперечать текстам Корану та Сунни, спираються на якісь сновидіння, дивовижні видіння тощо, додають до релігії щось нове, тим самим стверджуючи, по суті, що Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, передав нам не все, що мав передати, і що лишилося в релігії дещо, залишене Пророком, нехай благословить його Аллаг і вітає, поза увагою.

Імам Малік, хай помилує його Аллаг, сказав:

من ابتدع في الاسلام بدعه يراها حسنه فقد زعم ان محمدا ( صلى الله عليه وسلم ) خان الرسالة لان الله يقول ﴿اليوم أكملت لكم دينكم﴾ فما لم يكن يومئذ دينا فلا يكون اليوم دينا

“Хто вводить в іслам нововведення, вважаючи їх хорошими, той стверджує, що Мухаммад вчинив віроломно щодо покладеного на нього послання, бо Аллаг каже: “Сьогодні Я довів для вас до досконалості вашу релігію, і довів до повноти Свою милість до вас, і вдовольнився для вас Ісламом як релігією”. Те, що не було релігією тоді, те не є релігією і сьогодні” ^[1] .

ПРОРОК, МИР ЙОМУ І БЛАГОСЛОВЕННЯ АЛЛАГА, ПОМЕР, І ЦЕ ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ СЛОВАМИ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОІСТИНУ, ТИ СМЕРТНИЙ, І ВОНИ СМЕРТНІ. А ПОТІМ, У ДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ, ВИ БУДЕТЕ СПЕРЕЧАТИСЯ У СВОГО ГОСПОДА” (Аз-Зумар 39:30,32).

Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає – людина, його спіткало те, що спіткає людей, і він, як і всі смертні, помер. Він живий, але іншим, потойбічним, життям – життям, іменованим Барзах, у якому діють зовсім інші закони і яке не схоже на наше земне.

Далі починається остання, п’ята, частина книги, відповідно до того, як ми її розділили – Висновок.

[1] “Аль-І’тісам”, 1/49

Попередня Лекція №12. Третя основа: пізнання Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає
Наступна Лекція №14. Висновок

Запис Лекція №13. Продовження вивчення третьої основи спершу з'явиться на SUNNA.

ТРЕТЯ ОСНОВА: ПІЗНАННЯ ПРОРОКА. ЙОГО ІМ’Я – МУХАММАД ІБН АБДУЛЛАГ ІБН АБДУЛЬМУТТАЛІБ ІБН ХАШИМ. ХАШИМ БУВ ІЗ КУРАЙШИТІВ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО АРАБІВ, А АРАБИ Є НАЩАДКАМИ ІСМАЇЛЯ ІБН ІБРАГІМА (МИР ЙОМУ І НАШОМУ ПРОРОКОВІ ТА НАЙКРАЩЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ).

ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ТРИВАЛО ШІСТДЕСЯТ ТРИ РОКИ. СОРОК ІЗ НИХ МИНУЛИ ДО ПРИХОДУ ПРОРОЦТВА, А РЕШТУ – ДВАДЦЯТЬ ТРИ – ВІН ПРОЖИВ, БУДУЧИ ПРОРОКОМ-ПОСЛАННИКОМ. АЛЛАГ ЗРОБИВ ЙОГО ПРОРОКОМ, ПОСЛАВШИ АЯТИ “ЧИТАЙ! …”, І ЗРОБИВ ЙОГО ПОСЛАНЦЕМ, ПОСЛАВШИ АЯТИ “О ЗАГОРНУТИЙ!”.

ЙОГО МІСТОМ БУЛА МЕККА, І ВІН ЗДІЙСНИВ ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДО МЕДИНИ. АЛЛАГ ВІДПРАВИВ ЙОГО ЗАСТЕРІГАТИ ЛЮДЕЙ ВІД ШИРКУ І ЗАКЛИКАТИ ЇХ ДО ТАВХІДУ.

НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “О ЗАГОРНУТИЙ! ВСТАНЬ І ПЕРЕСТЕРІГАЙ! І ГОСПОДА ТВОГО ЗВЕЛИЧУЙ! І ОДЯГ СВІЙ ОЧИЩАЙ! І СКВЕРНИ УНИКАЙ! І НЕ НАДАВАЙ МИЛОСТІ, ЩОБ ОТРИМАТИ БІЛЬШЕ! І ЗАРАДИ ГОСПОДА ТВОГО БУДЬ ТЕРПЛЯЧИМ” (АЛЬ-МУДДАССИР 74:1-7).

СЕНС СЛІВ “ВСТАНЬ І ПЕРЕСТЕРІГАЙ”: ЗАСТЕРІГАЙ ВІД ШИРКУ І ЗАКЛИКАЙ ДО ТАВХІДУ.
“І ГОСПОДА ТВОГО ЗВЕЛИЧУЙ”: ЗВЕЛИЧУЙ ЙОГО ЗА ДОПОМОГОЮ ТАВХІДУ.
“І ОДЯГ СВІЙ ОЧИЩАЙ”: ОЧИЩАЙ СВОЇ СПРАВИ ВІД ШИРКУ.
“І СКВЕРНИ УНИКАЙ”: СКВЕРНОЮ НАЗВАНІ ІДОЛИ, А УНИКНЕННЯ ЇЇ – ЦЕ ВІДМОВА ВІД ІДОЛІВ ТА ІДОЛОПОКЛОННИКІВ.

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ПРИСВЯТИВ ЦЬОМУ, ЗАЙМАЮЧИСЬ ЗАКЛИКОМ ДО ТАВХІДУ, ПІСЛЯ ЧОГО ЙОГО ПІДНЕСЛИ НА НЕБЕСА, ДЕ ЙОМУ НАКАЗАЛИ П’ЯТЬ ОБОВ’ЯЗКОВИХ МОЛИТВ. ПРОТЯГОМ ТРЬОХ НАСТУПНИХ РОКІВ ВІН ЗДІЙСНЮВАВ ЦІ МОЛИТВИ В МЕЦЦІ, ПІСЛЯ ЧОГО ОТРИМАВ НАКАЗ ЗДІЙСНИТИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ (ХІДЖРУ) В МЕДИНУ.

Автор перейшов до роз’яснення третьої основи – пізнання Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає. Про Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, слід знати всі ті речі, що згадав автор. Це знання його імені, знання про його походження, народження, термін життя, пророчу та посланницьку місію, його батьківщину, про мету його приходу, про те, протягом якого часу він закликав до Тавхіду, про його нічне перенесення та підняття на небеса, про те, де та коли було зобов’язано до намазу, про те, що таке хіджра, яким є її становище в Ісламі та до якого часу вона буде існувати.

ЙОГО ІМ’Я – МУХАММАД ІБН АБДУЛЛАГ ІБН АБДУЛЬМУТТАЛІБ ІБН ХАШИМ. ХАШИМ БУВ ІЗ КУРАЙШИТІВ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО АРАБІВ, А АРАБИ Є НАЩАДКАМИ ІСМАЇЛЯ ІБН ІБРАГІМА (МИР ЙОМУ І НАШОМУ ПРОРОКОВІ ТА НАЙКРАЩЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ).

У цих словах автора повідомляється ім’я і коротко розповідається про походження нашого пророка, хай благословить його Аллаг і вітає. Пророк Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, – нащадок пророка Ібрагіма, який є улюбленим Аллага (халілю-Ллаг). Поява серед нащадків Ібрагіма найкращого з усіх посланців – це благодатний плід благання Ібрагіма, який звернувся до Всевишнього зі словами:

“Віддали мене і дітей моїх від поклоніння ідолам” (14:35). Всевишній прийняв прохання Ібрагіма, і хоч би який пророк або посланець з’являвся на землю після цього – він був з його роду.

ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ТРИВАЛО ШІСТДЕСЯТ ТРИ РОКИ, СОРОК ІЗ НИХ БУЛИ ДО ПРИХОДУ ПРОРОЦТВА, А РЕШТУ ДВАДЦЯТЬ ТРИ ВІН ПРОЖИВ, БУДУЧИ ПРОРОКОМ-ПОСЛАННИКОМ.

Посланець Аллага, хай благословить його Аллаг і вітає, пробув у цьому світі шістдесят три роки. Перші сорок років – це допророчий період, а останні двадцять три роки він прожив, виконуючи місію пророка і посланця Божого. Ці слова автора містять у собі вказівку на те, що Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, був і пророком, і посланцем.

АЛЛАГ ЗРОБИВ ЙОГО ПРОРОКОМ, ПОСЛАВШИ АЯТИ “ЧИТАЙ! …”, І ЗРОБИВ ЙОГО ПОСЛАНЦЕМ, ПОСЛАВШИ АЯТИ “О ЗАГОРНУТИЙ!”.

Тобто, перше, що було послано з Корану Мухаммаду, хай благословить його Аллаг і вітає, як пророкові, – аяти “Читай!..” із сури “Аль-Аляк”, а перше, що було послано йому як посланцю, – аяти сури “О загорнутий!”. Тому, коли ми чуємо слова деяких учених про те, що першим з посланого Мухаммаду, хай благословить його Аллаг і вітає, була сура “О загорнутий! ” (“Аль-Муддассір”), ми підтверджуємо їх і кажемо: “Так, ці слова були першими з посланого йому як посланцеві, а першим з посланого йому як пророкові були початкові аяти сури “Аль-Аляк” (слова “Читай в ім’я Господа твого, Який створив…”). Отже, Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає, був і пророком, і посланцем.

ЙОГО МІСТОМ БУЛА МЕККА, І ВІН ЗДІЙСНИВ ПЕРЕСЕЛЕННЯ В МЕДИНУ.

Рідне місто Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає – це Мекка, з якої він здійснив одне-єдине переселення – до Медини. Переселення в Ефіопію він не здійснював.

АЛЛАГ ВІДПРАВИВ ЙОГО ЗАСТЕРІГАТИ ЛЮДЕЙ ВІД ШИРКУ І ЗАКЛИКАТИ ЇХ ДО ТАВХІДУ.

Аллаг відправив його з тією ж місією, з якою відправляв до нього всіх інших пророків і посланців:

“І в кожну общину Ми відправили посланця зі словами “Поклоняйтеся Аллагові і відсторонитеся від лжебогів”” (16:36).

Тобто Мухаммад і всі пророки та посланці, нехай благословить їх Аллаг і вітає, були відправлені Всевишнім з метою застерегти людей від ширку та закликати їх до Тавхіду: “О люди, поклоняйтеся вашому Господу!”.

НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “О ЗАГОРНУТИЙ! ВСТАНЬ І ПЕРЕСТЕРІГАЙ! І ГОСПОДА ТВОГО ЗВЕЛИЧУЙ! І ОДЯГ СВІЙ ОЧИЩАЙ! І СКВЕРНИ УНИКАЙ! І НЕ НАДАВАЙ МИЛОСТІ, ЩОБ ОТРИМАТИ БІЛЬШЕ! І ЗАРАДИ ГОСПОДА ТВОГО БУДЬ ТЕРПЕЛИВИМ” (Аль-Муддассир 74:1-7).

СЕНС СЛІВ “ВСТАНЬ І ПЕРЕСТЕРІГАЙ”: ЗАСТЕРІГАЙ ВІД ШИРКУ І ЗАКЛИКАЙ ДО ТАВХІДУ.

Саме в цьому полягала суть заклику Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, і таким має бути заклик його послідовників: “Скажи: це мій шлях, я закликаю до Аллага на основі знання – я і ті, хто за мною пішли. Пречистий Аллаг, я – не з багатобожників” (12:108). Той, хто закликає до Аллага на основі знання, за методом і на шляху Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, неодмінно повинен сповідувати Тавхід, віддаляти Аллага у своїх переконаннях від приписування Йому якихось вад і недоліків і підтверджувати щодо Всевишнього всі три види Єдинобожжя. Слова “Пречистий Аллаг! Я – не з багатобожників” вказують на те, що однією з численних гидот багатобожжя є те, що воно – образа і спроба принизити та зганьбити Аллага. Багатобожники зазіхають на найголовніше і виняткове право Творця – бути богом, бути тим, кого благають і до кого прагнуть з безроздільною любов’ю, граничним звеличенням, старанним поклонінням. Замість цього вони ставлять між собою та Творцем посередників з-поміж творінь, яких молять, яким служать, до яких прив’язують свої серця, доводячи їм свою любов, заради яких старанно служать, служінню яким присвячують свій час і зусилля, у яких вимолюють прихильність і прощення, заради яких плачуть і трудяться. Те, що вони повинні присвячувати своєму Творцеві, Який дав їм існування, годує їх і напуває, оточує їх Своєю турботою й опікою, від Якого вони залежать цілком і повністю, до Якого повернуться для розрахунку, – це вони присвячують слабким, нужденним творінням. Яке неймовірно страшне зло, яка велика зухвалість, безмежна дурість, жахлива несправедливість і безглуздість, який немислимий злочин, безсовісна образа і применшення прав Господа світів!

“І ГОСПОДА ТВОГО ЗВЕЛИЧУЙ”: ЗВЕЛИЧУЙ ЙОГО ЗА ДОПОМОГОЮ ТАВХІДА.

Звеличення Аллага можливе лише шляхом Єдинобожжя. Хто не визнає виключного права Аллага на всі види поклоніння Його рабів – той не звеличує Його, а навпаки, намагається принизити й зганьбити. Хіба Аллаг не чує твоїх молитов і потребує посередників, які донесуть їх до Нього? Або ти думаєш, що Він не знає про тебе і твої потреби, і Йому потрібні спеціальні радники, які повідомляють Його про те, що відбувається? Або ти думаєш, що Його могутність небезмежна, і Йому потрібні помічники, щоб впоратися із задоволенням потреб усіх людей? Або ти сумніваєшся в Його милості й доброті, вважаєш, що Він черствий і злий, і тому потрібні спеціальні заступники, посередники, які будуть Його задобрювати?

فما ظنكم برب العالمين

“Що ж ви думаєте про Господа світів?” (37:87).

وذلكم ظنكم الذي ظننتم بربكم أرداكم فأصبحتم من الخاسرين

“І ці ваші уявлення, які ви мали про свого Господа, згубили вас, і ви опинилися серед тих, хто зазнав збитків!” (41:23).

“І ОДЯГ СВІЙ ОЧИЩАЙ”: ОЧИЩАЙ СВОЇ СПРАВИ ВІД ШИРКУ.

Очищення ділиться на два види: очищення фізичне (тахара хіссіййа) та очищення духовне (тахара ма’навіййа). Духовна чистота така, що без неї Аллаг не приймає від людини жодне благе, богоугодне діяння. За будь-яких обставин прийняття будь-якого з діянь можливе лише за її наявності. Цією духовною чистотою є Єдинобожжя (Тавхід), щирість (іхляс). Ось для чого ми вивчаємо Тавхід – він являє собою те саме духовне очищення, ту саму духовну чистоту, що необхідна для прийняття наших діянь за будь-яких обставин. Тобто не може бути таких ситуацій, у яких Аллаг знімає з нас цю умову і приймає діяння без Тавхіда, без цього духовного очищення. Що стосується фізичного очищення, то воно є однією з умов для прийняття намазу, але якщо людина не може здійснити це очищення, то воно з неї знімається, і її намаз приймається. Наприклад, якщо людина перебуває в ув’язненні, тож не може ані повернутися в бік кібли, ані усунути стан забруднення (хадас) – великого чи малого, ані очиститися від наджаси, то вона однаково молиться, за тих можливостей, що в неї є, і її намаз буде дійсним і прийнятим. Але якщо в поклонінні присутній ширк, якщо поклоніння та богоугодне діяння позбавлені іхлясу й Тавхіду (хай врятує нас Аллаг від цього) – то воно стає даремним, марним. Якщо ж ідеться про великий ширк, то взагалі всі діяння людини стають даремними та марними – як минулі, так і майбутні, якщо тільки вона не повернеться до Аллага з Тавхідом та каяттям у багатобожжі.

“І СКВЕРНИ УНИКАЙ”: СКВЕРНОЮ НАЗВАНІ ІДОЛИ, А УНИКНЕННЯ ЇЇ – ЦЕ ВІДМОВА ВІД ІДОЛІВ ТА ІДОЛОПОКЛОННИКІВ.

Ось чому Ібрагім, мир йому, благав Аллага: “Відсторони мене і потомство моє від поклоніння ідолам”. Тобто, зроби ідолів і тих, хто їм поклоняється, в одній стороні, а нас – у зовсім іншій. Зречення від ширку і послідовників ширку, як ми вже говорили, буває за допомогою серця, язика і органів.

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ПРИСВЯТИВ ЦЬОМУ, ЗАКЛИКАЮЧИ ДО ТАВХІДУ.

Перші десять років своєї місії Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, присвятив заклику до Тавхіду та до зречення від ширку. Більше того, він робив це впродовж усіх двадцяти трьох років своєї місії й не переставав палко закликати людей до Тавхіду та застерігати їх від ширку навіть тоді, коли перебував на смертному одрі. Однак автор має на увазі, що цілих десять років Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, закликав тільки до Тавхіду, а вже потім, у роки, що залишилися, він закликав і до Тавхіду, і до решти встановлень Ісламу. Даний незаперечний факт є потужним спростуванням для тих, хто говорить: “Заклик людей до Тавхіду займає не більше п’яти хвилин. Більшого не потрібно. Немає потреби весь час навчати їх Єдинобожжя”. Заклик Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, увесь являв собою заклик до Тавхіду – або до нього самого, або до застереження від того, що з ним несумісне, або до виконання тих прав та обов’язків, що їх накладає Тавхід (виконання наказів Аллага і відмова від забороненого), або до повідомлення людей про те, до чого призводить дотримання Тавхіду й прав Тавхіду, і до чого призводить їхнє порушення.

Попередня Лекція №11. Хадис Джибріля, мир йому
Наступна Лекція №13. Продовження вивчення третьої основи

Запис Лекція №12. Третя основа: пізнання Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає спершу з'явиться на SUNNA.

ДОКАЗОМ НА ЦЕ З СУННИ Є ВІДОМИЙ ХАДИС ПРО ПРИХІД АНГЕЛА ДЖИБРІЛЯ, ЯКИЙ ПЕРЕДАВ УМАР ІБН АЛЬ-ХАТТАБ, ХАЙ БУДЕ ЗАДОВОЛЕНИЙ НИМ АЛЛАГ.

ВІН (УМАР) СКАЗАВ: “ОДНОГО РАЗУ, КОЛИ МИ СИДІЛИ РАЗОМ З ПОСЛАНЦЕМ АЛЛАГА, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ПЕРЕД НАМИ З’ЯВИЛАСЯ ЛЮДИНА В НАДЗВИЧАЙНО БІЛОМУ ОДЯЗІ ТА З НАДЗВИЧАЙНО ЧОРНИМ ВОЛОССЯМ. НА НЬОМУ НЕ БУЛО ЖОДНИХ СЛІДІВ ДАЛЕКОЇ ПОДОРОЖІ, АЛЕ НІХТО З НАС ЙОГО НЕ ЗНАВ.

ВІН ПІДІЙШОВ І СІВ НАВПРОТИ ПРОРОКА, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ДОТОРКНУВШИСЬ КОЛІНАМИ ДО ЙОГО КОЛІН І ПОКЛАВШИ ДОЛОНІ НА ЙОГО СТЕГНА.

ВІН СКАЗАВ: “О МУХАММАД, РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО ІСЛАМ”

ПОСЛАНЕЦЬ АЛЛАГА СКАЗАВ: “ІСЛАМ ОЗНАЧАЄ ЗАСВІДЧИТИ, ЩО НЕМАЄ НІКОГО, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, ОКРІМ АЛЛАГА, І ЩО МУХАММАД – ПОСЛАНЕЦЬ АЛЛАГА, ЗДІЙСНЮВАТИ МОЛИТВИ (НАМАЗ), ПЛАТИТИ ЗАКЯТ, ПОСТИТИСЯ В РАМАДАН І ЗДІЙСНЮВАТИ ХАДЖ ДО ДОМУ, ЯКЩО ТИ В ЗМОЗІ ЗРОБИТИ ЦЕ”.

ЧОЛОВІК ВИМОВИВ: “ТИ СКАЗАВ ВІРНО”.

МИ БУЛИ ЗДИВОВАНІ ТОМУ, ЩО ВІН ЗАПИТУЄ І САМ ЖЕ ПІДТВЕРДЖУЄ ДОСТОВІРНІСТЬ ВІДПОВІДІ.

Здивування сподвижників пояснюється тим, що той, хто запитує, як правило, не знає відповіді на своє запитання. Оскільки людина, що прийшла, підтверджувала правильність відповідей Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, це вказувало на те, що вона знала відповідь – навіщо ж у такому разі вона ставила запитання? Насправді питання ставилися для того, щоб сподвижники могли почути відповіді й набути знання про ці важливі речі.

Учні відрізняються один від одного за тими питаннями, які ставлять. Одні з них намагаються запитувати про щось важливе, знання про що принесе всім користь. Інші ж ставлять такі запитання, через які пропадає урок або відчиняються двері зла для людей.

ПОТІМ ВІН СКАЗАВ: “РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО ІМАН”.

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ТИ МАЄШ ВІРИТИ В АЛЛАГА, ЙОГО АНГЕЛІВ, ЙОГО КНИГИ, ЙОГО ПОСЛАНЦІВ, ОСТАННІЙ ДЕНЬ ТА У ВИЗНАЧЕННЯ НАПЕРЕД З ЙОГО ДОБРОМ І ЗЛОМ”.

ЧОЛОВІК СКАЗАВ: “РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО ІХСАН”.

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ТИ МАЄШ ПОКЛОНЯТИСЯ АЛЛАГОВІ ТАК, НАЧЕБТО БАЧИШ ЙОГО, АЛЕ ЯКЩО ТИ Й НЕ БАЧИШ ЙОГО, ТО, ВОІСТИНУ, ВІН БАЧИТЬ ТЕБЕ”.

ЧОЛОВІК СКАЗАВ: “ПОВІДОМ МЕНІ ПРО ЧАС”.

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, ВІДПОВІВ: “ТОЙ, КОГО ЗАПИТУЮТЬ, ЗНАЄ НЕ БІЛЬШЕ ЗА ТОГО, ХТО ЗАПИТУЄ”.

Тобто Джібріль попросив повідомляти йому про час Судної години, і Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, відповів, що як Джібріль не знає цього, так і йому це невідомо. Якщо найкращі з творінь – посланець з числа ангелів і найкращий посланець з числа людей – не знали цього, то інші не можуть знати цього тим більше. Кожен, хто стверджує, що знає, коли настане Час, або вірить тим, хто це стверджує, той – невіруючий і брехун. Всевишній сказав: “Люди запитують тебе про Час. Скажи: “Знання про нього – тільки в Аллага” (33:63), а також сказав: “Вони запитують тебе про Час, коли він настане. Звідки тобі знати про це!” (79:43).

“ТОДІ РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО ЙОГО ОЗНАКИ”, – ПОПРОСИВ ЧОЛОВІК.

Ознаки Судної години (ашрат ас-са’а) поділяються на великі та малі.

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “РАБИНЯ НАРОДИТЬ СВОЮ ПАНІ, І ТИ ПОБАЧИШ БОСИХ, ГОЛИХ, ЗНЕДОЛЕНИХ ПАСТУХІВ, ЩО ЗМАГАЮТЬСЯ В БУДІВНИЦТВІ ВИСОКИХ БУДІВЕЛЬ”.

“Рабиня народить свою пані”: є кілька тлумачень цих слів. Серед них:

– пошириться неповага до батьків;
– з’явиться багато рабів;
– у царя народиться від невільниці син, який після смерті батька стане володарем над усіма людьми, зокрема, над своєю матір’ю;
– йдеться про поширення прелюбу;
– відбудуться докорінні зміни в становищі людей.

Останнє тлумачення можна застосувати і до другої ознаки: сильно бідні люди раптом стануть неймовірно багатими і почнуть змагатися у зведенні будівель.

ПІСЛЯ ЦЬОГО ВІН ПІШОВ. МИНУЛО ДОСИТЬ БАГАТО ЧАСУ, І ПОТІМ ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “О УМАР, ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ХТО БУВ ТОЙ, ХТО ПИТАВ?”

Я ВІДПОВІВ: “АЛЛАГОВІ ТА ЙОГО ПОСЛАНЦЕВІ ЦЕ ВІДОМО КРАЩЕ”.

ПРОРОК, ХАЙ БЛАГОСЛОВИТЬ ЙОГО АЛЛАГ І ВІТАЄ, СКАЗАВ: “ЦЕ БУВ ДЖИБРІЛЬ, ЯКИЙ ПРИХОДИВ ДО ВАС НАВЧИТИ ВАС ВАШОЇ РЕЛІГІЇ”.

“О Умар, чи знаєш ти, хто був той, хто запитував?”: Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, знав, що Умар не знає того, хто приходив, але він поставив Умару це запитання для того, щоб викликати в ньому інтерес і сильне бажання дізнатися відповідь. Це один із методів, які використовував Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, під час навчання людей. Коли про щось людині повідомляють не одразу, а після попереднього поінформування про його знання про це, в ньому народжується інтерес, посилюється його увага, і повідомлення запам’ятовується ним краще.

Я ВІДПОВІДЬ: “АЛЛАГОВІ І ЙОГО ПОСЛАНЦЕВІ ЦЕ ВІДОМО КРАЩЕ”.

За життя Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, говорили так, а зараз кажуть: “Аллагові це відомо краще”.

ВІН СКАЗАВ: “ЦЕ БУВ ДЖИБРІЛЬ, ЯКИЙ ПРИХОДИВ ДО ВАС НАВЧИТИ ВАС ВАШОЇ РЕЛІГІЇ”.

Цей хадис містить у собі вказівку на багато правил, пов’язаних зі здобуттям релігійного знання. Взагалі ж, шукач знання повинен знати й дотримуватися таких шести прав:
– щодо самого себе і своєї душі,
– щодо місця,
– щодо книги,
– щодо товаришів,
– щодо шейха або вчителя,
– щодо одержуваного знання (як з ним чинити?).

Перше право: стосовно самої себе людина під час здобуття знання повинна дотримуватися низки важливих норм. До них належать: щирість щодо Аллага, зухд (стриманість щодо земного життя), здатність задовольнятися малим, вдоволення тим, що дає Аллаг, правдивість, наполегливість, стійкість (сабат) і звичка переконуватися в одержуваних відомостях (тасаббут). Що стосується стійкості, то людина, яка прагне стати володарем знання, повинна доводити до кінця те, що почала вивчати. Якщо ти почав вивчення книги, то дійди до кінця, не полишай її, поки не вивчиш її текст і не дізнаєшся його роз’яснення. Що стосується свідчення, то йдеться про те, що, отримуючи будь-яке знання, необхідно переконуватися в його достовірності та в тому, що саме цього дотримувалися праведні попередники. Переконуйся в достовірності хадисів, у тому, що отримане знання сходить до попередників і до їхнього розуміння релігії.

Джибріль, прийшовши до Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, навчив віруючих низки норм особистої поведінки. По-перше, він був одягнений у гарний, приємний, чистий одяг, бо прийшов до посланця Аллага, хай благословить його Аллаг і вітає, для отримання знання. По-друге, він став ставити запитання, відповіді на які знав, для того, щоб присутні отримали користь і щоб стати причиною набуття знання іншими. Ось чому Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав Умару: “Це був Джибріль, який приходив до вас навчити вас вашої релігії“. Таким чином, шукач знання повинен ставити благі питання і робити це благим чином. По-третє, Джибріль, мир йому, показав приклад того, як учень повинен слухати вчителя. Він не перебивав Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, не казав “я це вже знаю”, слухав мовчки й уважно. Всевишній у Корані вказує на це правило, коли розповідає про джинів, що прийшли до Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, вчитися Корану:

فلما حضروه قالوا أنصتوا فلما قضي ولوا إلى قومهم منذرين

“А коли вони прийшли до нього, то сказали один одному: “Слухайте мовчки”” (46:29).

По-четверте, Джібріль, мир йому, сидів так, як личить сидіти доброчесному учневі, що здобуває знання, він не сидів так, як сидять зарозумілі люди або ті, що не знають ціни знанню, і як сидять сьогодні деякі учні, нехай наставить Аллаг нас і їх на прямий шлях. Якщо ти присутній у колах знання, у колах володарів знання, то неодмінно сиди благопристойно, бо ти здобуваєш знання з Корану і Сунни.

Друге право: право місця, де ти здобуваєш знання. Багато вчених писали про це і вказували, що шукачі знання неодмінно мають поводитися пристойно і шанобливо щодо місця, де відбувається навчання. Не слід перетворювати місце, де триває урок, на місце прийому їжі, ігор, розваг, сну. Потрібно знати, що воно призначене для навчання. Особливо, якщо урок відбувається в мечеті. Той, хто приходить до мечеті для здобуття знання або його передачі, подібний до муджахіду на шляху Аллага. Не забувай, що це дім Аллага, що він зведений для поклоніння Йому. Всевишній сказав:

“Усі Мечеті належать Аллагові, тому не взивайте ні до кого поряд з Аллагом” (Аль-Джинн 72:18).

Тому не слід перетворювати мечеті на місця для тривалих застіль, ігор, розваг, сну. Деякі учні починають розважатися за допомогою мобільного телефону, грати, писати повідомлення тощо. Треба віддаляти від мечеті мирські заняття, якщо тільки це не щось незначне. Наприклад, якщо той, хто постить, перебуваючи в мечеті, коли настане час розговіння, трохи поїсть – це припустимо. Але не потрібно сидіти й займатися в мечеті тривалими застіллями, тоді як тривають уроки, або люди хочуть читати Коран, поминати Аллага, повторювати вивчене тощо. Нехай наставить Аллаг тих, які сидять у мечетях, п’ють чай, ведуть неспішні бесіди про бізнес, про одруження та інші мирські питання.

Третє право: щодо свого товариша по навчанню ти повинен дотримуватися правила, викладеного в хадисі:

المؤمن مرآة المؤمن

“Віруючий – дзеркало для свого брата” (Сахіх Абі Дауд, Сахіх аль-Джамі’).

Будь добрим товаришем, який закликає до блага й утримує від зла. Учені кажуть: “Товариш (“сахіб”, через літеру “сад”) – той, хто тягне (“сахіб”, через літеру “сін”)”. Всевишній говорить:

ويوم يعض الظالم على يديه يقول يا ليتني اتخذت مع الرسول سبيلا يا ويلتى ليتني لم أتخذ فلانا خليلا لقد أضلني عن الذكر بعد إذ جاءني وكان الشيطان للإنسان خذولا

“Того дня беззаконник стане кусати свої руки і скаже: “Краще б я пішов шляхом Посланця! О горе мені! Краще б я не брав такого-то собі в друзі! Це він відвернув мене від Нагадування (Корану) після того, як воно дійшло до мене”. Воістину, диявол залишає людину без підтримки” (25:27-29).

Тому, обов’язково потрібно наставляти один одного. Якщо бачиш у свого брата упущення – дай йому мудру настанову і стань для нього дзеркалом.

Четверте право: ставлення до книги. Книги – одна з незліченних милостей Аллага. У наші дні засоби для отримання знання полегшені і їх багато, на відміну від колишніх часів, коли книжок не було або вони були дуже дорогими та були рідкістю. Люди писали на дощечках, шкірі тощо. Сьогодні в нас є ці книжки, і ми повинні знати їм ціну. Багато хто в наші дні купує книги або бере їх під час безкоштовної роздачі, а потім не читає їх зовсім. Прочитай хоча б вступ і зміст книги! Деякі люди використовують книги для сторонніх записів (телефонні номери тощо), інші їдять і п’ють із книжкою на столі, і вже зовсім скоро вона стає заляпаною й пошматованою. У шейха Абдульмухсіна аль-Аббада досі збережені книжки, які він вивчав у ранньому дитинстві, тобто майже сімдесят років тому. Чому? Тому що він знає ціну цим книгам. Книги – велика цінність. Якщо ти загубиш або зіпсуєш книжку, то, можливо, більше не знайдеш її в такому виданні. Особливо ті книжки, за якими ти вчишся – дбай про них наскільки можеш.

П’яте право: ставлення до шейха, до вчителя. Тут люди поділяються на три групи: дві крайнощі й поміркована середина. Є люди, які надмірно шанують шейхів, цілуючи їхні ноги, руки, торкаючись до них для отримання благодаті (бараки). Інші, навпаки, паплюжать учених і вчителів, лають їх, виявляють нешанобливість. Третя група – Ахль ас-сунна ва-ль-джама’а. Вони дотримуються тієї середини, якої дотримувалися праведні попередники щодо вчених – без надмірності та без упущень. Буває, що учень відволікається на уроці, не слухає вчителя, розмовляє, сміється, спить, витягує ноги або пише смс-повідомлення, а коли закінчується урок, каже: “Де шейх?”. На запитання: “Навіщо він тобі?” – він вигукує: “Я хочу поцілувати йому руку або голову. Клянуся, я його люблю”. Брехун! Якби ти любив учителя по-справжньому, як це було в попередників, ти б сидів мовчки, уважно слухав його, вбирав знання, потім вчиняв діяння відповідно до нього і закликав до цього інших. Цей шейх зовсім не хоче від тебе поцілунків, дифірамбів, торкань до нього! Взагалі, вчені не люблять усі ці речі. Муфтій Саудівської Аравії, наприклад, погоджується на рукостискання, але не погоджується на те, щоб йому цілували голову. Праведник хоче, щоб ти отримував від нього знання, жив за ними, доносив їх до людей і молився за нього потайки. Це і є справжня любов! Інша любов, зрештою, перетворюється на нововведення (бідат) або багатобожжя (ширк).

Шосте право: ставлення до знання. Його потрібно закріплювати, повторюючи й поглиблюючи. Щомісяця треба оживляти своє знання в пам’яті, бо, як говорилося раніше, справжнє твоє знання – це те, яке ти бачиш у темряві. Попередники завжди повторювали те, що знають. Крім того, тобі належить застосовувати своє знання в діяннях, бо сказано: “Той, хто знає, але не чинить відповідно до знання, буде покараний раніше за ідолопоклонників”. Після цього ти зобов’язаний закликати до того, що знаєш і робиш, і проявляти терпіння щодо знання (отримання його та повторення), діянь і заклику. Якщо ми чинитимемо таким чином, то з дозволу Аллага зможемо відповісти на запитання ангелів у могилі.

Таким чином, автор закінчив розгляд другої з трьох основ, щоб перейти до роз’яснення третьої – хто наш Пророк. Вивчаючи це питання, необхідно торкнутися кількох речей: походження Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, з чого почалася і скільки тривала його місія, ким він є – пророком чи посланцем, до кого він був посланий, до чого закликав, чи доніс він те, що мав донести, помер він чи ні, де народився і де помер, скільки пробув у Мецці та скільки в Медині, коли йому та його общині були зобов’язані здійснювати п’ять щоденних намазів тощо – усе це ми, з дозволу Аллага, вивчимо під час розгляду третьої основи.

Попередня Лекція №10. Другий та третій ступінь: Іман та Іхсан
Наступна Лекція №12. Третя основа: пізнання Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає

Запис Лекція №11. Хадис Джибріля, мир йому спершу з'явиться на SUNNA.

СТУПІНЬ ДРУГА: ІМАН

ВІРА (ІМАН) – ЦЕ СІМДЕСЯТ З ГАКОМ ВІДГАЛУЖЕНЬ. НАЙВИЩЕ З НИХ – СЛОВА “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”, НАЙНИЖЧЕ – ПРИБРАТИ ПЕРЕШКОДУ З ДОРОГИ, А СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ – ОДНА З ГІЛОК ВІРИ.

ВІРА МАЄ ШІСТЬ СТОВПІВ:
ВІРА В АЛЛАГА,
У ЙОГО АНГЕЛІВ,
В ЙОГО КНИГИ,
У ЙОГО ПОСЛАНЦІВ,
В ОСТАННІЙ ДЕНЬ
І В ВИЗНАЧЕНІСТЬ ХОРОШОГО ТА ПОГАНОГО.

НА ЦІ ШІСТЬ СТОВПІВ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “БЛАГОЧЕСТЯ ПОЛЯГАЄ НЕ В ТОМУ, ЩОБ ВИ ЗВЕРТАЛИ ВАШІ ОБЛИЧЧЯ НА СХІД І ЗАХІД. АЛЕ БЛАГОЧЕСТИВИЙ ТОЙ, ХТО УВІРУВАВ В АЛЛАГА, В ОСТАННІЙ ДЕНЬ, В АНГЕЛІВ, У ПИСАННЯ, У ПРОРОКІВ” (АЛЬ-БАКАРА 2:177).

НА ВІРУ В ПЕРЕДБАЧЕННЯ ВКАЗУЄ ВИСЛІВ ВСЕВИШНЬОГО: “СПРАВДІ, МИ ВСЯКУ РІЧЬ СТВОРИЛИ ЗА ПЕРЕДБАЧЕННЯМ” (Аль-Камар 54:49).

“Іман” з погляду арабської мови – це підтвердження і прийняття на віру. Раніше ми підкреслювали, що головне, що нас повинно цікавити, це не мовне значення слова, а його значення слова в термінології Шаріату, тому що Аллаг зобов’язав нас поклонятися Йому за допомогою Шаріату. У термінології ж Шаріату, Іман – це слова язика, переконання серця й діяння органів. Він збільшується від покірності Аллагу та зменшується від непослуху Ньому. Тобто ці п’ять пунктів неодмінно входять до поняття “Іман” згідно з переконаннями Ахль ас-Сунна. Іман існує лише за наявності в людини слів язика, переконань серця (тобто слів серця), діянь серця та діянь органів. Він збільшується від покірності Аллагові та зменшується від непослуху. Доказом того, що Іман – це слово та діяння (слово язика й серця, та діяння серця й органів), є слова Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає:

الإيمان بضع وستون أو بضع وسبعون شعبة أعلاها شهادة أن لا إله إلا الله وأدناها إماطة الأذى عن الطريق والحياء شعبة من الإيمان

“Віра складається з шістдесяти з гаком або сімдесяти з гаком відгалужень: найвище з них – свідоцтво “немає істинного бога, окрім Аллага”, найнижче – усунення перешкод з дороги, а сором’язливість – одне з відгалужень Іману” (Муслім).
Свідоцтво – це переконання серця та слово язика. Усунення перешкод – це діяння органів. Сором’язливість – це діяння серця.

Доказ того, що Іман збільшується – слова Всевишнього:

وإذا ما أنزلت سورة فمنهم من يقول أيكم زادته هذه إيمانا فأما الذين آمنوا فزادتهم إيمانا وهم يستبشرون

“Коли посилається сура, то серед них знаходиться такий, що каже: “Чия віра від цього стала сильнішою?” Що стосується тих, хто увірував, то їхня віра від цього посилюється, і вони радіють” (9:124).

Що доводить, що Іман здатен зменшуватися? По-перше, як усім відомо, те, що здатне збільшуватися, здатне зменшуватися. По-друге, на це відкрито й чітко вказується в хадисі Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає:

ما رأيت من ناقصات عقل ودين أذهب للب الرجل الحازم من إحداكن

“Не бачив з-поміж наділених недостатнім розумом і релігійністю будь-кого, хто так само, як ви, міг позбавляти розуму розсудливого чоловіка”. Коли жінки попросили пояснити, чому їхня релігійність недостатня і чому вона може зменшуватися, він відповів:

أليس إذا حاضت لم تصل ولم تصم

“Хіба жінка, коли у неї місячні, не залишає намаз і піст?” (аль-Бухарі).

Причини збільшення Іману:
1. Вивчення тавхіду;
2. Роздуми про створіння Аллага;
3. Велика кількість богоугодних діянь;
4. Мала кількість гріхів.

Віра включає шість стовпів. Якщо людина запитає тебе: “Ти віруючий?” – і після твоєї ствердної відповіді попросить роз’яснити, що значить віра, та сама віра, яку Аллаг зобов’язав тебе, ти неодмінно маєш уміти роз’яснити. Те, що ми згадаємо нижче, з дозволу Аллага – це мінімум з того, що ти зобов’язаний знати та вміти роз’яснювати щодо стовпів віри.

Віра в Аллага включає:

1. Віру в існування Всевишнього Аллага, що підтверджується розумом, фізичним сприйняттям, єством і Шаріатом.

Розум відмовляється сприймати та вважає абсурдом відсутність у цієї світобудови з її чудовою і дивовижною гармонією та порядком Творця й Управителя. Всевишній вказує нам на цей доказ у сурі “Ат-Тур”:

أم خلقوا من غير شيء أم هم الخالقون أم خلقوا السماوات والأرض بل لا يوقنون

“Невже їхнє створення відбулося саме по собі або ж вони є творцями?! Або вони створили небеса і землю?!” (35,36).

Схід і захід сонця, галактики та сузір’я, моря і річки, зміна ночі та дня, рослини та тварини – все це доводи розуму, що зобов’язують до віри у Творця, у Всевишнього Аллага.

Фізичне сприйняття: тебе спіткають смуток і горе, лихо і скрута, ти підіймаєш руки до неба і просиш Всевишнього про порятунок, кажучи: “Я Рабб, Я Рабб” (“О Господь мій, о Господь мій!”) – і раптом воно несподівано приходить. Це доказ, отриманий шляхом фізичного сприйняття. Прикладом є історія, коли Пророк, перебуваючи на мінбарі, почав просити Аллага: “Аллагумма, аґісна!” (“О Аллаг. Пошли нам дощ!”), – і він ще не встиг спуститися з мінбару, а вже з його бороди стікала дощова вода. Інший приклад – історія про трьох мандрівників, які опинилися ув’язненими в печері та почали закликати до Аллага, і Аллаг змусив скелю, яка закрила вхід до печери, посунутися, і вони все це бачили на власні очі.

Єство, яке не спотворене стороннім впливом, неодмінно вірить в існування Єдиного Творця. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав: “Кожне немовля народжується в природній схильності до Ісламу, а вже потім його батьки роблять його юдеєм, християнином або зороастрійцем”.

Що стосується доводів Шаріату, то їх дуже багато. Більше того, як казав Ібн аль-Каййім, у Корані немає жодного аяту, в якому не містилася б вказівка і доказ на Єдинобожжя. Чому ми почали з наведення доводів розуму, а не Шаріату? Тому що з роз’ясненнями цього питання ми звертатимемося до людей, які не вірять ні в Коран, ні в Сунну. Якщо ж людина вірить у Шаріат, то його доводів для неї достатньо. Більше того, здоровий глузд ніколи не вступає в протиріччя з тим, що передано від Аллага і Його посланця. Якщо якийсь розум бачить у Шаріаті те, з чим не згоден, або бачить у ньому протиріччя істині, то цілком очевидно, що цей розум зіпсований і викривлений.

2. Віру в єдиність Аллага в пануванні (тавхід ар-рубубіййа);
3. Віру в єдиність Аллага в обожненні, тобто в праві на чиєсь поклоніння (тавхід аль-улугіййа);
4. Віру у володіння Аллага божественними іменами й атрибутами (тавхід аль-асма ва-с-сифат).

Віра в ангелів: це віра в існування прихованого світу (‘алям гайбі) ангелів, які створені Аллагом зі світла та які підкоряються Всевишньому й ніколи Його не ослухаються.

Вони мають:
– дух (тому, Джибріль іменується в Корані “Рух аль-Кудус”, тобто “Святий Дух”),
– тіла (У Корані сказано:

الحمد لله فاطر السماوات والأرض جاعل الملائكة رسلا أولي أجنحة مثنى وثلاث ورباع

“Аллаг створив ангелів посланцями, що володіють крилами: подвійними, потрійними, четверними” (35:1). Окрім того, передано, що Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, бачив Джібріля, мир йому, в його істинному, природному вигляді, у якому той був створений),

– розум і серця (Всевишній сказав:

حتى إذا فزع عن قلوبهم قالوا ماذا قال ربكم قالوا الحق وهو العلي الكبير

“А коли переляк покидає їхні серця, вони кажуть: “Що сказав ваш Господь?” (34:23)
Як випливає з аяту, ангелів запитують, і вони відповідають. Це доводить, що вони мають розум).

Ми віримо в усіх ангелів загалом і віримо поіменно в тих із них, імена яких повідомив нам Аллаг (наприклад, Джібріль, Мікаіль, Ісрафіль), віримо в усі якості ангелів (“не неслухаються велінь Аллага”, “створив ангелів посланцями, що володіють крилами: подвійними, потрійними, четверними”), у вчинені ними дії (наприклад, утримання Престолу його носіями, передача одкровення пророкам ангелом Джібрілем, доведення ангелами, що мандрують землею, до Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, вітань його общини, упокій душ ангелом смерті тощо), а також у все, про що повідомляється з їхнього приводу в Корані та достовірній Сунні.

Віра в Писання: ми віримо в те, що Писання є насправді словом Аллага (тобто Він вимовив їх Сам, у буквальному сенсі слова), що вони послані та не створені, що Аллаг, відправляючи кожного з посланців, посилав з ним писання (доказом чого є слова:

لقد أرسلنا رسلنا بالبينات وأنزلنا معهم الكتاب والميزان ليقوم الناس بالقسط

“Ми відправили наших посланців з ясними знаменнями і звели з ними Писання і Терези” (Аль-Хадід, 25)).

Ми віримо в усі писання загалом і віримо в те, що повідомив нам Аллаг щодо назв деяких із них (Коран – Таврат – Інджіль – аз-Забур – Сувої Ібрагіма та Муси) та наведених у них повідомлень, а також віримо в послані в них встановлення, якщо тільки ці встановлення не є скасованими. Ми віримо, що Коран скасував собою всі попередні писання, і тому сказано:

وأنزلنا إليك الكتاب بالحق مصدقا لما بين يديه من الكتاب ومهيمنا عليه

“Ми послали тобі Писання з істиною на підтвердження колишніх Писань і для приведення їх у відповідність із ним” (5:48).

Віра в посланців: Ми віримо, що посланці є рабами Аллага, яким не можна поклонятися, і Його посланцями, яких не можна підозрювати у брехні. Ми віримо, що посланці є людьми і не мають жодних божественних якостей та особливостей, притаманних Господу. Посланці ніколи не брехали. Аллаг відправляв їх до людей, давав їм одкровення і підтримував їх знаменнями. Посланці виконали довірену їм місію, проявили щирість щодо своїх общин, донесли істину і показали справжню старанність на шляху Аллага. Ми віримо в усіх них загалом і віримо в їхні імена, їхні описи, відомості про них і даровані їм знамення, про які повідомив нам Аллаг. Ми віримо, що першим з пророків є Адам (мир йому), що першим з посланців – Нух (мир йому), а останнім з усіх пророків і посланців є Мухаммад (мир йому), нехай благословить його Аллаг і вітає. Хто заявляє про наявність пророків або посланців після Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, або претендує на пророцтво, той брехун і невіруючий. Усі попередні релігійні устави (шаріати) скасовані уставом (шаріатом) Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає. П’ять посланців, згадані в сурах “Аш-Шура” і “Аль-Ахзаб”, іменуються “улю-ль-‘азм” (володарі твердої рішучості). Ними є Мухаммад, Нух, Ібрагім, Муса та Іса, нехай пребудуть над усіма ними мир і благословення Аллага.

Віра в Останній День: вона охоплює віру в усі повідомлення Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, про те, що відбувається після смерті, як на це вказує Ібн Теймія в книзі “Аль-Акида аль-Васітіййа”. Сюди входить, наприклад, вихід душі з тіла, її зустріч янголами, підйом душі до неба, відкриття для неї небесної брами або недопущення її на небеса, потім повернення душі до тіла, потім чути людиною звуку кроків тих людей, що відходять від місця її поховання після поховання, допит янголів про три основи, могильні випробування, муки й насолоди, подув у Ріг, повстання людей із могил, їхнє воскресіння, відплата, Терези, Сувої, Міст (ас-Сират), Рай, Пекло, клопотання Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, та однобожників, Водоймище, споглядання віруючими їхнього Господа в Судний День і в Раю.

Віра в визначеність і хорошого, і поганого: вона охоплює віру в чотири етапи зумовленості: знання, запис, волю і створення.

1. Знання: це віра в те, що Аллагу відомо про все загалом і в подробицях і ніщо не може сховатися від Його знання. Його знання завжди охоплює все, що було, все що є, все, що буде, і все, чого не було, а якби воно було, то Він знає яким. Ніщо не може сховатися від Його знання ні в небесах, ні на землі. Всевишній сказав:

ولو ترى إذ وقفوا على النار فقالوا يا ليتنا نرد ولا نكذب بآيات ربنا ونكون من المؤمنين (27) بل بدا لهم ما كانوا يخفون من قبل ولو ردوا لعادوا لما نهوا عنه وإنهم لكاذبون (28)

“Якби ти тільки побачив їх, коли їх зупинять перед Вогнем. Вони скажуть: “О, якби нас повернули назад! Ми б не вважали  брехнею знамення нашого Господа і стали б віруючими!”. О ні! Їм відкрилося те, що вони приховували раніше. Якби їх повернули назад, то вони неодмінно повернулися б до того, що їм було заборонено. Воістину, вони – брехуни” (Аль-Ан’ам, 27, 28).

2. Запис: це віра в те, що Аллаг записав долю кожної речі до Судного дня; Аллаг створив письмову тростину і наказав їй записати долі всіх речей до настання Судної години.

3. Воля (бажання): це віра в те, що бажане Аллагом відбувається, а не бажане – ні. У людини є своя воля, проте вона перебуває під волею Всевишнього Аллага; людина не примушена до своїх діянь, вона має свободу вибору та волю, але здійснення її відбувається лише в тому разі, коли на це дає дозвіл Аллаг.

“І не побажаєте ви, якщо не побажає Аллаг, Господь світів” (Ат-Таквір, 81:29).

4. Створення: віра в те, що все що завгодно – будь-які речі та сутності, їхні якості та рухи – все створено Всевишнім Аллагом. Доказом цього є слова Аллага:

الله خالق كل شيء

“Аллаг – Творець кожної речі” (Ар-Ра’д, 13:16).

Дії людей створені Аллагом, тому що самі вони створені. Доказом цього є слова Аллага:

والله خلقكم وما تعملون

“Аллаг створив вас і те, що ви робите” (Ас-Саффат, 37:96).

Людина сама вчиняє свої дії та відповідає за них, але Творцем дій, як і Творцем самої людини є Аллаг

Зло не має до Аллага стосунку в тому плані, що всі дії та рішення Аллага – чисте благо і мудрість. Зло може бути в самій визначеній речі, але навіть це зло відносне і допущене Аллагом для якоїсь мудрої мети.

СТУПІНЬ ТРЕТІЙ: ІХСАН

ІХСАН МАЄ ОДИН СТОВП. ВІН ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО “ТИ МУСИШ ПОКЛОНЯТИСЯ АЛЛАГОВІ ТАК, НІБИ БАЧИШ ЙОГО, А ЯКЩО ТИ НЕ БАЧИШ ЙОГО, ТО, ВОІСТИНУ, ВІН БАЧИТЬ ТЕБЕ”. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО. “ВОІСТИНУ, АЛЛАХ З ТИМИ, ЯКІ Є БОГОБОЯЗЛИВИМИ І ТВОРЯТЬ ДОБРІ СПРАВИ З ІХСАНОМ” (Ан-Нахль, 16:128).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ. “СПОДІВАЙСЯ НА МОГУТНЬОГО, МИЛОСТИВОГО, ЯКИЙ БАЧИТЬ ТЕБЕ, КОЛИ ТИ ВИСТОЮЄШ МОЛИТВИ ВНОЧІ ТА РОБИШ РУХИ СЕРЕД ТИХ, ХТО ПАДАЄ НИЦЬ. ВОІСТИНУ, ВІН – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аш-Шу`ара, 26:217-220).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ЯКИЙ БИ ВЧИНОК ТИ НЕ РОБИВ, ЩО Б ТИ НЕ ЧИТАВ З КОРАНУ, І ЩО Б ВИ НЕ РОБИЛИ, МИ СТЕЖИМО ЗА ВАМИ З САМОГО ПОЧАТКУ” (Йунус 10:61).

Іхсан (на відміну від Ісламу та Іману) має один стовп. Він полягає в тому, що “Ти повинен поклонятися Аллагові так, ніби бачиш Його, а якщо ти не бачиш Його, то, воістину, Він бачить тебе”.

Цей стовп включає два ступені:

Перший, вищий, ступень: поклоніння Аллагові так, немов бачиш Його. Це поклоніння, засноване на любові, прагненні за тим, що уготовано в Аллага з нагород. Воно називається (‘ібада аль-мушахада) (поклонінням бачення). Таким є поклоніння пророків і посланців, мир їм, але досягти цього ступеня можуть й інші.

Другий ступень: поклоніння Аллагові з відчуттям Його спостереження. Це поклоніння, засноване на страху перед Аллагом і бажанні уникнути Його покарання. Воно називається поклонінням ‘ібада аль-муракаба (поклоніння з відчуттям контролю Аллага й усвідомленням Його спостереження). Це той мінімальний рівень, який має бути присутнім у будь-якого мусульманина.

НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО.“ВОІСТИНУ, АЛЛАХ З ТИМИ, ЯКІ Є БОГОБОЯЗЛИВИМИ І ТВОРЯТЬ ДОБРІ СПРАВИ З ІХСАНОМ” (Ан-Нахль, 16:128).

Ахль ас-Сунна підтверджують відносно Аллага такий атрибут як супроводження (аль-ма’іййа). Супроводження Аллага треба розуміти буквально, але відповідно до величі Всевишнього, не уподібнюючи її до супроводу створінь і неодмінно уникаючи неправильних уявлень із цього питання, наприклад, уявлень, що Аллаг перебуває в безпосередньому контакті зі створіннями, чи втілений у створеному світі, чи змішаний зі створіннями в місцях їхнього знаходження. Супроводження Аллага буває двох видів: загальне та особливе. Загальне охоплює всі творіння. Особливе буває стосовно певних особистостей або стосовно володарів певних якостей. Ахль ас-сунна, на відміну від людей омани, підтверджують щодо Аллага атрибут супроводження і те, що з нього випливає.

“Богобоязливі” – це ті, які встановлюють між собою і покаранням Аллага перешкоду у вигляді виконання Його наказів і залишення того, що Він заборонив, на основі знання.

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ. “УПОВАЙ НА МОГУТНЬОГО, МИЛОСТИВОГО, ЯКИЙ БАЧИТЬ ТЕБЕ, КОЛИ ТИ ВИСТОЮЄШ МОЛИТВИ ВНОЧІ І РОБИШ РУХИ СЕРЕД ТИХ, ХТО ПАДАЄ НИЦЬ. ВОІСТИНУ, ВІН – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аш-Шу`ара 26:217-220).

Раніше ми говорили, що уповання (ат-таваккуль) – це коли людина справді покладається на Аллага, довіряючи Йому і вживаючи дозволені шаріатом можливі заходи.

Види уповання:

– Обов’язкове уповання. Присвячення його не Аллагові – великий ширк. Воно полягає в тому, що людина повністю й абсолютно спирається на Аллага, доручає Йому всі свої справи й переконана, що лише в Його руці отримання людиною користі або відведення від неї шкоди.

– Малий ширк. Таке уповання полягає в тому, що людина покладається на когось із живих із деякою часткою відчуття своєї залежності від нього, прив’язаності до нього серця, деяким усвідомленням своєї потреби в ньому і своєї низькості перед ним. Тобто в цьому разі людина сприймає це творіння дещо більше, ніж просто причину. Це малий ширк. Прикладом може слугувати випадок, коли людина покладається на правителів або багатих людей у питанні отримання матеріальних засобів, будучи переконаною у своїй потребі в них і залежності від них.

– Дозволене. Тут мається на увазі уповноваження кого-небудь у здійсненні тих чи інших справ. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, уповноважував людей у тих чи інших загальних і особистих справах. Однак не слід говорити: “Я покладаюся на такого-то (таваккальту ‘аля фулян)” – або ж: “Я покладаюся на Аллага, а потім на такого-то”, а слід говорити: “Я уповноважив такого-то (ваккальту фулянан)“.

“Могутній” (аль-‘Азіз): могутність (аль-‘ізза) має три види, кожен з яких притаманний Аллагові:

1. могутність положення (‘ізза аль-кадр): вона полягає в тому, що Аллаг має велике становище і ступінь величі, у якій Йому немає рівних;

2. могутність недоступності для шкоди та недоліків (‘ізза аль-імтіна’): вона полягає в тому, що Аллагові не може бути заподіяне зло і Його не можуть торкнутися пороки та недосконалість;

3. могутність підкорення (‘ізза аль-кахр): вона полягає в тому, що Аллаг перемагає та підкорює всіх і вся.

Автор згадав докази на свої слова, що стосуються ісламу, Іману та Іхсану, а потім навів хадис, який містить у собі докази на всі три рівні релігії. Це хадис Джибриля, мир йому.

Попередня Лекція №09. Друга основа: Пізнання релігії Іслам з доказами
Наступна Лекція №11. Хадис Джибріля, мир йому

Запис Лекція №10. Другий та третій ступінь: Іман та Іхсан спершу з'явиться на SUNNA.

ІСЛАМ – ЦЕ ВІДДАНІСТЬ СЕБЕ АЛЛАГОВІ ЧЕРЕЗ ЄДИНОБОЖЖЯ (ТАВХІД), ПОКІРНІСТЬ ЙОМУ ЧЕРЕЗ ПІДКОРЕННЯ І ЗРЕЧЕННЯ ВІД БАГАТОБОЖЖЯ (ШИРКА) ТА ЙОГО ПРИХИЛЬНИКІВ. ВІН МАЄ ТРИ СТУПЕНІ: ІСЛАМ, ІМАН ТА ІХСАН, І КОЖНА З ЦИХ СТУПЕНІВ МАЄ СВОЇ СТОВПИ.

Закінчивши роз’яснення першої основи, автор, хай змилується над ним Аллаг, переходить до розгляду другої основи, якою є пізнання релігії Іслам з доводами і доказами. На самому початку автор дає визначення Ісламу і каже, що:

ІСЛАМ – ЦЕ ВІДДАННЯ СЕБЕ АЛЛАГОВІ ЧЕРЕЗ ЄДИНОБОЖЖЯ (ТАВХІД), ПОКІРНІСТЬ ЙОМУ ЧЕРЕЗ ПІДКОРЕННЯ І ЗРЕЧЕННЯ ВІД БАГАТОБОЖЖЯ (ШИРКА) І ЙОГО ПРИХИЛЬНИКІВ.

“віддання себе Аллагові” полягає в тому, що ти маєш безроздільно присвятити і віддати себе і своє життя Аллагові.

“через Єдинобожжя (тавхід)”: раніше ми пояснили, що таке тавхід і що він має три частини.

“покірність Йому через підкорення”: обов’язково має бути діяння, що виражається в покірності Аллага й відмові від непослуху.

“зречення від багатобожжя (ширку) і його прихильників”: раніше ми говорили, що зречення від ширку виражається у зреченні серцем, язиком і органами.

ВІН МАЄ ТРИ СТУПЕНІ: ІСЛАМ, ІМАН ТА ІХСАН,

Іслам, як релігія, має три рівні, три ступені. Якщо тебе запитають про рівні та ступені релігії (маратіб ад-дін), відповідай, що їх три: Іслам, Іман, Іхсан.

І КОЖНА ЗІ СХОДИНОК МАЄ СВОЇ СТОВПИ.

СТУПІНЬ ПЕРША: ІСЛАМ

СТОВПІВ ІСЛАМУ – П’ЯТЬ:

1. СВІДЧЕННЯ “ЛЯ ІЛЯГА ІЛЛЯ-ЛЛАГ, МУХАММАДУ-Р-РАСУЛЮЛЛАГ”,
2. ЗДІЙСНЕННЯ НАМАЗУ,
3. ВИПЛАТА ЗАКЯТУ,
4. ПІСТ У МІСЯЦЬ РАМАДАН,
5. ХАДЖ ДО СВЯЩЕННОГО ДОМУ АЛЛАГА.

НА СВІДОЦТВО ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “АЛЛАГ ЗАСВІДЧИВ, ЩО НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, ОКРІМ НЬОГО, А ТАКОЖ АНГЕЛИ ТА ТІ, ХТО ВОЛОДІЄ ЗНАННЯМ. ВІН ПІДТРИМУЄ СПРАВЕДЛИВІСТЬ. НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ НЬОГО, МОГУТНЬОГО, МУДРОГО” (Аль Імран 3:18).

Аллаг поєднує в цьому аяті Своє свідчення зі свідченням ангелів і свідченням учених. Це вказує на гідність і високе становище вчених. Всевишній зробив їх свідками про найголовніше – про тавхід – і приєднав їхнє свідчення до Свого та до свідчення Своїх ангелів. Учені – свідки (арабською – шугада, од. ч. – шагід).

ЙОГО СЕНС: “НЕМАЄ ТОГО, КОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ ПО ПРАВУ, КРІМ АЛЛАГА”.

Тут автор роз’яснює нам сенс найголовнішого стовпа Ісламу. Дещо пізніше ми поговоримо про те, що Ля іляга ілля-Ллаг – це ключ Раю, а всякий ключ обов’язково має зубці. Зубцями ключа Раю є умови, від дотримання яких залежить дійсність сповідування людиною свідоцтва “Ля іляга ілля-Ллаг”. Найпершою умовою для свідчення є знання. Людина неодмінно має знати сенс Ля іляга ілля-Ллаг. В одній зі своїх книг автор сказав:

“Хай спотворить Аллаг ту людину, чиє знання про основу Ісламу поступається знанню Абу Джахля”. Абу Джахль знав сенс “Ля іляга ілля-Ллаг”, а багато хто з тих, хто вважає себе мусульманами, не знають сенс “Ля іляга ілля-Ллаг”. Найвидатніші з тих, хто говорить сьогодні про те, що немає потреби у вивченні тавхіду, і що тавхід і так усім відомий, найбільш знаючі з них стверджують, що “Ля іляга ілля-Ллаг” означає “ніхто не творить, не посилає їжу і прожиток, не керує справами, окрім Аллага”. Якби свідоцтво Ісламу мало такий сенс, то це означало б, що невірні, до яких звертався Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, із закликом і до яких Його відправив Аллаг, були мусульманами, бо вони визнавали, що Аллаг є єдиним Творцем, Надільником, Управителем, тобто визнавали тавхід ар-рубубіййа.

Отже, сенс свідоцтва “Ля іляга ілля-Ллаг” – “Ля ма’буда бі-хак’к’ін ілля-Ллаг” (Немає того, кому поклоняються по праву, окрім Аллага), інакше кажучи: “Немає божества, гідного поклоніння, окрім Аллага”. Чому ми не говоримо, що сенс свідоцтва – “немає бога, крім Аллага”, а говоримо: “немає істинного бога, гідного поклоніння, крім Аллага”? Тому що тим самим ми заперечуємо всіх псевдобогів, усе, чому люди поклоняються без права на те. Тим самим ми відкидаємо поклоніння всьому, чому поклоняються поряд з Творцем. Ми заявляємо про те, що перед вірою в Аллага, ми відрікаємося від віри в тагута. Як сказано в Корані: “Я відрікаюся від того, чому ви поклоняєтеся, окрім Того, хто мене створив” (43:26,27).

ВИРАЗ “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ” (ЛЯ ІЛЯХА) ЗАПЕРЕЧУЄ ВСЕ, ЧОМУ ПОКЛОНЯЮТЬСЯ КРІМ АЛЛАГА.

ВИРАЗ “КРІМ АЛЛАГА” (ІЛЛЯ-ЛЛАГ) СТВЕРДЖУЄ НЕОБХІДНІСТЬ ПОКЛОНІННЯ ОДНОМУ АЛЛАГОВІ, НЕ ДОЛУЧАЮЧИ ДО НЬОГО СПІВТОВАРИШІВ У ПОКЛОНІННІ, ТАК САМО ЯК НЕМАЄ В НЬОГО СПІВТОВАРИША В ПАНУВАННІ.

Таким чином “Ля іляга ілля-Ллаг” неодмінно містить у собі дві речі: заперечення та твердження. Заперечення віри в тагута (псевдобога) і утвердження віри в Аллага. Зречення від тагута і поклоніння Аллагові. На поклоніння заслуговує тільки Аллаг, а все, чому поклоняються, крім Аллага, – псевдобоги, поклоніння їм хибне та неспроможне, ким би вони не були: пророками, ангелами, праведниками, джинами і т. д.

Якщо людина каже, що сенс свідоцтва – “Немає божества, окрім Аллага” (“Ля ма’буда ілля-Ллаг”), то вона немовби стверджує, що поклоніння всьому, чому люди поклоняються поряд з Аллагом, є правильним, що все це – Аллаг. Але коли вона каже: “Немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллага”, вона тим самим висловлює невір’я в усе, чому поклоняються, крім Аллага, і стверджує, що ніхто не заслуговує на поклоніння, крім Всевишнього.

Якщо людина каже, що сенс свідчення – “Немає господа, крім Аллага”, то ми скажемо: ти визнав єдність Аллага в пануванні, але цього недостатньо. Ти неодмінно маєш визнати єдиність Аллага в обожненні, гідності поклоніння, у праві бути богом, бути тим, кому поклоняються, тобто визнати тавхід аль-улухіййа. Більше того, ти зобов’язаний визнавати щодо Аллага всі три види тавхіду.

Слова “НЕ ДОЛУЧАЮЧИ ДО НЬОГО СПІВТОВАРИШІВ У ПОКЛОНІННІ, ТАК САМО ЯК НЕМАЄ В НЬОГО СПІВТОВАРИША В ПАНУВАННІ” вказують на те, про що ми говорили раніше: якщо Аллаг є єдиним у пануванні, значить, Він має бути єдиним і в гідності поклонятися, обожнюванні.

ТЛУМАЧЕННЯМ СВІДОЦТВА, ЯКЕ РОЗ’ЯСНЮЄ ЙОГО ЗНАЧЕННЯ, Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ОСЬ ІБРАГІМ СКАЗАВ СВОЄМУ БАТЬКОВІ ТА НАРОДУ: “ВОІСТИНУ, Я ЗРІКАЮСЯ ТОГО, ЧОМУ ВИ ПОКЛОНЯЄТЕСЬ, ОКРІМ ТОГО, ХТО МЕНЕ СТВОРИВ. ВОІСТИНУ, ВІН ПОВЕДЕ МЕНЕ ПРЯМИМ ШЛЯХОМ”. ВІН ЗРОБИВ ЦЕ (свідоцтво про те, що немає істинного божества, окрім Аллага) СЛОВОМ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ В ЙОГО ПОТОМСТІ, ЩОБ ВОНИ МОГЛИ ПОВЕРНУТИСЯ НА ПРЯМИЙ ШЛЯХ” (Аз-Зухруф 43:26-28).

Ібрагім сказав своєму батькові Азару та своєму народові: “Воістину, я зрікаюся того, чому ви поклоняєтеся (тобто обов’язково потрібно втілити в реальність зречення від ширку та його прихильників серцем, язиком, органами), окрім Того, хто мене створив”. У цьому аяті ми бачимо спочатку заперечення псевдобогів і оголошення про невіру в них, а потім утвердження віри у Всевишнього Аллага й оголошення про віру в Нього.

“крім Того, хто мене створив”: якщо Аллаг – Творець і Сотворитель, отже, Він має бути єдиним, кому присвячується поклоніння. Ібрагім, мир йому, захотів пояснити своєму народові, що всі ці божества, яким вони поклоняються, всі ці об’єкти поклоніння не можуть бути справжніми богами і не придатні для цього з тієї причини, що вони зроблені, створені. Вони є створеними і такими, що потребують когось, окрім себе, від самого початку і в продовженні свого існування, і лише Творець заслуговує на поклоніння, як про це сказав Ібн Касир.

“Він зробив це (свідоцтво про те, що немає істинного божества, окрім Аллага) словом, яке перебуває в його потомстві, щоб вони могли повернутися на прямий шлях”: тобто, щоб вони могли повернутися до Єдинобожжя й увійти в Іслам.

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “СКАЖИ: “О ЛЮДИ ПИСАННЯ! ДАВАЙТЕ ПРИЙДЕМО ДО ЄДИНОГО СЛОВА ДЛЯ НАС І ДЛЯ ВАС, ПРО ТЕ, ЩО МИ НЕ ПОКЛОНЯТИМЕМОСЬ НІКОМУ, ОКРІМ АЛЛАГА, НЕ ДОЛУЧАТИМЕМО ДО НЬОГО ЖОДНИХ СПІВТОВАРИШІВ І НЕ ВВАЖАТИМЕМО ОДНЕ ОДНОГО ГОСПОДАМИ ПОРЯД З АЛЛАГОМ”. ЯКЩО Ж ВОНИ ВІДВЕРНУТЬСЯ, ТО СКАЖІТЬ: “ЗАСВІДЧУЮ, ЩО МИ ЯВЛЯЄМОСЬ МУСУЛЬМАНАМИ”” (Аль Імран 3:64).

“О люди Писання!”: йдеться про юдеїв і християн.

“Давайте прийдемо до єдиного слова для нас і для вас, про те, що ми не будемо поклонятися нікому, окрім Аллага”: раніше ми говорили, що юдеї та християни, що були за часів Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, і що є сьогодні, до яких дійшов заклик, але вони не ввійшли в релігію Аллага, є невіруючими та в разі смерті в такому стані ввійдуть у Пекло, навіть за умови точного дотримання того, на чому були Муса та Іса, мир їм. Бо Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав:

لا يسمع بي من أمتي يهودي أو نصراني ثم لا يؤمن بي إلا دخل النار

“Якщо хтось із моєї общини, чи то юдей, чи то християнин, почує про мене, але не увірує в мене, то неодмінно увійде в Пекло”. (У Мусліма наводиться схожа версія)

У 29-му аяті сури “Ат-Тавба”, говорячи про людей Писання, Всевишній сказав, що вони:

لا يؤمنون بالله ولا باليوم الآخر ولا يحرمون ما حرم الله ورسوله ولا يدينون دين الحق

“Не вірять ні в Аллага, ні в Останній день, не вважають забороненим те, що заборонив Аллаг і Його Посланець, і не сповідують істинну релігію” (9:29).

Тобто їхня релігія – недійсна. Прихід Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, ознаменував скасування всіх попередніх віроуставів (шаріатів). Ібн Теймія сказав: “Хто стверджує, що поряд з релігією Мухаммада існує інша релігія, прийнята Аллагом, той звинувачує у брехні Всевишнього Аллага”. Чи потрібно і чи можна намагатися зблизити юдаїзм, християнство та Іслам і знайти між ними компроміс? Ні! Аллаг каже: ні! Є тільки заклик до Ісламу, а не зближення. Є тільки один варіант: усі люди, якої б віри вони не дотримувалися, мають увійти в Іслам і Тавхід, у релігію, з якою Всевишній відправив до людства Свого останнього пророка й посланця. Доказ – цей аят. У ньому міститься наказ прийти до одного єдиного слова, а не до зближення. Так само не може бути зближення між рафідитами і сунітами: якщо рафідити хочуть покаятися і наблизитися до сунітів, для цього є тільки один вихід – вони повинні відмовитися від своєї релігії та увійти в релігію Аллага.

“Якщо ж вони відвернуться, то скажіть: ” Засвідчіть, що ми є мусульманами”: якщо люди Писання відмовляться від залишення своєї релігії та входження в релігію Мухаммада, нехай благословить його Аллаг і вітає, то скажіть їм: “Будьте свідками, що ми є мусульманами (тобто тими, хто віддався і скорився Всевишньому), а всі інші, які не захотіли скоритися тому, з чим прийшов від Господа Мухаммад, нехай благословить його Аллаг і вітає, отже, не є мусульманами та віруючими”.

У висновках з “Кітаб ат-тавхід” автор говорить про те, що свідоцтво Ля іляга ілля-Ллаг у людини не буде дійсним, навіть якщо вона вимовляє його язиком і чинить богоугодні діяння Ісламу, доти, доки вона не додасть до цього зречення від усього, чому поклоняються поряд з Аллагом, і невіру в тагут. Якщо ж людина сумнівається щодо віри в псевдобогів або вагається, то вона не єдинобожник.

НА СВІДЧЕННЯ “МУХАММАД – ПОСЛАНЕЦЬ АЛЛАГА” ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ДО ВАС З’ЯВИВСЯ ПОСЛАНЕЦЬ ІЗ ВАШОГО ОТОЧЕННЯ. ТЯЖКО ДЛЯ НЬОГО ТЕ, ЩО ВИ СТРАЖДАЄТЕ. ВІН СТАРАЄТЬСЯ ДЛЯ ВАС. ВІН ДОБРИЙ І МИЛОСЕРДНИЙ ДО ВІРУЮЧИХ” (Ат-Тауба 9:128).

ЗНАЧЕННЯ СВІДЧЕННЯ “МУХАММАД – ПОСЛАННИК АЛЛАГА” ПОЛЯГАЄ В:
– ПІДКОРЕННІ ЙОГО НАКАЗАМ,
– ПЕРЕКОНАНІЙ ВІРІ В ТЕ, ЩО ВІН ПОВІДОМИВ,
– ВІДДАЛЕННІ ВІД ТОГО, ЩО ВІН ЗАБОРОНИВ І ВІД ЧОГО УТРИМУВАВ,
– ПОКЛОНІННІ АЛЛАГОВІ ТІЛЬКИ ТАК, ЯК ВІН ВСТАНОВИВ.

НА СВІДЧЕННЯ “МУХАММАД – ПОСЛАНЕЦЬ АЛЛАГА” ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ДО ВАС З’ЯВИВСЯ ПОСЛАНЕЦЬ ІЗ ВАШОГО ОТОЧЕННЯ. ТЯЖКО ДЛЯ НЬОГО ТЕ, ЩО ВИ СТРАЖДАЄТЕ. ВІН СТАРАЄТЬСЯ ДЛЯ ВАС. ВІН ДОБРИЙ І МИЛОСЕРДНИЙ ДО ВІРУЮЧИХ” (Ат-Тауба 9:128).

Сенс аяту такий:
“Присягаюся, безсумнівно з’явився до вас посланець”: Аят підкріплений кількома зворотами твердження: клятвою, що мається на увазі, літерою “лям” та часткою “к’ад”.
“з вашого оточення”: тобто з людей.
“Тяжко для нього те, що ви страждаєте”: Його обтяжує те, що приносить вам муки й тяготи.
“Він старається для вас”: тобто для того, щоб ви стали на правильний шлях. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, не упустив нічого з того, що наближає людей до Аллага, повідомивши про це та наказавши це, і найголовніше з того, що наближає до Аллага та наказано Пророком, хай благословить його Аллаг і вітає – це тавхід. І він не упустив нічого, що віддаляє від Аллага, не вказавши на це і не заборонивши це, і найголовніше із забороненого – ширк.

ЗНАЧЕННЯ СВІДЧЕННЯ “МУХАММАД – ПОСЛАНЕЦЬ АЛЛАГА” ПОЛЯГАЄ В: тобто свідчення “Мухаммаду-р-расулю-Ллаг” має на увазі чотири речі:

ПІДКОРЕННЯ ЙОГО НАКАЗАМ: ми підкоряємося Пророкові, хай благословить його Аллаг і вітає, у всіх його веліннях, тому що підпорядкування йому – це підпорядкування Аллагові. Всевишній сказав:

“Скажи: “Якщо ви любите Аллага – тоді йдіть за мною” (3:31).

ПЕРЕКОНЛИВОЇ ВІРИ В ТЕ, ЩО ВІН ПОВІДОМИВ: тобто треба беззастережно вірити в усе, що достовірно передано від Мухаммада, нехай благословить його Аллаг і вітає, і бути переконаним у тих речах, які стосуються потаємного знання, про які він повідомив. Наприклад, вірити в його слова:

ستفترق أمتي على ثلاث وسبعين فرقة

“Моя община розділиться на сімдесят три групи…” (Сахіх Абі Дауд),

ليكونن من أمتي أقوام يستحلون الحر والحرير والخمر والمعازف

“З’являться в моїй общині люди, які будуть оголошувати дозволеними перелюбство, шовк, вино й музичні інструменти…” (аль-Бухарі).

Щодо всього цього ми говоримо: “Увірували, переконані та віддаємося”.

ВІДДАЛЕННЯ ВІД ТОГО, ЩО ВІН ЗАБОРОНИВ І ВІД ЧОГО УТРИМУВАВ: автор використовує слово “іджтінаб”, як таке, що найяскравіше виражає відмову від забороненого. “Іджтінаб” походить від слова “джаніб” (сторона). Це означає, що ми маємо бути в одному боці, а те, що заборонено Аллагом і Його посланцем, – зовсім в іншому.

І ПОКЛОНІННІ АЛЛАГОВІ ТІЛЬКИ ТАК, ЯК ВІН ВСТАНОВИВ: тобто у відмові від поклоніння не за його сунною. Ці слова є запереченням на адресу прихильників релігійних нововведень.

ВКАЗІВКОЮ НА НЕОБХІДНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ НАМАЗУ ТА ВИПЛАТИ ЗАКЯТУ, А ТАКОЖ ТЛУМАЧЕННЯМ ТАВХІДА Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО “АЛЕ Ж ЇМ БУЛО ВЕЛЕНО ЛИШЕ ПОКЛОНЯТИСЯ АЛЛАГОВІ, СЛУЖАЧИ ЙОМУ ЩИРО, БУДУЧИ ХАНІФАМИ, ЗДІЙСНЮВАТИ НАМАЗ І ВИПЛАЧУВАТИ ЗАКЯТ. ЦЕ – ПРАВДИВА ВІРА” (Аль-Баййіна 98:4).

НА НЕОБХІДНІСТЬ ДОТРИМАННЯ ПОСТУ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “О ТІ, ЩО УВІРУВАЛИ! ВАМ ПРИПИСАНИЙ ПІСТ, ПОДІБНО ТОГО, ЯК ВІН БУВ ПРИПИСАНИЙ ВАШИМ ПОПЕРЕДНИКАМ, – МОЖЛИВО, ВИ БУДЕТЕ БОГОБОЯЗЛИВИМИ” (Аль-Бакара 2:183).

НА НЕОБХІДНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПАЛОМНИЦТВА (ХАДЖУ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ЛЮДИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ ПЕРЕД АЛЛАГОМ ЗДІЙСНИТИ ХАДЖ ДО ДОМУ (КААБИ), ЯКЩО ВОНИ ЗДАТНІ ПРОЙТИ ЦЕЙ ШЛЯХ. ЯКЩО Ж ХТО НЕ ВІРУЄ, ТО АЛЛАГ НЕ ПОТРЕБУЄ СВІТІВ” (Аль Імран 3:97).

ВКАЗІВКОЮ НА НЕОБХІДНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ НАМАЗУ І ВИПЛАТИ ЗАКЯТУ, А ТАКОЖ І ТЛУМАЧЕННЯМ ТАВХІДА Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО “АЛЕ Ж ЇМ БУЛО ВЕЛЕНО ЛИШЕ ПОКЛОНЯТИСЯ АЛЛАГОВІ, СЛУЖАЧИ ЙОМУ ЩИРО, БУДУЧИ ХАНІФАМИ, ЗДІЙСНЮВАТИ НАМАЗ І ВИПЛАЧУВАТИ ЗАКЯТ. ЦЕ – ПРАВДИВА ВІРА” (Аль-Баййіна 98:4).

Раніше ми говорили, що ханіфія – це релігія, що відхилилася від багатобожжя і спрямувалася до Аллага.

Це – правдива віра: тобто пряма релігія, у якій немає кривизни й недоліків.

НА НЕОБХІДНІСТЬ ДОТРИМАННЯ ПОСТУ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: ““О ТІ, ЩО УВІРУВАЛИ! ВАМ ПРИПИСАНИЙ ПІСТ, ПОДІБНО ТОГО, ЯК ВІН БУВ ПРИПИСАНИЙ ВАШИМ ПОПЕРЕДНИКАМ, – МОЖЛИВО, ВИ ЗЛЯКАЄТЕСЬ” (Аль-Бакара 2:183).

“Приписаний”: тобто поставлений в обов’язок. Аллаг повідомив нам, що попереднім общинам ставився в обов’язок піст, але не повідомив про те, яким був цей піст.

“Можливо, ви будете богобоязливими”: тобто зробите між собою та покаранням Аллага перепону, виконуючи Його накази та відмовляючись від забороненого Ним, ґрунтуючись при цьому на знанні та розумінні.

Попередня Лекція №08. Інші види поклоніння
Наступня Лекція №10. Другий та третій ступінь: Іман та Іхсан

Запис Лекція №09. Друга основа: Пізнання релігії Іслам з доказами спершу з'явиться на SUNNA.

Те, що ми сказали про благання (ду’а), стосується і таких речей, як аль-істі’ана (звернення по допомогу), аш-шафа’а (клопотання), аль-істігаса (прохання про порятунок), аль-істі’аза (прохання про захист).

Чи припустиме звернення по допомогу (аль-істі’ана) до творінь? Якщо це стосується того, на що здатен тільки Аллаг, то ні, і це буде великий ширк. Якщо ж стосується того, що перебуває в межах людських можливостей, то допустимо, але за тих чотирьох умов, що були згадані раніше. Наприклад, ти хочеш перенести стіл з однієї кімнати в іншу і кажеш комусь: “О такий-то, надай мені допомогу в перенесенні цього столу”. Чи дозволено це? Так, оскільки дотримані всі чотири умови: той, до кого ти звертаєшся, живий, присутній, має сили для допомоги, і ти вважаєш його не інакше як причиною.

Те ж саме стосується й аш-шафа’а (клопотання). Чи можна просити про нього? Якщо ти приходиш до якоїсь поважної людини і кажеш: “Поклопочися за мене перед батьком такої-то дівчини, щоб віддав її за мене заміж”. Чи припустимо це? Так, оскільки ця людина жива, присутня, здатна виконати прохане і ти вважаєш її не інакше як причиною.

Так само йде справа з проханням про порятунок (аль-істігаса) і проханням про захист (аль-істі’аза). Можна звертатися з ними до творінь у питаннях, що перебувають у межах людських можливостей, за наявності чотирьох умов.

У ХАДИСІ СКАЗАНО: “БЛАГАННЯ – СЕРЦЕВИНА ПОКЛОНІННЯ”.

Цей хадис вважають слабким деякі вчені, наприклад, шейх аль-Албані. Однак є достовірний хадис Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, де сказано:

الدعاء هو العبادة

“Благання (ду’а) це і є поклоніння”. (Абу Дауд, ат-Тірмізі)

Як було сказано вище, благання (ду’а) ділиться на два види: благання-поклоніння і благання-прохання. Це означає, що все, що роблять раби з богоугодних діянь, належить до ду’а: або мовою стану, або мовою слів. Благання-поклоніння, будучи спрямованим не до Аллага, є великим ширком (намаз, хадж, піст). Благання-прохання про те, на що здатний тільки Аллаг (прохання про здоров’я, дитину, достаток, прощення гріхів, Рай), якщо спрямовується не до Аллага, також є великим ширком, а благання-прохання про те, що перебуває в межах можливостей людини, дозволено за наявності чотирьох вищезгаданих умов.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВАШ ГОСПОДЬ СКАЗАВ: “ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО МЕНЕ З БЛАГАННЯМ, І Я ВІДПОВІМ ВАМ. ВОІСТИНУ, ТІ, ЯКІ ЗВЕЛИЧУЮТЬСЯ НАД ПОКЛОНІННЯМ МЕНІ, УВІЙДУТЬ ДО ГІЄНИ ПРИНИЖЕНИМИ” (Гафір 40:60).

Таким чином, благання (ду’а) – це право Аллага. Воно не може бути спрямоване не до Аллага.

Воістину, ті, які звеличуються над поклонінням Мені, увійдуть до Гієни приниженими” – Аллаг не сказав вдруге “які звеличуються над благанням до Мене”, а сказав: “які звеличуються над поклонінням Мені”. Це означає, що благання і є поклоніння Аллагу, як сказав Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає. Усі діяння рабів є благанням (ду’а) або мовою слів, або мовою стану.

НА ПОКЛОНІННЯ У ВИГЛЯДІ СТРАХУ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ЛЯКАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ЛЯКАЙТЕСЯ МЕНЕ, ЯКЩО ВИ ЯВЛЯЄТЕСЯ ВІРУЮЧИМИ!” (Аль Імран 3:175).

Потім автор згадує такий вид поклоніння, як страх (аль-хауф). Він поділяється на три види:

1. Страх, що є поклонінням (хауф аль-‘ібада). Це страх поклоніння, смиренності, звеличення, внутрішнього самознищення і покірності, внутрішній, таємний страх, страх серця, страх перед покаранням у вигляді приховано посланого нещастя. Саме такий страх має на увазі автор. Присвята його Аллагові є обов’язковою (ваджиб). Повна його відсутність – це невір’я (куфр). Присвячення його не Аллагові – великий ширк і куфр. Людина, що боїться когось страхом поклоніння і звеличення, що є внутрішнім побоюванням кари і покарання нещастям, що пронизує серце, впадає в багатобожжя.

Наприклад, якщо хтось боїться якогось праведника, що перебуває далеко й не здатен вплинути на нього природними шляхами, побоюється, що той пошле йому якісь біди, тобто відчуває страх за відсутності того, хто є його предметом, то це – великий ширк.

2. Дозволений страх. Це природний страх, наприклад, страх перед вогнем, дикими звірами, розбійниками, злочинцями, сильними та несправедливими ворогами. Такий страх не є гріхом і не заслуговує на осуд. Аллаг сказав про Мусу, мир йому:

فخرج منها خائفا يترقب قال رب نجني من القوم الظالمين

“Муса (Мойсей) покинув місто, відчуваючи страх і озираючись, і сказав: “Господи! Врятуй мене від несправедливих людей!” (26:21).

Однак, якщо природний страх стає причиною залишення людиною релігійного обов’язку (ваджиб) або вчинення забороненого (харам), то перетворюється на заборонений. Всевишній сказав:

إنما ذلكم الشيطان يخوف أولياءه فلا تخافوهم وخافون إن كنتم مؤمنين

“Воістину, це всього лише шайтан, який лякає вас своїми поплічниками. Так не бійтеся ж їх, а бійтеся Мене” (3:175).

3. Заборонений страх. Це страх, що веде до покірності творінню в тому, що є непослухом Творця (у відмові від обов’язкових приписів Аллага або скоєнні забороненого), а також страх, що веде до відчаю в милості Аллага. Шайтан вводить деяких людей в оману і каже: “Немає сенсу докладати зусиль у праведних діяннях, бо ти скоїв дуже багато гріхів”. Шайтан хоче ввести людину в розпач і змусити її відмовитися від покори Аллагу і продовжувати грішити. Аллаг сказав:

قل يا عبادي الذين أسرفوا على أنفسهم لا تقنطوا من رحمة الله إن الله يغفر الذنوب جميعا إنه هو الغفور الرحيم

“Скажи Моїм рабам, які зловживали на шкоду самим собі: “Не впадайте у відчай у милості Аллага. Воістину, Аллаг прощає гріхи повністю, бо Він – Той, Хто прощає, Той, Хто виявляє милість!” 39:53).

НА ПОКЛОНІННЯ У ВИГЛЯДІ СТРАХУ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ЛЯКАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ЛЯКАЙТЕСЯ МЕНЕ, ЯКЩО ВИ ЯВЛЯЄТЕСЯ ВІРУЮЧИМИ!” (Аль Імран 3:175).

Ці слова Аллага, наведені автором як аргумент, вказують на те, що умовою віри є присвята такого поклоніння, як страх, тільки Всевишньому Аллага. “Воістину, це всього лише шайтан, який лякає вас своїми поплічниками. Так не бійтеся ж їх, а бійтеся Мене, якщо ви є віруючими!”

НА НАДІЮ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “Я ВСЬОГО ЛИШЕ ЛЮДИНА, ПОДІБНА ДО ВАС. МЕНІ ПЕРЕДАЄТЬСЯ В ОДКРОВЕННІ, ЩО БОГ ВАШ – БОГ ЄДИНИЙ. ТОМУ ТОЙ, ХТО СПОДІВАЄТЬСЯ НА ЗУСТРІЧ ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ, НЕХАЙ ЗДІЙСНЮЄ ПРАВЕДНІ ДІЯННЯ І НЕ ПОКЛОНЯЄТЬСЯ ПОРЯД ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ НІКОМУ” (Аль-Кахф 18:110).

Надія (ар-раджа) – це розрахунок людини отримати щось приємне, благе. Надія, що містить у собі смиренність і самознищення, може бути присвячена тільки Аллагові. Якщо людина спрямовує її не до Аллага, то це або великий, або малий ширк залежно від того, що присутнє в її серці.

Похвальна надія на Аллага – це така, яку відчувають люди, що роблять богоугодні діяння (вони сподіваються на нагороду Аллага) або покаявшись у гріху (вони сподіваються на прийняття їхнього покаяння). Що ж стосується надії без діяння, то вона є лише безтілесне мріяння і самообманювання.

Щодо наведеного автором аяту, то в ньому Всевишній наказав Своєму посланникові оголосити людям про те, що він, Мухаммад, хай благословить його Аллаг і вітає – людина, та наголосити на своїй людській природі словами “подібний до вас”. Водночас Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, відрізняється від усіх інших людей тим, що йому передається одкровення. Таким чином, він – раб, якому не можна поклонятися, і посланець, якому не можна не вірити.

“Тому той, хто сподівається на зустріч зі своїм Господом…“: тобто той, хто прагне зустрічі з Аллагом, прагне до неї і тужить за нею. Ці слова є доказом на майбутню зустріч з Аллагом. У хадисі сказано:

من أحب لقاء الله أحب الله لقاءه

“Хто бажає зустрічі з Аллагом, зустрічі з тим бажає Аллаг”. (Муслім)

“нехай робить праведні діяння і не поклоняється поряд зі своїм Господом нікому”: у цих словах наводяться дві умови для прийняття Аллагом діянь і всіх видів поклоніння. Аллаг не приймає жодного поклоніння без наявності двох умов: щирості (аль-іхляс) і відповідності поклоніння шляху Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає. “Щирість” вимагає вивчення тавхіду. “Слідування” вимагає вивчення фікху.

“нехай робить праведні діяння”: тобто діяння, що відповідають шляху Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає.

“і не поклоняється поряд зі своїм Господом нікому”: слово “ахадан” (нікому) є словом у невизначеному стані, що перебуває в контексті заборони. Отже, воно передає значення всезагальності й охоплює все й усіх, крім Всевишнього Аллага (наприклад, пророків, ангелів, джинів, угідників, праведників, каміння, дерева, світила і т.д.).

НА УПОВАННЯ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І НА АЛЛАГА СПОДІВАЙТЕСЯ, ЯКЩО ВИ Є ВІРУЮЧИМИ” (Аль-Маїда 5:23).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ТОМУ, ХТО УПОВАЄ НА АЛЛАГА, ДОСТАТНЬО ЙОГО” (Ат-Таляк 65:3).

Уповання (ат-таваккуль) – це коли людина справді покладається на Аллага, довіряючи Йому та вживаючи дозволених шаріатом можливих заходів.

Види сподівання:

1. Обов’язкове уповання. Присвячення його не Аллагові – великий ширк. Воно полягає в тому, що людина повністю й абсолютно покладається на Аллага, доручає Йому всі свої справи й переконана, що лише в Його руці отримання людиною користі або відведення від неї шкоди.

2. Малий ширк. Таке сподівання полягає в тому, що людина покладається на когось із живих, покладається на це творіння з певною часткою відчуття своєї залежності від нього, прив’язаності до нього серця, деяким усвідомленням своєї потреби в ньому та своєї ницості перед ним. Тобто вона в даному випадку сприймає це творіння як щось більше, ніж просто причина. Прикладом є те, як люди спираються на правителів, міністрів, бізнесменів, багатих людей у питанні отримання матеріальних засобів і вважають себе такими, що їх потребують… Якщо запитати одного з них: “Звідки ти отримуєш свій прожиток?”, він називає ім’я будь-кого з багатих або можновладців, а коли йому кажеш: “А якщо ця людина відмовиться допомагати тобі?”, він вигукує: “Тоді я помру!” – або каже: “У такому разі я і мої діти перетворимося на безхатників і загинемо”. Незважаючи на те, що в цьому разі людина покладається і спирається на когось із живих, це належить до проявів багатобожжя (малий ширк).

3. Дозволене. Тут мається на увазі уповноваження (аль-вакяля) будь-кого у здійсненні тих чи інших справ. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, уповноважував людей у тих чи інших загальних і особистих справах. Хоча “аль-вакаля” та “ат-таваккуль” – однокореневі слова, проте не можна говорити про творіння: “Таваккальту ‘аляйх” (“Покладаюся на нього”), – адже сподівання – це діяння, що присвячується лише Аллагові. Також не можна говорити: “Я уповаю на Аллага, а потім на такого-то”. Слід говорити: “Ваккальту фулянан” (“Я уповноважив такого-то”), – тобто доручив йому якусь справу.

Отже, уповання – це справді й по-справжньому покладатися на Аллага, довіряючи Йому та вчиняючи схвалені шаріатом причинні дії, тобто воно містить у собі три речі: справжня опора (сідк аль-і’тімад), довіра (ас-сіка) і причини (аль-асбаб).

НА УПОВАННЯ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І НА АЛЛАГА СПОДІВАЙТЕСЯ, ЯКЩО ВИ Є ВІРУЮЧИМИ” (Аль-Маїда 5:23).

Як зазначалося раніше, винесення вперед тієї частини речення, яка зазвичай розташована в реченнях наприкінці, вказує на обмеження (аль-хаср). За ідеєю це речення має звучати арабською так: “Ва таваккалю ‘аля-Ллагі” (“Покладайтеся на Аллага”). Але ми бачимо, що словосполучення “‘аля-Ллагі” (“на Аллага”) винесено вперед і сказано: “Ва ‘аля-Ллагі фа-таваккалю” (“І на Аллага сподівайтеся”). Цей риторичний метод покликаний передати значення обмеженості, тобто Всевишній замикає уповання тільки на Собі, обмежує його тільки Собою, і речення набуває сенсу: “Покладайтеся тільки на одного Аллага”. Таким чином, однією з умов віри є щире і повне посвячення уповання тільки одному Всевишньому.

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ТОМУ, ХТО УПОВАЄ НА АЛЛАГА, ДОСТАТНЬО ЙОГО” (Ат-Таляк 65:3).

Деякі вчені казали: “Якби не було інших аятів про достоїнства уповання, окрім цього, то і його було б достатнім”, – бо в ньому йдеться про те, що той, хто опирається на Аллага, для того Він стає “хасб”, тобто достатнім, і Аллага бере на Себе розв’язання всіх його проблем. Отже, той, хто уповає не на Аллага, зазнає невдачі й позбавляється допомоги та підтримки Всевишнього.

НА УСТРЕМЛІННЯ (АР-РАГБА), ПОБОЮВАННЯ (АР-РАХБА) ТА СМИРЕННІСТЬ (АЛЬ-ХУШУ’) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОІСТИНУ, ВОНИ ПОСПІШАЛИ ДО ДОБРИХ СПРАВ ТА ЗВЕРТАЛИСЯ ДО НАС З УСТРЕМЛІННЯМ І ПОБОЮВАННЯМ, І БУЛИ ПЕРЕД НАМИ СМИРЕННИМИ” (Аль-Анбійа 21:90).

В аяті згадується про три види поклоніння – устремління, побоювання та смиренність.

Прагнення (ар-рагба) – це бажання досягти чогось улюбленого.

Побоювання (ар-рахба) – страх, що змушує тікати від того, чого боїшся, тобто страх, що поєднується з дією.

Смиренність (аль-хушу’) – схиляння перед величчю Аллага, що втілюється в покірному прийнятті Його рішень, як побутових, так і релігійних.

Той, хто йде до Аллага, обов’язково має поєднувати в собі страх і надію. Втративши того чи іншого або дозволивши одному цілком переважити інше, він загине. Страх і надія мають бути як два крила в птаха. Якщо людина чинить щось добре, то має дещо посилити крило надії, щоб бути активною в поклонінні та сподіватися на його прийняття. Якщо ж відчуває схильність до гріха, то має посилити крило страху, щоб урятуватися від покарання Аллага.

“Вони поспішали до благих справ“: віруюча людина весь час поспішає виконати волю Творця. Таким був Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає. Наприклад, коли йому був посланий аят “І наставляй своїх найближчих родичів”, він одразу ж підвівся і звернувся до одноплемінників зі словами: “О курайшити! Викуповуйте свої душі, я ні в чому не можу вас позбавити від Аллага…”. І такою ж рисою повинні володіти послідовники Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає. Всевишній сказав:

فاستبقوا الخيرات

“Випереджайте один одного в благому!” (5:48).

Не можна відкладати благі вчинки, бо відкладання містить у собі багато небезпек і несе багато лих. Одне з них, як вказує Ібн аль-Усаймін, – нагромадження боргів і обов’язків перед Аллагом.

Ібн аль-Каййім говорив: “Якщо Аллаг полегшує для раба шляхи для богоугодних вчинків, то йому обов’язково потрібно скористатися ними. Якщо ж він відкладе діяння, то Всевишній може після цього поставити перешкоду між ним і можливістю його здійснити, і він уже не зможе стати володарем цього діяння”. Як сказано в Корані:

يا أيها الذين آمنوا استجيبوا لله وللرسول إذا دعاكم لما يحييكم واعلموا أن الله يحول بين المرء وقلبه وأنه إليه تحشرون

“О ті, що увірували! Відповідайте Аллагові й Посланцеві, коли він закликає вас до того, що дарує вам життя. Знайте, що Аллаг – між людиною та її серцем (може перешкодити людині домогтися того, що вона бажає), і що ви будете зібрані до Нього” (8:24).

НА ПЕРЕСТОРОГУ (АЛЬ-ХАШЙА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ОСТЕРІГАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ОСТЕРІГАЙТЕСЯ МЕНЕ” (Аль-Бакара 2:150).

Пересторога (аль-хашйа) – це страх, заснований на знанні про велич і повноту влади того, кого боїшся. Це щось більш особливе, ніж страх (аль-хауф). Аль-хашйа – це теж страх, але страх, заснований на знанні. Тобто страх – це щось загальне, а пересторога – щось особливе. Страх може бути у всіх, а пересторога – тільки у вчених, обізнаних. Всевишній сказав:

إنما يخشى الله من عباده العلماء

“Воістину, остерігаються Аллага з рабів Його лише ті, хто знає” (35:28).

Отже, однією з важливих причин, що спонукають людину до пошуку знання, є можливість досягти стану аль-хашйа.

НА ЗВЕРНЕННЯ (АЛЬ-ІНАБА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ВАШОГО ГОСПОДА І ВІДДАЙТЕСЯ ЙОМУ” (Аз-Зумар 39:54).

Звернення (аль-інаба) – це повернення до Аллага шляхом підпорядкування Йому та віддалення від непослуху Йому. Це поклоніння на кшталт покаяння (ат-тауба), але є більш тонким станом, за якого людина відчуває у своєму серці, що спирається на Аллага й вдається до Нього.

“Зверніться до вашого Господа (анібу іля Раббікум)“: тобто поверніться до вашого Господа.

“І віддайтеся Йому (асліму ляг)“: тобто доручіть себе і свої справи Аллагові, віддайте себе і свої справи Йому, бо кожен з вас – раб, а рабу не залишається нічого, крім вдоволення рішенням Його Господа, смиренна покірність, віддання і здача себе Йому. Надалі, з дозволу Аллага, ми поговоримо про те, що Іслям – це віддання себе Аллага через єдинобожжя, покірність Йому через підкорення і зречення від ширку і його поплічників.

НА БЛАГАННЯ ПРО ДОПОМОГУ (АЛЬ-ІСТІ’АНА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТІЛЬКИ ТОБІ МИ ПОКЛОНЯЄМОСЯ І ТІЛЬКИ В ТЕБЕ ПРОСИМО ДОПОМОГИ” (Аль-Фатіха 1:5).

У ХАДИСІ ЙДЕТЬСЯ: “ЯКЩО ПРОСИШ ПРО ДОПОМОГУ, ТО ПРОСИ В АЛЛАГА”.

Раніше ми говорили, що прохання про допомогу (аль-істі’ана), про захист (аль-істі’аза), про порятунок (аль-істігаса) та про клопотання (аш-шафа’а) може бути звернене до творіння лише тоді, коли йдеться про щось, що перебуває в межах його можливостей за наявності згаданих чотирьох умов. Наприклад, якщо людина хоче попросити когось із людей допомогти їй перенести речі, вона може це зробити, бо звертається до живого, присутнього, здатного допомогти і при цьому вважає його причиною. У тих же речах, на які здатен тільки Аллаг, звернення з будь-яким зі згаданих видів прохань не до Аллага є великим ширком.

В аяті “Лише Тобі ми поклоняємося і лише в Тебе просимо допомоги” із сури “Аль-Фатіха” є переміщення вперед тієї частини речення, яка зазвичай буває ззаду. Це, як зазначалося раніше, надає реченню сенсу обмеження, тобто воно набуває сенсу: “Ми нікому не поклоняємося, окрім Тебе, о Аллаг, і ні в кого не просимо допомоги, окрім Тебе”.

Цей аят вказує, як пояснює Ібн Теймія в книзі “Ат-тадмуріййа” та інших працях, на те, що раб неодмінно мусить поєднувати дві речі: шаріат і зумовленість. Поєднання шаріату й приречення – це шлях Ахль ас-сунна ва-ль-джама’а. Що це означає? Людина повинна добре думати про Аллага і сподіватися, що Аллаг обрав її бути серед мешканців раю, а після цього зобов’язана виконувати встановлені в шаріаті діяння. Коли Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, повідомив сподвижникам про те, що немає нікого, чиє місце в раю або пеклі вже не було б визначено, сподвижники запитали: “А навіщо тоді потрібні діяння?” Пророк же, хай благословить його Аллаг і вітає, відповів їм: “Здійснюйте діяння, і кожному буде полегшено те, для чого він створив”. Віра в зумовленість і розуміння того, що опинитися серед щасливих і врятуватися можна лише за милістю, приреченням і волею Аллага, що чинити діяння вдасться лише за допомогою та підтримкою Аллага, і витікаюче звідси нероздільне уповання лише на Аллага, а не на свої сили та старання, повинні поєднуватися зі старанним і неухильним дотриманням шаріату та виконанням приписаних ним діянь поклоніння.

Таким чином, Ахль ас-Сунна поєднують віру в зумовленість Аллага з дотриманням шаріату, і доказом на цю позицію є слова: “Тільки Тобі ми поклоняємося, і тільки Тебе просимо про допомогу”.

У хадисі сказано: “Якщо просиш про допомогу, то проси в Аллага”: тобто не звертайся по допомогу ні до кого, крім Аллага.

НА ПРИБІГАННЯ ДО ЗАХИСТУ (АЛЬ-ІСТІ’АЗА) ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ПРИБІГАЮ ДО ЗАХИСТУ ГОСПОДА СВІТАНКУ” (Аль-Фаляк 113:1), А ТАКОЖ: “СКАЖИ: “Я ПРИБІГАЮ ДО ГОСПОДА ЛЮДЕЙ” (Ан-Нас 114:1).

“А’узу” означає прибігаю, шукаю захисту, шукаю притулку і заступництва.

НА БЛАГАННЯ ПРО СПАСІННЯ (АЛЬ-ІСТІГАСА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ОСЬ ВИ ПОПРОСИЛИ СВОГО ГОСПОДА ПРО СПАСІННЯ, І ВІН ВІДПОВІВ ВАМ” (Аль-Анфаль 8:9).

Раніше ми вказували, що людина в разі потреби, наприклад, коли вона тоне в морі, може просити іншу людину про порятунок. Але за наявності згаданих чотирьох умов. Якщо відсутня одна з них, то аль-істігаса, дозволена Шаріатом, перетворюється на незаконну.

НА ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ (АЗ-ЗАБХ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ВОІСТИНУ, МОЛИТВА МОЯ І ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ МОЄ, ЖИТТЯ МОЄ І СМЕРТЬ – ЗАРАДИ АЛЛАГА, ГОСПОДАРЯ СВІТІВ, У ЯКОГО НЕМАЄ СПІВТОВАРИША. ЦЕ МЕНІ НАКАЗАНО, І Я – ПЕРШИЙ З МУСУЛЬМАН” (Аль-Анам 6:162-163).

І З СУННИ: “АЛЛАГ ПРОКЛЯВ ТОГО, ХТО ПРИНІС ЖЕРТВУ НЕ АЛЛАГОВІ”.

Види різання тварин (аз-забх):

1. Різання заради Аллага. Сюди входять акіка, хадй, удхіййа, різання для роздачі м’яса бідним (садака). Присвята такого різання не Аллагові – великий ширк.

2. Дозволене. Наприклад, різати вівцю для того, щоб поїсти м’ясо, для частування гостя або торгівлі м’ясом. Якщо людина ріже барана і на запитання “для чого?” відповідає: “Щоб моя сім’я поїла м’яса”, чи буде її вчинок дозволеним і правильним? Відповідь: Так! Якщо ріже, щоб продати м’ясо? Або щоб нагодувати гостей? Відповідь та сама: таке різання дозволене, а іноді навіть обов’язкове (ваджиб), наприклад, якщо йдеться про годування приїжджого гостя.

3. Різання заради когось, окрім Аллага, з любов’ю і звеличуванням. Це – великий ширк. Сюди належить, наприклад, різання тварин заради джинів, або заради святого, що лежить у могилі, або перед обличчям правителя на знак його звеличення й особливої до нього любові.

“СКАЖИ: “ВОІСТИНУ, МОЛИТВА МОЯ І ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ МОЄ, ЖИТТЯ МОЄ І СМЕРТЬ – ЗАРАДИ АЛЛАГА, ГОСПОДАРЯ СВІТІВ, У ЯКОГО НЕМАЄ СПІВТОВАРИША. ЦЕ МЕНІ НАКАЗАНО, І Я – ПЕРШИЙ З МУСУЛЬМАН”

Ці слова Всевишнього означають:

“Скажи (о Пророк і всякий, до кого може бути спрямований цей наказ):

“Воістину, молитва моя (тобто мої тілесні діяння, найвизначнішим і найважливішим з яких є намаз) і жертвоприношення моє (ан-насіка – це заклання, різання. Ідеться про всі майнові форми поклоніння, найважливішими з яких є закят і різання (аз-забх, курбан)), життя моє та смерть (тобто: я живу й помираю на тому, що наказує мені Аллаг, і я не можу розпоряджатися собою, як хочу. Я раб Аллага, і я неодмінно маю віддатись та підкоритись Йому) – заради Аллага (ці слова вказують на єдинобожжя (тавхід) та щирість (іхляс)), Господаря світів (причина, що зобов’язує до іхлясу та тавхіду – це те, що Аллаг є Господом світів). Немає в Нього співтовариша. Це мені наказано, і я – перший з мусульман””.

І З СУННИ: “АЛЛАГ ПРОКЛЯВ ТОГО, ХТО ПРИНІС ЖЕРТВУ НЕ АЛЛАГОВІ”.

Прокляття – це віддалення і прогнання від милості Аллага. Хто ріже тварину не для Аллага з любов’ю і звеличуванням, той заслуговує на прокляття Аллага.

НА ОБІТНИЦЮ (АН-НАЗР) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОНИ ВИКОНУЮТЬ ОБІТНИЦІ І БОЯТЬСЯ ДНЯ, ЗЛО ЯКОГО РОЗЛІТАЄТЬСЯ” (Аль-Інсан 76:7).

Види обітниць (ан-назр): 1. Обітниця, присвячена Аллагові; 2. Обітниця, присвячена не Аллагові.

За словесною формою обітниця подібна до клятви, але за судженням Ісламу про неї відрізняється від клятви. Ціла низка вчених говорила про те, що присвячення обітниці не Аллагові є великим ширком. Під час клятви людина замість “ВаЛлагі” (“Клянуся Аллагом”) говорить “Ва-н-набі” (“Клянуся Пророком”), а під час обітниці замість “ЛіЛлягі ‘аляйя назр” (“Даю обітницю Аллагом”) говорить: “Лі валій фулян ‘аляййа назр” (“Даю обітницю такому-то святому угодникові”), – або: “Лі Джібріль ‘аляййа назр” (“Даю обітницю Джібрілю”). Тобто за формою обітниці та клятви схожі одна на одну, але за судженням релігії (хукм) про них не однакові: клятва не Аллагом, як правило, відноситься до малого ширку, а обітниця, присвячена не Аллагові – до великого. Учені пояснюють це так: якщо людина присвячує обітницю Джібрілю або праведникові, то це може означати тільки те, що вона звеличує й підносить їх так само, як Аллага, а це – великий ширк, що вимагає обов’язкового покаяння, інакше не буде прощений і стане причиною входження в Пекло назавжди. Детально тема про обітниці розглядається під час вивчення “Кітаб ат-тавхід”.

Попередня Лекція №07. Види поклоніння. Благання
Наступна Лекція №09. Друга основа: Пізнання релігії Іслам з доказами

Запис Лекція №08. Інші види поклоніння спершу з'явиться на SUNNA.

ВИДИ ПОКЛОНІННЯ, ЯКІ НАКАЗАВ ЗДІЙСНЮВАТИ АЛЛАГ, ТАКІ, ЯК ІСЛАМ, ІМАН, ІХСАН, І ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ БЛАГАННЯ, СТРАХ, СПОДІВАННЯ, НАДІЯ, УПОВАННЯ, УСТРЕМЛІННЯ (АР-РАГБА), ПОБОЮВАННЯ (АР-РАХБА), СМИРЕННІСТЬ (АЛЬ-ХУШУ’), ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (АЛЬ-ХАШЙА), ЗВЕРНЕННЯ (АЛЬ-ІНАБА), ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ (АЛЬ-ІСТІ’АНА), ВДАВАННЯ ДО ЗАХИСТУ (АЛЬ-ІСТІ’АЗА), ПРОХАННЯ ПРО ПОРЯТУНОК (АЛЬ-ІСТІГАСА), ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ, ОБІТНИЦЯ ТА ІНШІ ВИДИ ПОКЛОНІННЯ, ЩО ЇХ НАКАЗАВ ЗДІЙСНЮВАТИ АЛЛАГ, – УСІ ВОНИ МАЮТЬ ПРИСВЯЧУВАТИСЯ ЛИШЕ АЛЛАГОВІ.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “УСІ МЕЧЕТІ (УСІ МІСЦЯ ПОКЛОНІННЯ) НАЛЕЖАТЬ АЛЛАГОВІ, ТОМУ НЕ ВЗИВАЙТЕ НІ ДО КОГО НАРІВНІ З АЛЛАГОМ”(Аль-Джінн 72:18).

КОЖЕН, ХТО ПРИСВЯЧУЄ БУДЬ-ЩО ЗІ ЗГАДАНИХ ВИДІВ ПОКЛОНІННЯ КОМУСЬ ОКРІМ АЛЛАГА, Є БАГАТОБОЖНИКОМ (МУШРІК) І НЕВІРУЮЧИМ (КЯФІР). ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТОЙ, ХТО МОЛИТЬСЯ ПОРЯД З АЛЛАГОМ ІНШОМУ БОГОВІ, З ПРИВОДУ ЯКОГО В НЬОГО НЕМАЄ ЖОДНОГО ДОВОДУ, ТО РОЗРАХУНОК З НИМ – У ЙОГО ГОСПОДА. ВОІСТИНУ, НЕВІРУЮЧІ НЕ ДОСЯГНУТЬ УСПІХУ” (Аль-Мумінун 23:117).

У цих реченнях автор, хай змилується над ним Аллаг, підтверджує важливість і першочерговість того самого тавхіду, з яким прийшов Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, і з яким з’являлися всі пророки й посланці, мир їм, кажучи: “О, народ мій, поклоняйтеся тільки Аллагові!”. Він ще раз підкреслює, що розбіжності й тяганина між Пророком, хай благословить його Аллаг і вітає, і тими невіруючими, до яких його відправили, стосувалися саме цього тавхіду (“Я не поклоняюся тому, чому поклоняєтеся ви, і ви не поклоняєтеся Тому, Кому поклоняюся я” (Аль-Кяфірун 109:2,3), “О, люди, поклоняйтеся вашому Господуі!” (Аль-Бакара 2:21-22), “Поклоняйтеся Аллагові і не надавайте йому нічого в співтовариші” (Ан-Ніса 4:36)). Автор хоче детально роз’яснити, що поклоніння – право Аллага і неправильно присвячувати що-небудь із нього комусь або чомусь, крім Нього. Він починає наводити приклади різних видів поклоніння, причому, кажучи “до них належать”, підкреслює тим самим, що перерахував тут не всі його види.

Поклоніння (аль-‘ібада), згідно з визначенням шейха-ль-ісляма Ібн Теймії, – це загальна назва для всього, що любить Аллаг і чим він задоволений зі слів і дій, як явних, так і прихованих. (Ми підтверджуємо відносно Аллага такі атрибути, як “любов” (аль-махабба) і “вдоволення” (ар-ріда), підкреслюючи, що вони такі, що відповідають Його величі й не подібні до любові та вдоволення творінь. Ми також підтверджуємо й те, що випливає з любові та вдоволення Аллага, а це Його нагорода (ас-саваб)).

Приклади слів, що є поклонінням: “Ля іляга ілля-Ллаг”, “Астагфіру-Ллаг“, благання про благословення для Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає.

Приклади дій: піст, омовіння тощо.

А до чого належить намаз – до дій чи слів? Намаз – це таке поклоніння, що містить у собі і те, і інше.

Явні слова та дії – це те, що називається в хадисі Джибріля словом “іслям”. Іслям – це всі явні, зовнішні види поклоніння, стовпами яких є шахада, намаз, закят, піст і хадж.

Приховані слова і дії – це те, що іменується в хадисі Джибріля як “іман”, а також різноманітні діяння серця, такі, як страх, сподівання, надія, любов тощо.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “УСІ МЕЧЕТІ (УСІ МІСЦЯ ПОКЛОНІННЯ) НАЛЕЖАТЬ АЛЛАГОВІ, ТОМУ НЕ ВЗИВАЙТЕ НІ ДО КОГО НАРІВНІ З АЛЛАГОМ” (Аль-Джінн 72:18).

Як уже говорилося раніше, слово “ахадан” (ні до кого) перебуває в невизначеному стані та в контексті заборони, а отже, має значення всеохоплюваності та має на увазі все, що окрім Аллага, чи то пророки, чи то праведники, чи то угідники, чи то джини, чи то ще когось. Тут доречно згадати, що в розділі про три питання другим з трьох питань було те, що аль-улухіййа (право на чиєсь поклоніння) – це виняткове право Аллага.

КОЖЕН, ХТО ПРИСВЯЧУЄ БУДЬ-ЩО ЗІ ЗГАДАНИХ ВИДІВ ПОКЛОНІННЯ КОМУСЬ ОКРІМ АЛЛАГА, Є БАГАТОБОЖНИКОМ (МУШРІК) І НЕВІРУЮЧИМ (КЯФІР).

“Хто присвячує будь-що (шайан)…”: слово “шайан” перебуває в невизначеному стані в контексті умови, отже, охоплює і багато чого, і мале. Отже, якщо людина принесе в жертву не Аллагові хоча б муху, то стане мушриком, що вчинила великий ширк, не вірить у Всевишнього Аллага. Таким чином, Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, закликав людей сповідувати відносно Аллага всі три види єдинобожжя, і якщо людина присвятить не Аллагу щось із поклоніння (хай убереже нас Аллаг від цього) хоча б один раз, вона – многобожник, що вчинила великий ширк. Як завжди, стверджуючи щось, автор наводить доказ з Корану або Сунни. Де доказ того, що якщо людина присвятить що-небудь із поклоніння не Аллагові, то стає невіруючим багатобожником?

Важливе зауваження! Ми з вами зараз розбираємо судження про діяння (хукм ‘аля-ль-‘амаль). Що ж стосується судження про конкретних людей, які вчиняють такі діяння (хукм ‘аля-ль-‘аміль), то тут неодмінно потрібні такі умови, як повідомлення і наведення доказу (ікама аль-худжджа), а також усунення нерозуміння (інтифа аш-шубха). У цьому питанні ми зобов’язані звернутися до побожних учених, і якщо вони виносять судження про людину як про невіруючу, то й ми вважаємо її такою, якщо ж вони утримуються від винесення такого судження (хукма), то й ми утримуємося. Судження про особистості – вкрай серйозне питання, у якому не можна обходитися без звернення до людей знання, до великих учених.

Давайте повторимо й запам’ятаємо це важливе правило: ми з вами вивчаємо загальне судження про те чи інше діяння, що воно є невір’ям (куфром) і багатобожжям (ширком), а судження про особистостей, що чинять ці діяння – тут ми зобов’язані звертатися до вчених. Чи означає це, що ми повинні утриматися від віднесення до невіруючих тих, кого назвав невіруючими Всевишній Аллаг і щодо невір’я яких одностайна ісламська умма? Звичайно ж, ні. Але що стосується сфери, пов’язаної зі звинуваченням у невір’ї конкретних осіб (хукм ‘аля аль-му’аййан) з-поміж тих, хто відносить себе до Ісламу та людей кібли (ахль-ль-кібла), то втручатися в неї – не наша справа. Звернемося з цим питанням до вчених або судів, наявних у мусульманських країнах, і нехай вони виносять подібного роду судження і вирішують, мусульманином або невіруючим є та чи інша конкретна людина. Це їхня прерогатива. Якщо до нас прийде людина з питанням: “Я вимовив на адресу своєї дружини такі-то слова, чи вважається це розлученням?” – ми відповімо їй: “Аллагу це відомо краще. Тобі неодмінно треба звернутися по фетву до вчених”. Якщо ми з вами не в змозі винести рішення в питанні про вихід жінки зі шлюбного зв’язку з чоловіком, то як наважуємося самостійно виносити рішення про повний вихід людини з віри та релігії, з іману та ісламу?! У цьому питанні необхідно пересвідчуватися і проявляти граничну обережність, і в ньому ми дотримуємося серединності та поміркованості, як це роблять Ахлю-С-Сунна ва-ль-Джама’а в усіх питаннях, не допускаючи ні надмірності, ні недоглядів.

Аргумент на те, що якщо людина присвячує хоч що-небудь із видів поклоніння не Аллагові, то стає невіруючою, багатобожником – слова Всевишнього Аллага:

“ТОЙ, ХТО МОЛИТЬСЯ ПОРЯД З АЛЛАГОМ ІНШОМУ БОГОВІ, З ПРИВОДУ ЯКОГО В НЬОГО НЕМАЄ ЖОДНОГО ДОВОДУ, ТО РОЗРАХУНОК З НИМ – У ЙОГО ГОСПОДА. ВОІСТИНУ, НЕВІРУЮЧІ НЕ ДОСЯГНУТЬ УСПІХУ” (Аль-Мумінун 23:117).

“Хто молиться поряд з Аллагом іншому богові” – ким би він не був.

“З приводу якого в нього немає жодного доводу”: Ці слова не означають, що, крім Аллага, є якісь боги, щодо яких є довід і тому їм можна молитися, тобто якщо людина поклоняється комусь, крім Аллага, маючи довід, то все гаразд. Ні! Не такий сенс цих слів! Слова “з приводу якого в неї немає доводу” – це те, що називається у фахівців арабської мови “сифа кяшифа”, тобто опис, що розкриває суть чогось. Усе, чому люди поклоняються поряд з Аллагом, таке, що на нього немає жодного доказу й доводу від Аллага – ось що означають ці слова. Неодмінна якість і суть будь-якого поклоніння не Аллагові – відсутність на це міцного, ясного і незаперечного доказу. Будь-який бог, крім Аллага, такий, що ніхто не може навести доказів, що він гідний поклоніння поряд із Всевишнім Творцем. Під час вивчення “Кітаб ат-тавхід”, ми, з дозволу Аллага, розглянемо непорушні докази на неспроможність поклоніння всьому, що крім Аллага.

“Воістину, невіруючі не досягнуть успіху”: тут Всевишній оголошує судження (хукм) про тих, котрі моляться комусь, окрім Нього, і присвячують якесь поклоніння не Йому, що вони є невіруючими.

Автор наводить приклади різних видів поклоніння, бажаючи ще й ще раз пояснити, що всяке поклоніння – виключне право Аллага, а присвячення його не Аллагу – ширк. Саме до дотримання цього права Аллага закликали всі пророки й посланці, кажучи: “Поклоняйтеся Аллагові!” Потім він наводить докази на кожен зі згаданих видів поклоніння:

ХАДИС ГОВОРИТЬ: “БЛАГАННЯ – СЕРЦЕВИНА ПОКЛОНІННЯ”.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВАШ ГОСПОДЬ СКАЗАВ: ” ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО МЕНЕ З БЛАГАННЯМ, І Я ВІДПОВІМ ВАМ. ВОІСТИНУ, ТІ, ЯКІ ЗВЕЛИЧУЮТЬСЯ НАД ПОКЛОНІННЯМ МЕНІ, УВІЙДУТЬ ДО ГІЄНИ ПРИНИЖЕНИМИ”” (Гафір 40:60).

НА ПОКЛОНІННЯ У ВИГЛЯДІ СТРАХУ (АЛЬ-ХАУФ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ЛЯКАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ЛЯКАЙТЕСЯ МЕНЕ, ЯКЩО ВИ ЯВЛЯЄТЕСЯ ВІРУЮЧИМИ!” (Аль Імран 3:175).

НА НАДІЮ (АР-РАДЖА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “Я ВСЬОГО ЛИШЕ ЛЮДИНА, ПОДІБНА ДО ВАС. МЕНІ ПЕРЕДАЄТЬСЯ В ОДКРОВЕННІ, ЩО БОГ ВАШ – БОГ ЄДИНИЙ. ТОМУ ТОЙ, ХТО СПОДІВАЄТЬСЯ НА ЗУСТРІЧ ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ, НЕХАЙ ЗДІЙСНЮЄ ПРАВЕДНІ ДІЯННЯ І НЕ ПОКЛОНЯЄТЬСЯ ПОРЯД ЗІ СВОЇМ ГОСПОДОМ НІКОМУ” (Аль-Кахф 18:110).

НА СПОДІВАННЯ (АТ-ТАВАККУЛЬ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І НА АЛЛАГА СПОДІВАЙТЕСЯ, ЯКЩО ВИ Є ВІРУЮЧИМИ” (Аль-Маїда 5:23).

ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ТОМУ, ХТО УПОВАЄ НА АЛЛАГА, ДОСТАТНЬО ЙОГО” (Ат-Таляк 65:3).

НА УСТРЕМЛІННЯ (АР-РАГБА), ПОБОЮВАННЯ (АР-РАХБА) ТА СМИРЕННІСТЬ (АЛЬ-ХУШУ’) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОІСТИНУ, ВОНИ ПОСПІШАЛИ ДО ДОБРИХ СПРАВ ТА ЗВЕРТАЛИСЯ ДО НАС ІЗ УСТРЕМЛІННЯМ І ПОБОЮВАННЯМ, І БУЛИ ПЕРЕД НАМИ СМИРЕННИМИ” (Аль-Анбійа 21:90).

НА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (АЛЬ-ХАШЙА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “НЕ ОСТЕРІГАЙТЕСЯ Ж ЇХ, А ОСТЕРІГАЙТЕСЯ МЕНЕ” (Аль-Бакара 2:150).

НА ЗВЕРНЕННЯ (АЛЬ-ІНАБА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “І ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ВАШОГО ГОСПОДА І ВІДДАЙТЕСЯ ЙОМУ” (Аз-Зумар 39:54).

НА БЛАГАННЯ ПРО ДОПОМОГУ (АЛЬ-ІСТІ’АНА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ТІЛЬКИ ТОБІ МИ ПОКЛОНЯЄМОСЯ І ТІЛЬКИ В ТЕБЕ ПРОСИМО ДОПОМОГИ” (Аль-Фатіха 1:5).

У ХАДИСІ ЙДЕТЬСЯ: “ЯКЩО ПРОСИШ ПРО ДОПОМОГУ, ТО ПРОСИ В АЛЛАГА”.

НА ПРИБІГАННЯ ДО ЗАХИСТУ (АЛЬ-ІСТІ’АЗА) ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ПРИБІГАЮ ДО ЗАХИСТУ ГОСПОДА СВІТАНКУ” (Аль-Фаляк 113:1), А ТАКОЖ: “СКАЖИ: “Я ПРИБІГАЮ ДО ГОСПОДА ЛЮДЕЙ” (Ан-Нас 114:1).

НА БЛАГАННЯ ПРО СПАСІННЯ (АЛЬ-ІСТІГАСА) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ОСЬ ВИ ПОПРОСИЛИ СВОГО ГОСПОДА ПРО СПАСІННЯ, І ВІН ВІДПОВІВ ВАМ” (Аль-Анфаль 8:9).

НА ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ (АЗ-ЗАБХ) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “СКАЖИ: “ВОІСТИНУ, МОЛИТВА МОЯ І ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ МОЄ, ЖИТТЯ МОЄ І СМЕРТЬ – ЗАРАДИ АЛЛАГА, ГОСПОДАРЯ СВІТІВ, У ЯКОГО НЕМАЄ СПІВТОВАРИША. ЦЕ МЕНІ НАКАЗАНО, І Я – ПЕРШИЙ З МУСУЛЬМАН” (Аль-Анам 6:162-163).

І З СУННИ: “АЛЛАГ ПРОКЛЯВ ТОГО, ХТО ПРИНІС ЖЕРТВУ НЕ АЛЛАГОВІ”.

НА ОБІТНИЦЮ (АН-НАЗР) ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВОНИ ВИКОНУЮТЬ ОБІТНИЦІ І БОЯТЬСЯ ДНЯ, ЗЛО ЯКОГО РОЗЛІТАЄТЬСЯ” (Аль-Інсан 76:7).

ХАДИС ГОВОРИТЬ: “БЛАГАННЯ – СЕРЦЕВИНА ПОКЛОНІННЯ”.

ДОКАЗОМ ЦЬОГО Є ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “ВАШ ГОСПОДЬ СКАЗАВ: “ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО МЕНЕ З БЛАГАННЯМ, І Я ВІДПОВІМ ВАМ. ВОІСТИНУ, ТІ, ЯКІ ЗВЕЛИЧУЮТЬСЯ НАД ПОКЛОНІННЯМ МЕНІ, УВІЙДУТЬ ДО ГІЄНИ ПРИНИЖЕНИМИ”” (Гафір 40:60).

Автор почав зі згадки такої речі, як благання (ду’а). Ду’а поділяється на два види: ду’а аль-‘ібада (благання в значенні “поклоніння”) і ду’а аль-масаля (благання в значенні “прохання”). Благання-поклоніння – це благання, але виражене мовою стану (лісан аль-халь), а благання-прохання – благання мовою слів (лісан аль-макаль). Що це означає? – Людина, коли постить, здійснює намаз, носить одяг, що не опускається нижче щиколоток, відрощує бороду, закликає до схвалюваного й утримує від засуджуваного, вивчає релігійне знання, то вона звертається до Аллага з благанням за допомогою свого стану, просячи мовою своїх дій помилувати її, ввести до Раю і врятувати від Пекла. Інший, який не слухається наказів Аллага, своїм становищем просить Пекла і не хоче Раю. Якщо ж людина просить про щось устами, то це є благанням язиком слів (бі лісан аль-макъаль). Будь-яке благання-поклоніння (ду’а аль-ібада), присвячене не Аллагові, чи то намаз, піст, хадж або інше поклоніння, присвячене комусь, окрім Аллага, – це великий ширк. Що ж стосується благання-прохання (ду’а аль-мас’аля), то воно ділиться на два види:

А. Прохання про те, на що здатен тільки Аллаг. Звертатися з подібними проханнями не до Аллага – великий ширк (наприклад, просити в когось, крім Аллага, про дарування дитини, достатку, дощу). Якщо людина просить у Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, про зцілення, або послання дощу, або дарування потомства тощо – це велике багатобожжя, тому що дарувати все це може тільки Аллаг. Це не входило в можливості Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, навіть коли він був живий. Тим більше, коли він уже помер.

Б. Прохання людей про те, що перебуває в межах людських можливостей. Це дозволяється за наявності чотирьох умов: той, до кого звертаються, має бути живим, присутнім, здатним виконати те, що просять, при цьому той, хто просить, має бути переконаний, що той, кого він просить, – не більше, ніж причина.

Отже, перша умова: той, до кого звертаються з проханням, має бути живим. Отже, звернення до мертвих виключається. Звернення до померлих із проханнями – багатобожжя (ширк).

Друга умова: той, до кого звертаються, має бути присутнім. Отже, виключається звернення до відсутніх. Якщо людина перебуває, наприклад, у Криму і просить праведника, який перебуває в Індії, то це багатобожжя^[1].

Третя умова: той, кого просять, має бути здатний на виконання проханого. Отже, виключається звернення до безсилих і нездатних.

Четверта умова: той, хто просить, має бути переконаним, що той, до кого він звертається з проханням, – лише причина, що діятиме і принесе користь тільки в тому разі, якщо того побажає Аллаг. Тобто неприпустимо вважати, що той, до кого звертаються з проханням, має самостійну владу і розпорядження у Всесвіті і що в його руках володіння шкодою і користю.

Люди діляться у своєму ставленні до причин на три групи. Інакше кажучи, ставлення до причин ділиться на три види:

1. Правильне. Це коли людина вважає причиною те, що зробив причиною Аллаг (шаріатською причиною, як читання шаріатських заклинань, або фізичною причиною, як ліки). Таким є ставлення до причин першої групи людей – Ахль ас-Сунна ва-ль-Джама’а. Аллаг установив за Своєю мудрістю у світобудові різні причини. Вони поділяються на два види: шаріатські (аль-асбаб аш-шар’іййа), наприклад, читання переданих у Корані та Сунні заклинань (рук’йа), і фізичні (аль-хіссіййа), наприклад, ліки. Припустимо, у людини болить живіт. Вона йде до лікаря, і той прописує їй ліки, які людина приймає, кажучи перед цим: “Бісмілляг. Аллагумма, іджаль фіхі аш-шифа” (“З ім’ям Аллага! О Аллаг, зроби це причиною зцілення”). Або ж вона п’є відвар з якихось цілющих трав. Ця людина вважає причиною те, що зробив причиною Всевишній Аллаг, і це фізична причина.

Ця ж людина кладе свою руку на живіт і читає, наприклад, суру “Аль-Фатіха”. Вона вважає причиною те, що зробив причиною Всевишній Аллаг, і це – шаріатська причина.

2. Малий ширк. Це коли людина вважає причиною те, що Аллаг не зробив причиною (наприклад, носить амулети, мушлі чи мотузочки, розміщує над воротами будинку бичачий череп, вовче око чи підкову, вішає старе взуття, колесо від машини, ганчірки чи верблюжу колючку, пише на стінах будинку чи машині якісь написи, наприклад: “‘айн ль-хасуд ля тасуд” (“Заздрісне око нехай не торкнеться нас”), або розміщує скляні оченята тощо). Така людина вважає причиною те, що Аллаг не зробив причиною – ні шаріатською, ні фізичною.

3. Великий ширк. Це вважати, що причина впливає сама по собі, тобто здатна приховано розпоряджатися у всесвіті, і що вона володіє даруванням користі або відверненням шкоди. Наприклад, людина вважає, що вічко від наврочення – не просто причина, а що воно саме має владу і вплив у Всесвіті, або, що бичача голова сама по собі має владу і проганяє джинів. Це – велике багатобожжя, що виводить людину з релігії.

[1] Не йдеться про прохання за допомогою будь-яких доступних засобів зв’язку

Попередня Лекція №06. Як ти пізнав свого Господа?
Наступна Лекція №08. Інші види поклоніння

Запис Лекція №07. Види поклоніння. Благання спершу з'явиться на SUNNA.