На минулому занятті ми закінчили першу частину книги «Важливі уроки» шейха Ібн База, нехай змилується над ним Аллаг. Ми сьогодні, з дозволу Аллага, перейдемо до наступної частини цієї книги. Автор, нехай змилується над ним Аллаг, каже:
الدرس السادس: شروط الصلاة شروط الصلاة، وهي تسعة:
الإسلام، والعقل، والتمييز، ورفع الحدث، وإزالة النجاسة، وسسر العورة، ودخول الوقت، استقبال القبلة، والنية
“Урок №6. Умови намазу (шурут ас-салят). Умов молитви дев’ять:
1) сповідування Ісламу;
2) бути розумним;
3) досягнення віку розрізнення (таміїз);
4) очищення від стану опоганення;
5) видалення нечистот;
6) закриття заборонених частин тіла;
7) настання часу намазу;
8) звернення обличчям до К’ібли;
9) намір».
Як ви зрозуміли, наступна частина цієї книги присвячена намазу. Кілька уроків про намаз. Шостий урок – найперший у цій частині – присвячений такому питанню, як шурут ас-салят.
Шурут – це множина арабського слова шарт, тобто умова. І автор каже, що умов намазу (шурут ас-салят) дев’ять. У нас упродовж найближчих уроків буде знайомство з такими поняттями, як умова (шарт), стовп (рукн), обов’язковий припис (уаджиб) і бажаний припис (Сунна або мустахаб). У тому, що стосується намазу, є ось ці чотири поняття: шарт, рукн, уаджиб, мустахаб.
Шостий урок, який у цьому розділі, – це перший урок, який присвячений умові (шарту). Умова (шарт), як правило, – це щось, що передує поклонінню і не входить у саму суть поклоніння.
Стовпи (аркан) перебувають усередині поклоніння, так само, як і обов’язкові приписи (аль-уаджибат), що перебувають усередині самого поклоніння та є частиною самого поклоніння, так само, як і бажані дії (мустахаббат або Сунна), що також входять у саме поклоніння.
Відмінність між умовами, стовпами, обов’язковими та бажаними приписами.
Отже, чим відрізняється умова (шарт) від інших трьох речей? Ми сказали, що їх усього чотири: шарт (множина шурут), рукн (множина аркан), уаджиб (множина уаджибат), мустахаб (множина мустахаббат), Сунна (множина Суннан).
Чим відрізняється умова, зокрема, від стовпа (рукна)? Тим, що умова передує поклонінню і не входить у саму суть поклоніння. Взагалі, відмінностей між цими чотирма речами кілька. Коротенько зараз згадаємо ці відмінності.
Отже, умова (шарт) відрізняється від усіх інших трьох речей таким:
1) вона не входить у саме поклоніння. Стовп (рукн), обов’язковий припис (уаджиб) і бажаний припис (мустахаб) – ці три речі входять у саму суть поклоніння і є частиною поклоніння;
2) умова (шарт) триває і має зберігатися протягом усього поклоніння. Наприклад, з умов намазу – це напрямок до К’ібли, і людина має бути спрямована до К’ібли протягом усього намазу, тобто умова продовжує зберігатися протягом усього поклоніння. Що стосується решти трьох речей, тобто стовпа (рукн), обов’язкових приписів (уаджиб), бажаних дій (мустахаб), то вони здійснюються в якійсь із частин поклоніння. Наприклад, сура «аль-Фатіха» – це стовп (рукн) намазу. У намазі читають суру «аль-Фатіха» в певній частині намазу, а не протягом усього намазу;
3) якщо умова (шарт) відрізняється від решти трьох речей, то в третій відмінність буде трошки по-іншому. У третьому відмінність умова (шарт) і стовп (рукн) разом, а обов’язковий припис (уаджиб) окремо і бажаний припис (Сунна, мустахаб) окремо.
Умова (шарт) і стовп (рукн) – це такі речі, у яких не приймають як виправдання ані невігластво (незнання), ані забудькуватість, ані навмисне залишення. Тобто, якщо людина забула здійснити стовп (рукн) або умову (шарт) намазу, або не знала, або навмисне залишила, намаз буде недійсним. Тобто тут не приймається ні через забудькуватість, ні через незнання, ні через навмисне та спеціальне залишення. Щодо обов’язкового припису (уаджибу), то, якщо людина не зробила щось, що є обов’язковим приписом (уаджибом), дивимося на причину. Якщо через незнання чи забудькуватість, то приймається, але якщо навмисно залишив, то не приймається, і намаз буде недійсним. Що стосується бажаних приписів (мустахаббат), то тут приймається і незнання, і забудькуватість, і навмисне залишення. Таке поклоніння буде дійсним.
Якщо людина навіть навмисне не зробила щось із бажаних дій у намазі, або забула, або ж не знала, то намаз буде дійсним.
Отже, стовп (рукн) і умова (шарт). Не знав умову (шарт) – намаз все одно не дійсний, доки цю умову не буде виконано. Не знав стовп (рукн) – не дійсний. Забув – те ж саме, не приймається, недійсний, навіть якщо не зробив через забудькуватість. Якщо спеціально залишив, то тим більше. Обов’язковий припис (уаджиб) відрізняється від стовпа (рукна) тим, що не знав, забув – це приймається як виправдання, і поклоніння залишається дійсним. А якщо спеціально й навмисне залишив, то поклоніння буде недійсним. Наприклад, читання першого ташаххуда в намазах, де три рака’ата або чотири рака’ата. Якщо людина навмисне не прочитала перший ташаххуд і одразу встала на третій рака’ат, то намаз буде недійсним. А якщо забула, то поклоніння буде дійсним. Що ж до бажаних дій (мустахаббат), то тут чи спеціально людина залишила, чи забула, чи не знала, – все одно поклоніння буде дійсним, бо ці дії не обов’язкові;
4) щодо умови (шарта) немає такого, щоб виправляти якусь невиконану умову (шарта) намазу за допомогою «суджуда ас-саху» (виправлення помилки за допомогою двох земних поклонів (суджудів) наприкінці намазу). Щодо стовпа (рукн), якщо людина зробить «суджуд ас-саху», тому що вона забула стовп (рукн), її намаз недійсний. Згадайте третю відмінність, що забув, не забув, все одно нічого тут не приймається. Поки людина цей стовп (рукн) не виконає, її намаз не буде дійсний. І просто «суджуд ас-саху» не достатньо для виправлення цього намазу. В умові (шарт) взагалі немає «суджуд ас-саху». У стовпі (рукн) є «суджуд ас-саху», але одного «суджуда ас-саху» тут недостатньо, ще потрібно зробити сам стовп (рукн), щоб поклоніння було дійсним.
Що стосується обов’язкових приписів (уаджибатів), то, якщо людина залишила ненавмисно обов’язковий припис (уаджиб), він виправляється за допомогою суджуда ас-саху. Якщо людина не зробила перший ташаххуд, бо забула, встала відразу на третій рака’ат, то їй не потрібно повертатися на перший ташаххуд, щоб заповнити його. Це положення виправляється наприкінці двома земними поклонами («суджуд ас-саху»).
Це ми коротко з вами поговорили про відмінність цих чотирьох речей.
Шостий урок – це перший урок у цьому розділі, що стосується намазу. Цей урок присвячений умовам намазу (шурут ас-салят). Ми говорили, що, як правило, умови передують поклонінню. Без дотримання умов поклоніння буде недійсним. Щодо стовпів, то без них поклоніння теж не буде дійсним, але вони знаходяться всередині самого поклоніння.
Запам’ятаймо, що в усіх обрядах поклоніння (‘ібадатах) присутні чотири умови:
1) аль-Іслам;
2) аль-‘акль (розумність);
3) ат-там’іїз (досягнення віку розрізнення);
4) ан-нія (намір).
Ці чотири речі присутні, як умови, в усіх видах поклоніння. Тож ми з вами, коли проходитимемо, ін ша Аллаг, омовіння (вуду), побачимо, що й там ці чотири умови. Тому, коли вас запитують про якесь із поклонінь (‘ібадатів), які умови (шурут) цього поклоніння, ви одразу сміливо можете називати ці чотири речі. У всіх, крім закяту й хаджу. Там є свої особливості.
Автор назвав дев’ять умов намазу. Можуть виникнути такі запитання: «А де такий хадис?», «Де такий аят, де сказано: “Умов намазу дев’ять?”»” Ми скажемо: «Немає такого хадиса або такого аяту, але вчені, провівши дослідження аятів і хадисів Корану та Сунни, витягли з релігійних текстів Корану та Сунни ці дев’ять умов і сказали нам, що їх дев’ять. Щоб нам було легко запам’ятати їх, вони назвали число і перерахували їх».
Перша умова – аль-Іслам, тобто людина має бути мусульманином для того, щоб її поклоніння було дійсним. Щоб намаз був дійсним, потрібна умова – аль-Іслам. Що протилежне аль-Ісламу? Невір’я (куфр). Якщо невіруючий зробить намаз, то його намаз буде недійсним. Тому перше, що потрібно від невіруючого, – це свідчення (шахада), яке вводить цю людину в Іслам. Тому Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає), коли відправляв свого сподвижника Муаза ібн Джабаля (нехай буде задоволений ним Аллаг) до Ємену, сказав йому:
«إِنَّكَ تَقْدَمُ عَلَى قَوْمٍ أَهْلِ كِتَابٍ فَلْيَكُنْ أَوَّلَ مَا تَدْعُوهُمُمْ إِلَيْهِ شَهَادَةِ أَنْ لاَ إِلَهَ إِلاَّ اللَّهُ»
«Ти прийдеш до людей з числа володарів Писання, тому нехай першим, до чого ти їх покличеш, буде свідчення “Ля іляга ілля Ллаг” (Немає істинного бога, гідного поклоніння, окрім Аллага)».
(аль-Бухарі (7372) і Муслім (19))
Звернення до невіруючого починається з Таухіда (Єдинобожжя). Це перш за все, і це перш за намаз, незважаючи на велич цього поклоніння, важливість такого поклоніння, як намаз (ас-салят). Насамперед свідчення (Шахада), насамперед аль-Іслам. Якщо ж невіруючий прийме Іслам, тоді ми вже звертаємося до нього з рештою велінь Ісламу, насамперед з велінням про намаз (ас-салят), про здійснення п’ятикратного намазу.
Автор «Кітаб ат-Таухід» шейх Мухаммад Абдуль Ваххаб у спеціальній главі про заклик до Єдинобожжя (Таухід) наводить хадис Му’аза ібн Джабаля, щоб указати на те, що заклик до Єдинобожжя (Таухід) – це понад усе. І цей хадис іще вчить нас необхідності поступовості в навчанні. Му’азу ібн Джабалю (нехай буде задоволений ним Аллаг) Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) каже: “Нехай перше, до чого ти закличеш, – це буде Єдинобожжя (Таухід, свідоцтво Ля іляга ілля Ллаг, Мухаммадан расулю Ллаг). Якщо вони це приймають, потім повідом їм про п’ятикратний намаз, якщо вони підкоряться в цьому, то потім повідом їм про закят». Поступовість у навчанні – це дуже важливо.
Отже, ми з вами домовилися, що у невіруючого, якщо навіть він буде здійснювати п’ять намазів на добу, його намаз не буде дійсним. І поки він не прийме Іслам, говорити йому: «Здійснюй намаз»,– немає сенсу. Чи буде покарана за нездійснення намазів і чи піддасться стягненню й покаранню у вічному світі за те, що не робила намаз людина, яка померла невіруючою? Так, тому що від неї вимагається прийняти Іслам, а потім виконувати те, що поставив Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) на обов’язок їй в Ісламі. Тому, якщо вона не прийме Іслам і помре в цьому, вона буде нести відповідальність і за те, що вона не прийняла Іслам, за своє невір’я (куфр) і багатобожжя (ширк), і за всі встановлення Ісламу, які вона не виконувала. Вона буде за них покарана, тому що, якщо навіть мусульманин-єдинобожник карається за невиконання наказів Аллага (Пречистий Він і Піднесений) і за непослух, то невіруюча людина тим більше буде покарана за це. І в нас є докази в сурі Аль-Мудассір (Закутаний). Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить про невіруючих, що вони, перебуваючи у Вогні, коли їх запитають:
مَا سَلَكَكُمْ فِي سَقَرَ* قَالُوا لَمْ نَكُ مِنَ الْمُصَلِّينَ* وَلَمْ نَكُ نُطْعِمُ الْمِسْكِينَ
«Що завело вас у пекло, що завело вас у Вогонь (Пекло, Геєну)?» Вони дадуть відповідь: «Ми не були серед тих, хто молиться, і ми не годували бідняків».
Коран, сура Аль-Мудассір (Закутаний), 74: 42-44
Подивіться, Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить, що, коли невіруючі будуть у Пеклі, їх спитають про те, що завело їх у Пекло, і як причину вони назвуть:
«قَالُوا لَمْ نَكُ مِنَ الْمُصَلِّينَ» («Ми не були серед тих, хто молився…», тобто серед тих, хто здійснював намаз).
Значить у тому числі вони в Пеклі і за це. Перш за все, за своє невір’я (куфр), потім за те, що вони не здійснювали намаз. Хтось може скаже: «А може, тут ідеться не про невіруючих?» Ні, про них, бо сказано далі в цих аятах:
وَكُنَّا نَخُوضُ مَعَ الْخَائِضِين * وَكُنَّا نُكَذِّبُ بِيَوْمِ الدِّينِ
«Ми занурювалися в словоблуддя з тими, які занурювалися в це словоблуддя. І ми вважали брехнею День суду».
Коран, сура Аль-Мудассір (Закутаний), 74: 45-46
Хто це вважає брехнею День суду? Це мусульмани чи що? Звичайно ж, це невіруючі. Це аяти про невіруючих. Таким чином, від невіруючого (кяфіра) вимагається дотримання всього шаріату. Але перш, ніж почати його дотримуватися, він повинен спочатку прийняти Іслам, інакше його діяння будуть недійсними. Спочатку ми повинні наказати йому «свідоцтво Ля іляга ілля Ллаг», а потім вже намаз та інші встановлення Ісламу, якщо він його прийме.
Шейх Усеймін (нехай змилується над ним Аллаг) вказує на те, що великою помилкою людей є те, коли вони приходять до когось із невіруючих і перше, що вони пропонують з Ісламу, – не «Ля іляга ілля Ллаг», не Єдинобожжя (Таухід), а щось інше. Деякі пропонують обрізання (хітан) і кажуть: «Якщо хочеш прийняти Іслам, треба зробити обрізання».
Перше, що ти маєш йому роз’яснити і до чого закликати, – це свідчення (шахада). Цей невіруючий навряд чи зараз готовий взяти й виконувати всі накази шаріату. Перше, що ми від нього хочемо і на що ми повинні робити наголос у заклику, – це Іслам, щоб людина зреклася псевдобогів, прийняла істинного Бога, кинулася до Творця, прийняла Ля іляга ілля Ллаг, Мухаммадан расулю Ллаг (Немає нікого гідного поклоніння, окрім Одного лише Аллага, і Мухаммад – Його Пророк і Посланець). Якщо буде не мусульманин, у якого є обрізання, що толку? Мусульманин, який необрізаний, кращий, ніж не мусульманин, який обрізаний, не зрівняється з невіруючим, у якого є обрізання. І якщо, припустимо, у невіруючого є обрізання, він увійде в Пекло назавжди. А у мусульманина, можливо, є якісь поважні причини, чому він не робить обрізання. У будь-якому разі, навіть якщо він злякався і не зробив цього, то буде гріх на людині, але все одно ця людина не залишиться в Пеклі навіки. Можливо, Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) пробачить їй.
Те ж саме невіруюча жінка каже: «Ось, я хочу прийняти Іслам, але хіджаб я не можу ніяк одягти, і через це я не приймаю Іслам». Не можна в жодному разі казати: “Ні, ні, неодмінно одягни хіджаб! Що ж ти будеш за мусульманка?” Якщо вона каже, що не може зараз носити хіджаб, то треба сказати їй, що не пред’являється вимога хіджабу їй у її становищі, коли вона невіруюча. “Що користі, якщо ти, зараз, не прийнявши Іслам, одягнеш хіджаб? Прийми Іслам». Ось, коли вона прийме Іслам, тоді вже поговоримо про хіджаб.
Коли людина приймає Іслам, і Іслам входить у її серце, тоді розкриваються її груди до решти обрядів Ісламу, до покірності Аллагові (Пречистий Він і Піднесений). Потім уже легко вона сприймає наказ про намаз, наказ про хіджаб і про все інше. Коли людина входить в Іслам, Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) розкриває її серце для цього.
Одного разу до одного з табіїнів Даххака ібн Музахима прийшов християнин і каже йому: «Подобається мені Іслам, і я хотів би прийняти Іслам, але не можу відмовитися від вина, п’ю». Даххак Музахим сказав йому: «Ти прийми Іслам, навіть якщо будеш пити». Коли цей чоловік сказав: «Ашгаду алля іляга ілля Ллаг уа ашхаду анна Мухаммадан абдуху уа расулягу»,– Даххак сказав йому: “Усе, тепер ти мусульманин.
Якщо тепер ти будеш пити, ми тебе поб’ємо батогами, а якщо відійдеш від Ісламу, тоді на тебе чекає страта за віровідступництво». Мудрість Даххака в тому, що він не сказав йому: «Ти що п’єш!», – а найголовніше, щоб людина врятувалася. Подивіться на мудрість учених, вони розуміють, що найважливіше, щоб людина ввійшла в релігію Аллага (Пречистий Він і Піднесений) і врятувалася від багатобожжя і невір’я. Навіть якщо вона буде пити, але, якщо вона мусульманин і єдинобожник, вона врятована. Подивіться, як старалися вчені (уляма) для того, щоб людина прийняла Іслам і щоб у жодному разі не відштовхнути людину від Ісламу.
Отже, перша умова – це аль-Іслам для дійсності намазу. Намаз невіруючого недійсний. Допоки він не приймає свідоцтво (шахада) «Ля іляга ілля Ллаг, Мухаммадан расулю Ллаг» і не входить в Іслам, сенсу для нього робити намаз немає. Але якщо помре, не прийнявши Іслам, то відповідатиме і за свою невіру, і за те, що не робив намаз.
Друга умова – людина має бути розумною (аль-‘ак’ль). Протилежність розумності (аль-‘ак’ль) – божевілля і безумство (аль-джунун). Якщо божевільний здійснить намаз, то його намаз недійсний. Більше того, здійснення намазу для божевільного взагалі не обов’язковий припис (уаджиб), він від нього зовсім не вимагається, тому що він не належить до категорії людей, які несуть відповідальність за свої діяння (мукалляф), тому що в нього взагалі немає наміру. У божевільного немає такого поняття, як намір (нія), тому немає намазу щодо нього. Отже, друга умова – це розумність (аль-‘ак’ль).
Третя умова – досягнення віку розрізнення (ат-таміїз). Вік розрізнення (таміїз) – це не вік повноліття (аль-булюг’). Таміїз – це здатність розрізняти речі: розуміти питання і давати на них адекватні відповіді. Коли діти досягають такої здатності адекватно відповідати на запитання й розрізняють речі, наприклад, що це вогонь, а це вода? Адже це не зумовлено якимось віком чи певним однаковим числом років у всіх. Але, як правило, до семирічного віку люди стають мумайізами, тобто, як правило, це семирічний вік, але в когось може бути раніше. Ось намаз, що здійснений такими дітьми, які досягли віку таміїза, є дійсним, хоча його здійснення для нього необов’язкове (людина, що досягла віку таміїза, називається мумайіз).
Коли стає обов’язковим (уаджиб) для дитини здійснення намазу?
Коли вона досягне віку повноліття (булюг’). Але, якщо дитина не зобов’язана, ті, хто є її опікуном (батьки), зобов’язані їй наказувати здійснювати намаз, коли вона досягає віку таміїза. Дітям, які досягли семирічного віку, потрібно наказувати здійснювати намаз. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
مُرُوا أَوْلَادَكُمْ بِالصَّلَاةِ وَهُمْ أَبْنَاءُ سَبْعِ سِنِين
«Наказуйте вашим дітям здійснювати намаз, коли їм виповнюється сім років».
(Абу Дауд (495))
Дитина помолилася, зробила намаз. Питання: чи дійсний намаз цієї дитини? Потрібно подивитися, якщо ця дитина мумайіз, тобто така, що досягла віку розрізнення (таміїз), тобто вона здатна відрізняти речі одна від одної, каже: «Це вогонь, це вода». Кажеш йому: «Сідай», – він сідає. Кажеш: «Встань»,– він встає. Ставиш запитання, він дає адекватну відповідь. Ось тоді намаз його буде дійсним. А якщо вона ще не досягла цього віку, ще нічого не розуміє або розуміє зовсім мало, то може робити земний уклін (суджуд), то втече кудись, то прийде назад – намаз цієї дитини недійсний. Отже, вік таміїз.
Коли стає обов’язковим для людини здійснювати намаз?
Ознаки настання віку повноліття (аль-булюг’):
1) або коли з’являються нічні сім’явиверження (полюції);
2) можливо, цієї ознаки немає, але є інша ознака – ріст грубого волосся на лобку;
3) у жіночої статі – це початок місячних;
4) досягнення п’ятнадцятирічного віку, якщо немає нічого з вищевказаних ознак.
Припустимо, виповнилося людині 15 років, а вона не має ні нічних сім’явивержень, ні волосини грубої немає на лобку, а якщо це жінка, у неї не почалися менструальні кровотечі, але п’ятнадцятирічний вік означає повноліття. Поки дитина не досягла повноліття, здійснення намазу для неї не є обов’язковим (уаджиб). Але коли вона досягає віку таміїза, коли їй виповнюється сім років, то батькам є обов’язковим (уаджиб) наказувати їй здійснювати намаз. Це питання обов’язковості, а питання дійсності намазу пов’язане з віком таміїза. Коли дитина вже здатна розрізняти (мумайіз), ось тоді її намаз уже буде дійсний.
Четверта умова – намір (ан-нія). Якщо людина встала і зробила низку рухів, точнісінько так, як люди роблять у намазі, але без жодного наміру, то намаз буде дійсний? Ні, необхідний намір. Якщо людина не їла від ранку до вечора, від зорі до заходу сонця, і не їла, і не пила, і не робила всього того, що порушує піст, просто так, без наміру, чи буде це вважатися постом? Ні, тому умовою є намір (нія). Місце наміру в серці. Проголошення наміру язиком: «Я намірився…»,– це все новизна й нововведення (бід’а). Згадайте відомий хадис про людину, яка погано робила намаз. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав йому:
«إِذَا قُمْتَ إِلَى الصَّلَاةِ فَأَسْبِغِ الْوُضُوءَ، ثُمَّ فَكَبِّرْ»
«Коли збираєшся здійснити намаз, то зроби як слід омовіння, а потім скажи: “Аллагу Акбар” (такбір)».
(аль-Бухарі (6667) і Муслім (397))
Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) не сказав йому: “Здійсни омовіння (вуду), а потім скажи: “О Аллаг, я намірився здійснити намаз зухр о чотирьох рака’ата в місті такому-то, такого-то числа, за таким-то імамом”. Як роблять багато людей сьогодні перед намазом – читають цілий довгий монолог: «Я намірився здійснити намаз зухр у чотири рака’ати. Згоден, що я здійснюю його за таким-то імамом», – мало не перераховують ім’я та прізвище цього імама, і в якому місці вони його здійснюють, і що заради Аллага вони намірилися це робити. Пречистий Аллаг Великий! Це нововведення (бід’ати)! Отже, місце наміру в серці. Це четверта умова.
П’ята умова – очищення від стану опоганення (раф’уль-хадас). Усунення хадасу – коли людина перебуває в стані ритуальної нечистоти. Хадас – це стан, коли порушується мале омовіння (вуду) або велике омовіння (г’усль). І стан ритуальної нечистоти (хадас) поділяється на два види:
- велике опоганення (аль-хадас аль-акбар);
- мале опоганення (аль-хадас аль-асг’ар).
Велике опоганення (хадас) – це, наприклад, унаслідок нічного сім’явиверження або статевої близькості. Для усунення великого опоганення (хадас) потрібне повне омовіння (г’усль).
Для усунення малого опоганення (аль-хадас аль-асг’ар) потрібне мале омовіння (вуду). Поки людина не звільниться від обох видів опоганення, намаз її буде недійсним. Немає намазу без омовіння (вуду). Немає намазу без стану ритуальної чистоти, без стану тахара. Це була п’ята умова.
Шоста умова – видалення нечистот (скверни) (ізалятуль-наджаса). Мається на увазі її видалення з трьох речей: з тіла, з одягу і з місця, де відбувається намаз. На тілі людини не повинно бути бруду (наджаса): калу, сечі або всього того, що належить до бруду (наджаси). Не повинно бути скверни (наджаси) на одязі людини і на місці, де людина здійснює намаз (аль-бук’а’). Якщо людина робить намаз, знаючи, що на її тілі, або на її одязі, або на молитовному місці є нечистота (наджаса) і не усуває її, маючи можливість для цього, то намаз такої людини буде недійсним. Але якщо вона здійснила намаз, не знаючи про те, що є нечистота на її тілі, або на одязі, або на молитовному місці, тоді намаз її буде дійсним.
Хадис, який наводить Абу Дауд та інші від Абу Са’їда аль-Худрі (нехай буде задоволений ним Аллаг), про те, що одного разу Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) робив намаз разом зі своїми сподвижниками, і під час намазу зняв свої сандалії, та поклав їх ліворуч від себе. І коли люди побачили, що він так зробив, то теж скинули своє взуття. Коли Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) закінчив свій намаз, сказав:
«مَا حَمَلَكُمْ عَلَى إِلْقَائِكُمْ نِعَالَكُمْ؟»
«Що вас змусило скинути ваше взуття?»
Вони сказали:
«رَأَيْنَاكَ أَلْقَيْتَ نَعْلَيْكَ فَأَلْقَيْنَا نِعَالَنَا»
«Ми бачили, що ти скинув своє взуття, і ми теж це зробили».
Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«إِنَّ جِبْرِيلَ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ أَتَانِي فَأَخْبَرَنِي أَنَّ فِيهِمَا قَذَراً»
«Воістину, до мене з’явився Джібріль (мир йому) і повідомив мені про те, що на цих сандалях є скверна (наджаса)».
(Абу Дауд (650) і Ахмад (11169))
Подивіться, Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) якусь частину намазу здійснював у взутті, на якому була скверна (наджаса), і він не переробив цю частину намазу. Значить намаз дійсний, бо скверна (наджаса) була, а він про це не знав. Тому, якщо людина зробила намаз, а на її тілі, або одязі, або молитовному місці була нечисть (наджаса), але вона не знала про це, намаз її буде дійсний. А якщо знав і мав можливість прибрати, але не прибрав, тоді його намаз буде недійсний.
Скверна (наджаса) поділяється на три види:
1) «ан-наджаса аль-муг’алляза» – важка скверна, усунення якої вимагає особливих заходів. Слина, сеча і кал собак є важким видом нечистот (наджаса муг’алляза). Цей вид скверни (наджаси) названий важким, тому що очищення посуду від такої скверни вимагає семиразового миття, і перше миття повинно бути піском, а решта шість разів – водою, щоб очистити посуд від слини собаки, тим паче від її калу або сечі;
2) «ан-наджаса мухаффафа» – легка скверна (наджаса). Очищення від цього виду скверни (наджаси) досягається змочуванням. Тобто просто бризкається водою і змочується це місце, і не потребує тертя чи віджимання. До цього виду скверни (наджаси) належить сеча хлопчика, який ще не їсть звичайну їжу, а харчується материнським грудним молоком. Його сеча очищається таким чином, то кал хлопчика потрібно мити. Це не поширюється на очищення сечі дівчаток, і її потрібно мити. До цього виду скверни (наджаси) можна віднести «аль-мазі» – це клейка та прозора рідина, що виділяється в чоловіків під час статевого збудження. Це не сперма (мані), не насіннєва рідина, що виділяється в людини наприкінці статевої близькості, а йдеться про клейку та прозору рідину (аль-мазі), що виділяється під час статевого збудження. Якщо виділилася «аль-мазі», то статевий орган треба вимити повністю, але що стосується білизни та одягу людини, то тут Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) каже, що достатньо побризкати й змочити білизну, тобто не треба її спеціально запирати. Взагалі, сперма (аль-мані) не є скверною (наджасою), але Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) забризкував її так само як аль-мазі, якщо вона була вологою, а якщо висихала, тоді достатньо було відтерти її нігтем чи чимось іще. Це з розряду очищення, щоб намаз був досконалим і на одязі не було жодного бруду. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) ось так очищався від слідів сперми;
3) «ан-наджаса аль-мутауассата» – середня скверна (наджаса). Усі інші види скверни (наджаси), які не належать ані до важких, ані до легких видів скверни (наджаси), належать до середніх. Ця скверна (наджаса) усувається шляхом миття (г’асль), тобто змочування, яке вже поєднується з віджиманням цього місця.
Сьома умова – прикриття заборонених частин тіла (сатруль-‘аура). Правильніше, як відповідає термінології Корану, називати це «ахзу-ззіна», тобто прикрашатися перед намазом. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить:
«يَا بَنِي آدَمَ خُذُواْ زِينَتَكُمْ عِندَ كُلِّ مَسْجِدٍ»
«О сини Адама, прикрашайтеся перед кожним поклонінням».
Коран, сура Аль-А’раф (Загорожі), 7: 31
Факіхи називають «закриття заборонених частин тіла» прикриттям аурата («сатруль-‘аура»). У Корані названо «ахзу-ззіна», тобто прикраситися, прикраса. Так само як і скверна (наджаса), аурат щодо здійснення намазу поділяється на три види:
1) «аура муг’алляза» – важкий вид аурату, щодо якого діють особливо суворі вимоги;
2) «аура мухаффафа» – легкий вид аурату, для прикриття якого діють полегшені вимоги;
3) «аура мутауассіта» – середнього ступеня аурат. Сюди належать усі інші випадки.
Отже, перший вид «аура муг’алляза», щодо якого діють особливо суворі вимоги. До цього виду належить вільна повнолітня жінка. Вона повинна закривати для здійснення намазу все тіло, крім обличчя. І шия не входить в обличчя, тому це теж має бути закрито. Щодо кистей рук і стоп серед учених є розбіжності. Жінка має закривати стопи, але що стосується кистей рук, то краще, якщо закриє кисті рук, бо є розбіжності. Що стосується обличчя, то можна. Це аурат для намазу.
Що стосується аурату щодо погляду сторонніх людей, то тут інше. Щодо обличчя серед учених є розбіжності: чи може жінка показувати обличчя стороннім чоловікам, чи не може, і чи є обличчя ауратом, чи ні. Це стосовно погляду. А ми зараз говоримо щодо аурату в намазі.
Отже, перший вид аурату – це «аура муг’алляза». Такий вид, щодо якого є особливо суворі вимоги. Це стосується повнолітньої вільної жінки. І якщо не повнолітня жінка, а дівчинка, і, наприклад, у неї щось відкрито з волосся, її намаз буде дійсний. Якщо в повнолітньої жінки щось відкрито з волосся, її намаз не буде дійсний, тому що жінка (виключаються чоловіки) повнолітня (виключається неповнолітня), вільна (тобто не невільниця). У неї має бути закрите все тіло, за винятком обличчя. Що стосується кистей рук і стоп, то тут є розбіжності.
Другий вид аурату – «мухаффафа». Такий вид, щодо якого діють полегшені вимоги. Це аурат хлопчиків віком від семи до десяти років. Тут умовою для дійсності намазу є прикриття переду (к’убуль) і зада (дубур). Тобто, припустімо, у хлопчика у віці від семи до десяти років щось відкрито з стегон, то тоді намаз його дійсний. Це не означає, що треба спонукати їх так здійснювати намаз. Ми зараз говоримо про допустимий мінімум, щоб намаз був дійсний. Його прикриття полягає в тому, щоб закрити статеві органи, перед і зад. Це буде легкий аурат.
Третій вид аурату – «мутауассита» – аурат середнього ступеня. Сюди відносяться всі інші випадки. Чому ми аурат середнього ступеня не назвали посередині? Хтось може сказати, що логічно в такому порядку: легкий ступінь, середній ступінь і важкий ступінь. Можливо, логічно, але незручно, тому що було сказано, що полегшений аурат – це в легкому ступені, і що таке важкий аурат, а середній – це всі інші випадки. Що тут потрібно для того, щоб аурат був закритий? Прикрити частини тіла між пупком і колінами – мінімум, щоб намаз був дійсним. Плечі не належать до аурату, але за наявності можливості плечі слід прикривати також. Тож сподвижники (сахаба) Пророка Мухаммада (нехай благословить його Аллаг і вітає), якщо вони не мали верхньої накидки (ріда), а мали великі ізари (матерія, якою обгортають нижню частину тіла), і якщо то великий був шматок, то вони робили так, щоби цим закривалися й плечі. Так зав’язували цей ізар, щоб можна було щось із нього накинути і на плечі.
Ми сказали з вами, що треба розрізняти аурат у питанні дійсності намазу й аурат у питанні допущення сторонніх поглядів. Аурат для намазу – це одне, а аурат для людських поглядів – це інше. Вони не завжди збігаються один з одним, як було сказано про прикриття аурату в намазі, щоб намаз був дійсний. Замість терміна сатруль-‘аура краще використовувати термін, який у Корані – «ахзу-ззіна» – взяття прикраси. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить у Корані:
يَا بَنِي آدَمَ خُذُواْ زِينَتَكُمْ عِندَ كُلِّ مَسْجِدٍ
«О сини Адама, прикрашайтеся перед кожним поклонінням».
Коран, сура Аль-А’раф (Загорожі), 7: 31
Це була сьома умова.
Восьма умова – настання часу намазу. Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) говорить:
إِنَّ الصَّلَاةَ كَانَتْ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ كِتَـباً مَّوْقُوتاً
«Воістину, намаз приписаний віруючим у певний час».
Коран, сура Ан-Ніса (Жінки), 4: 103
У часу намазу є початок, встановлений Аллагом (Пречистий Він і Піднесений), і є кінець, встановлений Аллагом (Пречистий Він і Піднесений). Якщо людина зробила намаз завчасно або, навпаки, відклала намаз без якоїсь поважної причини, коли час намазу вже минув, і час намазу закінчився, намаз такої людини недійсний. Це більш правильна думка. Якщо людина відклала здійснення намазу, не маючи поважної причини з погляду шаріату, то намаз буде недійсний. Поважна причина, наприклад, – коли людина перебуває в дорозі. Тоді ця людина може відкласти намаз зухр до часу ‘асра. Або, наприклад, людина хворіє, і в неї є якісь складнощі, і вона відклала намаз зухр до часу ‘аср. Ми з вами знаємо, що подорожній має право поєднувати полуденний намаз (зухр) з намазом передвечірнім (‘аср). До того ж, може бути суміщення-відкладення, тобто відкласти зухр до часу ‘аср і здійснити зухр і ‘аср під час намазу ‘аср. А може, навпаки, раніше здійснити ‘аср – під час зухру (джама’а так’дім). Мандрівник має право зробити і так, і так. Те ж саме стосується вечірнього намазу (маг’ріб) і нічного намазу (іша). Їх теж для подорожнього можна поєднувати між собою. Якщо, наприклад, зараз, наш брат скаже: «Я хочу зробити ранковий намаз фаджр». Що ми скажемо братові? «Намаз твій буде недійсний, бо час фаджра ще не настав». Отже, це умова входження часу (духулюль-уак’т).
Дев’ята умова – напрямок до К’ібли. Спрямуватися до К’ібли – це умова в усіх намазах: намаз, що здійснюється вдома або який здійснюється в дорозі; обов’язковий або додатковий намаз. Винятком є лише додатковий намаз, що його людина здійснює в дорозі, перебуваючи на верховій тварині або на транспортному засобі пересування. Під час здійснення додаткового намазу на транспортному засобі або на верховій тварині, людина прямує туди, куди рухається її тварина або її транспортний засіб. К’іблою для неї буде напрямок руху транспортного засобу. Але це якщо це додатковий намаз, а не обов’язковий (фард), і тільки якщо вона в дорозі на транспортному засобі. Якщо ж це обов’язковий намаз (фард), то незалежно від того, що вона перебуває в дорозі, вона повинна зупинитися, спішитися і здійснити намаз, направившись у бік К’ібли. Для додаткового намазу, якщо людина перебуває вдома, якщо вона не на верховій тварині, якщо вона в дорозі, але не на верховій тварині, вона зараз не їде, умова К’ібли завжди зберігається. Один виняток – коли на верховій тварині здійснює додатковий намаз.
Це дев’ять умов намазу.
