Шейх (нехай помилує його Аллаг) говорить:
الدرس السابع: أركان الصلاة أركان الصلاة، وهي أربعة عشر:
القيام مع القدرة، وتكبيرة الإحرام، وقراءة الفاتحة، والركوع، والاعتدال بعد الركوع، والسجود على الأعضاء السبعة، والرفع منه، والجلسة بين السجدتين، والطمأنينة في جميع الأفعال، والترتيب بين الأركان، والتشهد الأخير، والجلوس له، والصلاة على النبي صلى الله عليه وسلم، والتسليمتان
«Урок сьомий. Стовпи молитви (аркани). Їх чотирнадцять:
- стояння, за наявності можливості;
- такбір, що відкриває молитву (такбіратуль іхрам);
- читання сури «аль-Фатіха»;
- поясний уклін;
- випрямлення з поясного поклону;
- земний уклін на 7 частин тіла: лоб і ніс, дві руки, два коліна і дві ступні;
- випрямлення після першого земного поклону;
- сидіння між двома земними поклонами;
- дотримання спокою під час здійснення всіх цих дій;
- дотримання послідовності між стовпами;
- останній ташаххуд;
- сидіння на останньому ташаххуді;
- мольба за Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає);
- проголошення обох привітань».
Отже, стовпів намазу чотирнадцять. Стовп арабською «рукн», множина – «аркан». Стовп – це те, що входить у суть поклоніння і є його частиною. І так само, як умова (шарт), без неї поклоніння не буде дійсним, навіть якщо людина залишила цей стовп через забудькуватість або через незнання. І він не виправляється виправним сужудом (сужуд ас-саху), поки не виконає людина цей стовп. Вона повинна обов’язково виконати, а потім вже зробити виправний сужуд (сужуд ас-саху).
Звідки ми знаємо, що стовпів чотирнадцять? Чи є довід, хадис, де сказано, що стовпів намазу чотирнадцять? Ні, але вчені дійшли до такого висновку шляхом пошуку та дослідження доказів з релігійних текстів – це називається «таттабу’ уаль-істік’ра», тобто дослідження доказів К’ур’ана та Сунни і отримання звідти висновку, що стовпів (рукнів) чотирнадцять. Учені, повідомивши нам про те, що стовпів чотирнадцять, полегшили для нас вивчення релігії й того, як відбувається намаз. Коли ми знаємо, скільки умов (шурут) намазу, що їх дев’ять, коли ми знаємо, скільки стовпів (рукнів), що їх чотирнадцять, коли ми знаємо, скільки обов’язкових приписів (уаджибатів), що їх вісім, тоді нам набагато легше. І на кожну з умов, і на кожний з рукнів (стовпів), і на кожний з обов’язкових приписів (уаджибатів) є доказ з К’ур’ана та Сунни.
Давайте розберемо стовпи намазу.
Перший стовп намазу – це «القيام مع القدرة» стояння за наявності можливості, здійснення намазу стоячи за наявності для цього можливості. Стояння (аль-к’іям) є стовпом (рукном) при здійсненні обов’язкових намазів (фардів). При здійсненні додаткових намазів стояння не є стовпом (рукном). Додаткові намази (ан-науафіль), на відміну від обов’язкових намазів (фараід), можна здійснювати сидячи, але той, хто сидить, отримує половину нагороди того, хто стоїть.
Як визначити, є в людини можливість стояти чи ні? Що є визначенням цієї можливості, за яких людина неодмінно має його здійснювати стоячи?
Учені (‘уляма) кажуть: «Умова молитися стоячи знімається з людини або у зв’язку з цілковитою неможливістю стояти (як, наприклад, параліч, людина паралізована, в неї цілковито відсутня можливість стояти), або коли стояння можливе, але супроводжується такими труднощами для людини, що позбавляють її смиренного (хушу’) здійснення намазу (наприклад, людина може простояти цей намаз, але вона відчуває такий біль, що через це позбавляється смиренного (хушу’) здійснення намазу)».
Якщо хворий здійснює намаз сидячи, чи отримує він половину нагороди того, хто здійснює намаз стоячи?
Ні, він отримує повну нагороду. Він зараз сидить, бо в нього є поважна причина. А якщо здорова людина, яка не має поважної причини, робить додатковий намаз сидячи, то намаз її дійсний, але вона отримує половину нагороди того, хто стоїть.
Другий стовп – «تكبيرة الإحرام» такбіратуль іхрам, тобто такбір, що відкриває намаз.
Причому, підняття рук – це не такбіратуль іхрам, як дехто думає. Підняття рук – це окрема дія намазу, яка не належить до стовпів намазу. Йдеться про сам такбір, про проголошення слів «Аллагу Акбар». Проголошення слів на початку намазу – це стовп (рукн). Треба звернути особливу увагу, що це стовп, бо багато людей, коли запізнюються й бачать, як імам уже здійснює намаз, і імам перебуває в поясному поклоні (руку’), і хочуть встигнути до цього рака’ата, кажуть «Аллагу Акбар», коли вони вже стають у поясний уклін (руку’). Такбір, що відкриває молитву (такбіратуль іхрам), є стовпом (рукном), без нього не може бути намазу, тому людина спершу має сказати «Аллагу Акбар» з наміром, що це такбір, що відкриває молитву (такбіратуль іхрам), а не такбір для переходу в поясний уклін (руку’). Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) говорив:
«تحريمُها التَّكبيرُ»
«Вступ до намазу – це такбір».
(Абу Дауд (61), ат-Тірмізі (238) та Ібн Маджа (276))
Третій стовп – читання сури «аль-Фатіха». Читати суру «аль-Фатіха» необхідно в кожному намазі, в кожному рака’аті. Інша його назва – «Уммуль кітаб» або «Фатіхатуль кітаб». Якщо той, хто молиться, не прочитав суру «аль-Фатіха», його намаз буде недійсним, тому що це стовп (рукн), якщо тільки він не приєднався до імама, коли імам уже перебував у стані поясного поклону (руку’). У цьому випадку обов’язок читання сури «аль-Фатіха» знімається з людини, і цей рака’ат зараховується людині, вважається, що вона встигла до рака’ату. Що стосується намазу, який читається про себе, тобто не вголос, то тут «аль-Фатіха» вимагається і від імама, і від ма’мума, тобто того, хто молиться за цим імамом. І хто не прочитає суру «аль-Фатіха» в намазах, де К’ур’ан читають про себе, чи то імам, чи то ма’мум, то намаз того буде недійсним, бо Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«لَا صَلَاةَ لِمَن لَمْ يَقْرَأْ بفَاتِحَةِ الكِتَابِ»
«Немає намазу в того, хто не прочитав суру, що відкриває Книгу (Фатіхатуль кітаб)».
(Хадис передав аль-Бухарі та Муслім)
Читання сури «аль-Фатіха» ма’мумамі: коли імам читає вголос, наприклад, перші два рака’ати намазу маґріб, ‘іша або фаджр, ма’мум повинен читати суру «аль-Фатіха» про себе чи не читати?
У цьому питанні є розбіжність, є різні думки серед учених. Шейх ‘Усаймін, шейх Ібн Баз та інші вчені (‘уляма) вважають, що краще й безпечніше, якщо людина прочитає суру «аль-Фатіха», Аллаг відає краще, особливо якщо імам залишає для цього паузу. Залишення паузи між сурою «аль-Фатіха» і додатковою сурою, як роблять деякі імами, не підтверджується доказом із Сунни. Це не відповідає Сунні, і неправильно залишати такий довгий проміжок часу. Але, в будь-якому разі, краще, якщо ма’мум прочитає «аль-Фатіху», щоб віддалитися від усяких розбіжностей у цьому питанні. І в тієї, і в іншої сторони, звісно ж, є доводи. Тому це питання не зовсім просте.
Доводи тих, які вважають, що ма’мум не повинен читати «аль-Фатіху», якщо її читає імам.
Вони кажуть, що ма’мум має читати «аль-Фатіху» тільки в тому разі, якщо імам читає К’ур’ан про себе. Їхнім доводом є хадис від Абу Муса аль-Аш’арі (нехай буде задоволений ним Аллаг), який сказав: “Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«فإذا الإمامُ قرأَ فأنصِتوا»
«Коли читає імам, то мовчки слухайте!»
(Хадис передав Ібн Маджа та інші)
Ще доказом є хадис від Абу Хурайри (нехай буде задоволений ним Аллаг): “Одного разу Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) закінчив намаз, у якому він читав уголос, а потім сказав:
«هل قرأ مَعيَ أحدٌ منكُم آنفًا ؟»
«Хтось щойно читав разом зі мною (тобто К’ур’ан)?»
І одна людина сказала: «Так, о Посланець Аллага».
Тоді Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«إنِّي أقولُ ما لي أنازَعُ القُرآنَ»
«А я думаю, що хтось мені заважає читати К’ур’ан».
Після цього люди перестали читати К’ур’ан разом із Пророком (нехай благословить його Аллаг і вітає) в тих намазах, де він читав К’ур’ан вголос».
(Хадис передали Малік, Ахмад, Абу Дауд, Тірмізі та ан-Насаї)
Третій доказ, Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) говорить:
«من كانَ له إمامٌ فقراءةُ الإمامِ لهُ قراءةٌ»
«Для того, у кого є імам, читання імама є його читанням».
(Хадис переданий у Даракутні, в Абу Шейби та інших)
Доводи тих, які кажуть, що треба читати «аль-Фатіху» обов’язково, навіть якщо імам читає вголос.
Хадис від ‘Убада ібн Саміта (нехай буде задоволений ним Аллаг), що сказав:
«كنَّا خلفَ رسولِ اللَّهِ صلَّى اللهُ عليهِ وسلَّمَ في صلاةِ الفجرِ فقرأَ رسولُ اللَّهِ صلَّهِ صلَّى اللهُ عليهِ وسلَّمَ فثَقُلتْ عليهِ القراءةُ فلمَّا فرغَ، قالَ: لعلَّكم تقرءونَ خلفَ إمامِكم؟ قلنا: نعم هذًّا يا رَسُولَ الله، قالَ: لا تفعلوا إلَّا بفاتحةِ الكتابِ فإنَّهُ لا صلاةَ لمن لمم إلَّا بفاتحةِ الكتابِ فإنَّهُ لا صلاةَ لمن لم يقرأْ بِها»
«Ми робили ранковий намаз позаду Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає), він читав К’ур’ан, і йому було важко читати. Коли він закінчив намаз, він сказав: «Напевно, ви читаєте позаду вашого імама?» Ми сказали: «Так, о Посланець Аллага». Тоді він (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав: «Не робіть цього, крім Фатіхи, бо немає намазу в того, хто не прочитає її».
(Ця частина («крім Фатіхи, бо немає намазу в того, хто не прочитає її»)
наводиться у Бухарі та в інших)
Далі хадис від Абу Хурайри (нехай буде задоволений ним Аллаг) про те, що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«مَن صَلَّى صَلاةً لَمْ يَقْرَأْ فيها بأُمِّ القُرْآنِ فَهي خِداجٌ ثَلاثًا غَيْرُ تَمامٍ»
«Той, хто здійснив намаз, у якому не прочитав уммуль К’ур’ан (тобто Фатіху), то його намаз неповний«, – і повторив це слово три рази (неповний, неповний, неповний)».
«فقِيلَ لأَبِي هُرَيْرَةَ: إنَّا نَكُونُ وراءَ الإمامِ؟ فقالَ: اقْرَأْ بها في نَفْسِكَ»
І далі говориться в хадисі: “Запитали в Абу Хурайри (передавач цього хадису): «А якщо ми робимо намаз за імамом?» Тоді Абу Хурайра сказав: «Тоді читай про себе»».
(Хадис передав імам Муслім (395))
Четвертий стовп – «الركوع» здійснення поясного поклону (руку’).
П’ятий стовп – «الاعتدال بعد الركوع» випрямлення з поясного поклону (руку’).
Шостий стовп – «السجود على الأعضاء السبعة» земний уклін (сужуд) на 7 органів: лоб і ніс – це вважається одним органом, далі кисті рук – це три, коліна – це п’ять, стопи – це сім.
Сьомий стовп – «الرفع منه» випрямлення із земного поклону (сужуда), тобто після першого поклону.
Восьмий стовп – «الجلسة بين السجدتين» сидіння між двома земними поклонами.
Дев’ятий стовп – «الطمأنينة في جميع الأفعال» дотримання спокою, розміреності під час здійснення всіх цих дій (тум’аніна). Це стовп (рукн) намазу.
Що вважається спокійним, розміреним здійсненням намазу (тум’аніною)?
Ми бачимо, що одна людина стоїть довго в намазі, а інша не так довго. Що вважається спокійним, розміреним здійсненням намазу (тум’аніною)? Учені кажуть, що умова спокійного, розміреного звершення намазу вважається виконаною, якщо людина встигає під час звершення стовпа вимовити той зікр, що є в ньому обов’язковим (уаджибом). При стоянні потрібна тум’аніна, тобто спокійне, розмірене здійснення – це час, достатній для прочитання сури «аль-Фатіха». Це мінімум, щоб був дотриманий стовп (рукн) тум’аніна. У земному поклоні (суджуді) обов’язковим (уаджибом) є сказати «Субхана Раббі аль-А’ля». Час для проголошення цього зікра – це мінімум для виконання стовпа (рукна) тум’аніна, тобто спокійного здійснення намазу.
Відомий хадис про людину, яка погано зробила намаз. Повідомляється, що він поспішав під час здійснення намазу так, що суджуди здійснював дуже швидко, і Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав йому переробити намаз, і сказав це тричі. Чому? Тому що він мав дотриматися стовпа (рукн) тум’аніна – спокій, розмірене здійснення стовпів намазу.
Десятий стовп (рукн) – «الترتيب بين الأركان» дотримання послідовності між стовпами (рукнами) (тартіб байналь аркан). Недостатньо сказати «послідовність», потрібно сказати «послідовність між стовпами (рукнами)» – це є стовпом (рукном). Наприклад, не можна спочатку зробити поясний уклін (руку’), потім встати й читати «аль-Фатіху». Між стовпами (рукнами) має бути послідовність (тартіб).
Одинадцятий стовп (рукн) – «التشهد الأخير» читання останнього ташаххуда. Тут підкреслюється, що йдеться саме про останній ташаххуд, бо в 3-х чи 4-х рака’атних намазах два ташаххуди і перший ташаххуд не належать до стовпів. До стовпів належить тільки останній ташаххуд. Перший ташаххуд належить до уаджибатів. А якщо намаз складається з двох рака’атів, як ранковий намаз, тоді перший ташаххуд і буде останнім перед привітанням, і він вважається стовпом (рукном) у ранковому намазі. Читання ташаххуда – це стовп (рукн).
Дванадцятий стовп (рукн) – «الجلوس له» сидіння для читання ташаххуда. Учені (‘уляма) виділили це в окремий стовп. Хтось скаже: «А яка різниця?» Різниця така, що людина, можливо, читає ташаххуд і сидячи, але може статися так, що людина встане після останнього рака’ата й почне читати ташаххуд стоячи. Щоб цього не сталося, вчені згадують цей стовп, що читання ташаххуда сидячи є стовпом. Найостанніший ташаххуд є стовпом (рукном), читання його сидячи теж є окремим стовпом.
Тринадцятий стовп – «الصلاة على النبي صلى الله عليه وسلم» – це благання (ду’а) за Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає). Називається «саля ‘алан-Набій», також його називають «салятуль Ібрагімійа», бо там згадується Ібрагім (мир йому). В останньому ташаххуді читання «салятуль Ібрагімійа» є стовпом (рукном). Щодо першого ташаххуда, то в ньому читання «салятуль Ібрагімійа» є обов’язковим приписом (уаджиб), і це думка шейха Альбані (нехай помилує його Аллаг), і Аллаг знає краще, це вагоміша думка, або бажаним (мустахаб), і це думка шейха ібн База, шейха ‘Усайміна та інших учених.
Чотирнадцятий стовп – «التسليمتان» – проголошення обох привітань. У цьому питанні серед учених є розбіжність: чи одне привітання є стовпом, чи їх має бути неодмінно два, щоби стовп було виконано. Хай там як, привітання (таслім) – це останній стовп у намазі.
Обов’язкові приписи (уаджибат) намазу.
Шейх (нехай помилує його Аллаг) каже:
الدرس الثامن: واجبات الصلاة واجبات الصلاة، وهي ثمانية
جميع التكبيرات غير تكبيرة الإحرام، وقول: (سَمِعَ اللهُ لِمَنْ حَمِدَه) للإمام والمنفرد، وقول: (رَبَّنَا وَلَكَ الْحَمْد) للكل، وقول: (سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم) في الركوع، وقول: (سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى) في السجود، وقول: (رَبِّ اغْفِرْ لِي) بين السجدتين، والتشهد الأول، والجلوس له
«Урок восьмий. Обов’язкові приписи в намазі. Їх вісім:
- усі такбіри (проголошення слів «Аллагу Акбар»), за винятком першого такбіру, що відкриває молитву;
- проголошення слів «سَمِعَ اللهُ لِمَنْ حَمِدَه» («нехай почує Аллаг того, хто прославив Його»);
- проголошення слів «رَبَّنَا وَلَكَ الْحَمْد» («Господь наш і хвала Тобі»);
- проголошення слів «سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم» («Пречистий і Преславний мій Великий Господь») у поясному поклоні;
- проголошення слів «سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى» («Пречистий і Преславний мій Найвищий Господь») у земному поклоні;
- проголошення між двома земними поклонами слів «رَبِّ اغْفِرْ لِي» («Господь мій, пробач мене»);
- перший ташаххуд;
- сидіння під час першого ташаххуда».
Чи є довід на те, що обов’язкових приписів (уаджибатів) у намазі вісім?
Це число стало результатом ретельного дослідження релігійних текстів К’ур’ана та Сунни (татаббу’ уаль-істікра), що їх провели вчені. Вони, навчаючи нас, згадують певні числа для того, щоб нам полегшити розуміння та запам’ятовування шаріатського знання.
Відмінність обов’язкових приписів (уаджиба) від стовпів (рукнів).
Якщо людина забула зробити уаджиб або не знала, то це є виправданням, то від неї не вимагається неодмінного виконання цього уаджиба. До цього пропущеного уаджибу, який людина забула, не потрібно повертатися й робити, а потрібно виправити це здійсненням двох виправних земних поклонів (суджуд ас-саху). А якщо людина навмисне залишила й не зробила уаджиб, тоді її намаз буде недійсним.
Автор (нехай помилує його Аллаг) перераховує вісім обов’язкових приписів (уаджибатів).
Перший обов’язковий припис (уаджиб) – усі такбіри (вимовляння слів «Аллагу Акбар»), за винятком першого, відкривального такбіру (такбіратуль-іхрам). Усі ці такбіри ще називаються «такбіратуль-інтікаль» – перехідні такбіри. Наприклад, під час переходу зі стану стояння (к’іям) у стан поясного поклону (руку’) вимовляють такбір перед тим, як людина вирушить у стан поясного поклону (руку’). Усі перехідні такбіри в намазі належать до обов’язкових приписів (аль-уаджибат), окрім першого вступного такбіру (такбіратуль-іхрам), який є стовпом (рукном).
У деяких намазах, як, наприклад, намаз аль-істіск’а (намаз прохання про дощ), або намаз аль-кусуф (намаз під час затемнення), або святкові намази, існують так звані «такбірат азауаід» – додаткові такбіри. Ці додаткові такбіри не є обов’язковими (уаджибами), а є бажаними (мустахаб), є Сунною. Це означає, що, якщо імам забув здійснити ці додаткові такбіри у вищезгаданих намазах або навіть якщо навмисне не здійснить їх і залишить, його намаз буде дійсним, бо ці додаткові такбіри не є обов’язковими (уаджиб).
Що стосується чотирьох такбірів у похоронному намазі (салят аль-джаназа), то вони є стовпами (рукнами), і без них намаз не буде дійсним. Кожен із цих такбірів посідає місце рака’ата, бо в цьому намазі немає звичних для нас рака’атів: немає земних поклонів (суджуд) і поясних поклонів (руку’). Тому кожен такбір у цьому намазі означає рака’ат у звичайному намазі.
Другий обов’язковий припис (уаджиб) – вимовляння слів «سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم» («Пречистий, далекий від усіх вад мій Великий Господь») у поясному поклоні (руку’).
Третій обов’язковий припис (уаджиб) – проголошення слів «سَمِعَ اللهُ لِمَنْ حَمِدَه» («Почуй, Аллаг, того, хто Його возвеличив») під час того, як людина піднімається з поясного поклону (руку’). Слова «سَمِعَ اللهُ لِمَنْ حَمِدَه» повинен вимовляти імам і «мунфарид» – той, хто здійснює намаз на самоті. Для них це є обов’язковим (уаджиб).
Четвертий обов’язковий припис (уаджиб) – проголошення слів «رَبَّنَا وَلَكَ الْحَمْد» («Господь наш, і Тобі вся хвала») у той час, коли людина піднялася з поясного поклону (руку’). Ці слова повинні вимовити й імам, і мунфарид (той, хто робить один), і ма’мум (той, хто робить за імамом). Це обов’язково (уаджиб) для всіх.
П’ятий обов’язковий припис (уаджиб) – вимовляння слів «سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى» («Пресвятий Господь мій Найвищий») у земному поклоні (суджуді). У поясному поклоні (руку’) і земному поклоні (суджуд) робиться цей тасбіх – вимовляються слова «سُبْحَانَ رَبِّيَ» («Святий, пречистий Господь мій»), і цей зікр треба (уаджиб) вимовити щонайменше один раз. Це думка шейха Ібн База та інших учених. Якщо людина говорить більше, ніж один раз, то це бажано, це добре. Деякі вчені кажуть, що уаджиб говорити цей зікр тричі. Вони посилаються на переказ (асар) від ‘Алі (нехай буде задоволений ним Аллаг), де він говорить про те, що потрібно говорити щонайменше тричі, але в цьому питанні є розбіжність. У будь-якому разі, уаджиб вимовляння слів «سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم» і «سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى» в земному поклоні (суджуд). Якщо людина говорить зікр
«سبُّوحٌ قُدُّوسٌ رَبُّ المَلاَئِكَةِ وَالرُّوحِ» або говорить зікр «СубханакаЛлагума Раббана уа біхамдік, Аллагуммаг’фірлі», чи можна це вимовити замість «سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم» і «سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى»? Ні, спочатку говори: «سُبْحَانَ رَبِّيَ الْعَظِيم» у поясному поклоні (руку’) або «سُبْحَانَ رَبِّيَ الأَعْلَى» в земному поклоні (суджуд), а потім уже говори: «سبُّوحٌ قُدُّوسٌ رَبُّ المَلاَئِكَةِ وَالرُّوحِ»
«سُبْحَانَكَ اللهُمَّ رَبَّنَا وَبِحَمْدِكَ، اللهُمَّ اغْفِرْ لِي» й інші зірки, що є в Сунні, що їх можна прочитати в поясних і земних поклонах.
Якщо людина не зробить цього, вона тим самим залишить один з обов’язкових приписів (уаджиб) намазу.
Шостий обов’язковий припис (уаджиб) – вимовляння слів «رَبِّ اغْفِرْ لِي» («Раббіг’фірлі») між двома земними поклонами (суджуд). Один раз вимовити ці слова – це обов’язково (уаджиб), а потім можна додавати, скільки забажає.
Сьомий обов’язковий припис (уаджиб) – читання першого ташаххуда, на відміну від другого ташаххуда, бо другий ташаххуд є стовпом (рукном). Під час першого ташаххуда правильніше, що треба читати «салятуль Ібрагімійа», бо це частина ташаххуда. Тому правильніше, що її треба читати разом з ат-тахійат, а Аллагу відомо краще. Автор книги шейх ібн Баз вважає, що це бажано, а не обов’язково (уаджиб). А думка шейха Альбані, що це обов’язково (уаджиб), і це міцніша думка. Чому? Тому що в «Сахіху аль-Бухарі» від Ка’ба бну ‘ُУджура передається, що сподвижники сказали:
«يَا رَسُولَ اللَّهِ، السَّلَامُ عَلَيْكَ قَدْ عَرَفْنَاهُ، فَكَيْفَ الصَّلَاةُ؟»
«О Посланець Аллага! Як давати тобі салям – це ми вже дізналися. А як салят робити за тебе?»
Вони це запитали, тому що Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) ниспослав у сурі «аль-Ахзаб»:
«إِنَّ اللَّهَ وَمَلَائِكَتَهُ يُصَلُّونَ عَلَى النَّبِيِّ يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا صَلُّوا عَلَيْهِ وَسَلِّمُوا تَسْلِيمًا»
«О ви, які увірували! Просіть для нього салят і промовляйте для нього салям».
Коран, сура Аль-Ахзаб (Військові загони), 33: 56
Аллаг (Пречистий Він і Піднесений) наказав в аяті дві речі: салят і салям, вони повинні бути разом, вони нерозривні. Про салям сподвижники Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає) знають, бо Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) до цього навчив їх:
«التَّحِيَّاتُ لِلَّهِ وَالصَّلَوَاتُ وَالطَّيِّبَاتُ وَالطَّيِّبَاتُ، السَّلَامُ عَلَيْكَ أَيُّهَا النَّبِيُّ»
«Ат-тахійату ліЛлагі уас-салауаті уат-тайібат, ассаляму алайка айюган-набій».
У тахійаті є салям, а ще потрібен салят. А салят у ду’а «салятуль Ібрагімійа». І тому сподвижники запитали його про це, і тоді Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав: «Говоріть:
«اللَّهُمَّ صَلِّ عَلَى مُحَمَّدٍ وَعَلَى آلِ مُحَمَّدٍ كَمَا صَلَّيْتَ عَلَى آلِ إِبْرَاهِيمَ إِنَّكَ حَمِيدٌ مَجِيدٌ،، اللَّهُمَّهَ حَمِيدٌ مَجِيدٌ. اللَّهُمَّ بَارِكْ عَلَى مُحَمَّدٍ وَعَلَى آلِ مُحَمَّدٍ كَمَا بَارَكْتَ عَلَى آلِ إِبْرَاهِيمَ، إِنَّكَ حَمِيدٌ مَجِيدٌ»
«Аллагумма саллі ‘аля Мухаммадін ва ‘аля алі Мухаммадін кя-ма саллейта ‘аля Ібрагіма ва ‘аля алі Ібрагіма інна-ка Хамідун Маджид. Аллагумма барік ‘аля Мухаммадін ва ‘аля алі Мухаммадін кя-ма баракта ‘аля Ібрагіма ва ‘аля алі Ібрагіма інна-ка Хамідун Маджид»».
Є різні варіанти цього ду’а, в яких є деякі відмінності.
Ще один доказ – читання ду’а, де людина повинна просити в Аллага (Пречистий Він і Піднесений) захисту від чотирьох речей: від пекельного Вогню, від мук могили, від випробувань життя і смерті, від спокуси (фітни) Даджаля. Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав вимовляти це ду’а наприкінці намазу. Передається від Абу Хурайри (нехай буде задоволений ним Аллаг) в Абу Дауда, що Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
«إِذَا فَرَغَ أَحَدُكُمْ مِنَ التَّشَهُّدِ الْآخِرِ، فَلْيَتَعَوَّذْ بِاللَّهِ مِنْ أَرْبَعٍ: مِنْ عَذَابِ جَهَنَّمَ، وَمِنْ عَذَابِ الْقَبْرِ، وَمِنْ فِتْنَةِ الْمَحْيَا وَالْمَمَاتِ، وَمِنْ شَرِّ الْمَسِيحِ الدَّّجَّالِ»
«Коли хтось із вас закінчить читання останнього ташаххуда, нехай попросить в Аллага захисту від чотирьох речей…» (потім перераховуються ці чотири речі).
Ми вимовляємо це ду’а після «салятуль Ібрагімійа», отже, це входить до ташаххуду і є його частиною. Тому немає підстав розривати ташаххуд на дві частини, розділяти їх і казати, що читається після другого рака’ата тільки «ат-тахійату ліЛлаг», а не читається «салятуль Ібрагімійа». Є деякі мазхаби, які, взагалі, забороняють читати салят після другого рака’ата, тобто в першому ташахуді.
Восьмий обов’язковий припис (уаджиб) – сидіння для читання ташаххуда, тобто ташаххуд не можна читати стоячи, неодмінно треба читати його сидячи.
