О раби Аллага, найгірша, наймерзенніша якість, що веде до жахливих наслідків, до поганих підсумків, і треба остерігатися цієї якості в собі – це зловтішання щодо людей. Ця річ укорінюється в серцях, у яких є хвороба. Якщо серце вражене такими недугами, як самообдурення або заздрість, гординя та інші гріхи, то в цих серцях з’являється ось цей гріх – зловтішання, по-арабськи це називають “ащ-щамато”. Що означає “ащ-щамато”? Це, коли людина виявляє радість через те, що в брата є якась вада, якась вада або якийсь проступок. Або якщо з людиною погані стосунки і з нею трапляється щось погане, людина радіє цьому.
Це річ дуже небезпечна, і навіть у цьому світі людина вже отримує відплату за це, бо якщо людина зловтішається з приводу проступку чи вади іншої людини або біди, яка її торкнулася, то така людина буває сама випробувана тим, що вона говорила про людей і з приводу чого вона зловтішалася. Але не може бути такого серед справжніх віруючих. Тому що віруюча людина брат у повному сенсі цього слова, брат свого віруючого брата. Значить тебе тішить те, що його тішить, засмучує тебе те, що його засмучує. І тому що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
الدِّينُ النَّصِيحَةُ، الدِّينُ النَّصِيحَةُ، الدِّينُ النَّصِيحَةُ
«Релігія – це щирість, релігія – це щирість, релігія – це щирість», повторив це тричі.
Приводить Муслім (55)
Джарір ібн ‘Абділлях (хай буде задоволений ним Аллаг) каже:
بايعتُ رسولَ اللهِ على إقامِ الصلاةِ ، وإيتاءِ الزكاةِ ، والنصحِ لكلِّ مسلم
«Я дав присягу Посланцю Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає), що буду здійснювати намаз належним чином, виплачувати закят і буду щиро бажати добра кожному мусульманинові» Приводить аль-Бухарі (2157) і ан-Насаі (4186)
Тому не личить тобі, мусульманине, зловтішатися з приводу невдач твого брата або з приводу вади твого брата. Не личить тобі оголошувати недоліки твоїх братів, їхні вади, проступки, радіючи цьому і насолоджуючись цим.
А чому людина зловтішається? Чому в неї в серці є це? Причина?
Зловтіха буває в серцях, у яких є, по-перше, заздрість. Тобто зловтіха – це підсумок заздрощів, якщо комусь заздриш, коли з ним щось трапляється або він спіткнувся, якась у нього вада, недолік, промах, людина зловтішається, бо заздрить йому. Або тому, що вона самозаздрісна, тому що про себе добре думає і тому що зневажає людей, презирливо ставиться до людей.
І тому вчені /’уляма/ кажуть, що заздрість /аль-хасад/ і зловтіха /ащ-щамат/, вони завжди разом. А мусульманин не такий, він якщо бачить у свого брата якісь промахи, помилки, недоліки, він просить в Аллага (пречистий Він і піднесений) для цього брата порятунку і благополуччя. Із чим би не було пов’язане ось це зловтішання, чи пов’язане воно з якимось недоліком у моральності цієї людини, чи з недоліком у її зовнішньому вигляді (косий, кульгавий, сліпий), чи з якимось недоліком у її релігії (гріх, непослух, провина) мусульманин дає повчання своєму братові, він переймається своїм братом, він утримує його від гріха, спонукає до хорошого, наставляє та просить Аллага щиро, щоб Аллага дав цій людині успіх /тауфік/ та наставлення на прямий шлях. Не зловтішається і не виявляє свою радість з приводу вад свого брата.
Є ще одна біда, яка пов’язана ось із цією бідою. Це така річ, як паплюження людей і знущання, глузування над людьми. Насміхаються над своїми братами, ганьблять і паплюжать їх. Потрібно остерігатися цього, о раби Аллага, ми повинні бути чисті від цього. Від того, щоб зганьбити, збезчестити й паплюжити мусульман, щоб вишукувати їхні якісь недоліки. Невже ви не пам’ятаєте, що сказав ваш Всевишній Творець? Він сказав:
إِنَّمَا الْمُؤْمِنُونَ إِخْوَةٌ فَأَصْلِحُوا بَيْنَ أَخَوَيْكُمْ وَاتَّقُوا اللَّهَ لَعَلَّكُمْ تُرْحَمُون َ
«Воістину, віруючі не інакше як брати. Примиряйте ж ваших братів і бійтеся Аллага, можливо, ви будете помилувані»
А потім після цього сказав у наступному аяті:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا يَسْخَرْ قَوْمٌ مِّن قَوْمٍ عَسَى أَن يَكُونُوا خَيْرًا مِّنْهُمْ وَلَا نِسَاءٌ مِّن نِّسَاءٍ عَسَى أَن يَكُنَّ خَيْرًا مِّنْهُنَّ وَلَا تَلْمِزُوا أَنفُسَكُمْ وَلَا تَنَابَزُوا بِالْأَلْقَابِ بِئْسَ الِاسْمُ الْفُسُوقُ بَعْدَ الْإِيمَانِ وَمَن لَّمْ يَتُبْ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«О ви, які увірували, нехай одні люди не знущаються з інших людей, можливо, ті кращі, ніж вони. І жінки, нехай не знущаються над іншими жінками, можливо, ті кращі, ніж вони. І не паплюжте один одного! І не перекидайтеся прізвиськами! Як кепська назва “нечестя” після віри. А хто не покається, то той є справжнім беззаконником»
Коран, сура «Кімнати», 49:11
Тобто, якщо ви увірували, то як же ви робите ось ці ось вчинки.
Одному сподвижникові Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) дав таку настанову, він сказав:
«Нікого не ганьби! Навіть якщо він перший почне тебе паплюжити, ти його не паплюж»
Джабір ібн Сулейм (хай буде задоволений ним Аллаг) розповідає: «Я одного разу побачив людину, люди приходять і запитують у неї його думку, його рішення, його пораду і потім йдуть від неї задоволені, приймають її рішення, її слова і її пораду». І я запитав:
مَن هذا ؟
«А хто це?» А мені відповіли:
رسولُ اللَّه ِ
«Посланець Аллага»
«Це Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає)?»
І я підійшов і сказав:
عَليكَ السَّلامُ يا رسولَ اللَّهِ
«Тобі мир, о Посланець Аллага! Тобі мир, о Посланець Аллага!»
Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
لا تَقُلْ : عليكَ السَّلامُ ، فإنَّ عليكَ السَّلامُ تحيَّةُ الميِّتِ ، قلِ : السَّلامُ عليكَ
«Не кажи: «’Алейка салям», бо це привітання мертвого, скажи: «Ассаляму ‘алейка» (мир тобі)»
/Це не означає, що ми мертвих так вітаємо, якщо приходимо на кладовище. Ні, ми теж кажемо їм: «Саляму ‘алейкум – السلام عليكم أهل الديار من المؤمنين والمسلمين». Але в джахілію раніше у арабів так було, якщо про мертвих, то вони казали «’Алейка салям»/.
І я сказав:
أنتَ رسولُ اللَّهِ صلَّى اللَّهُ علَيهِ وسلَّمَ ؟
«Ти Посланець Аллага?»
Він сказав:
أَنا رسولُ اللَّهِ الَّذي إذا أصابَكَ ضرٌّ فدَعوتَهُ كشفَهُ عنكَ ، وإن أصابَكَ عامُ سَنةٍ فدعوتَهُ ، أنبتَها لَكَ ، وإذا كنتَ بأرضٍ قَفراءَ أو فلاةٍ فضلَّت راحلتُكَ فدعوتَهُ ، ردَّها عليكَ
«Я Посланець Аллага Того, Який, якщо трапиться з тобою біда, спіткає тебе зло, і ти звернешся до Нього з благанням, Він зніме з тебе це зло. Посланець Того, Який, якщо трапиться неврожай, посуха і ти покличеш до Нього, Він зробить для тебе врожай. А якщо ти будеш десь у якійсь землі, у пустелі, на якійсь рівнині і в тебе загубиться тварина і ти попросиш Його, покличеш до Нього, Він поверне тобі твою тварину»
/Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) вчить його Таухіду – звертатися до Аллага (пречистий Він і піднесений), розуміти, що все тільки в руках Аллага (пречистий Він і піднесений)/.
І я тоді сказав:
اعهَد إليَّ
«Дай мені настанову, о Посланець Аллага»
І тоді Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) дав йому настанову, він сказав йому:
لَا تَسُبَّنَّ أَحَدًا
«Не лай (не ображай) нікого»
Після цього дня я ніколи не лаяв і не ображав: ні вільного, ні раба, ні верблюда, ні вівцю. А потім Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав:
ولا تحقِرنَّ شيئًا منَ المعروفِ ، وأن تُكَلِّمَ أخاكَ وأنتَ منبسطٌ إليهِ وجهُكَ إنَّ ذلِكَ منَ المعروفِ ، وارفَع إزارَكَ إلى نصفِ السَّاقِ ، فإن أبيتَ فإلى الكعبينِ ، وإيَّاكَ وإسبالَ الإزارِ ، فإنَّها منَ المَخيَلةِ ، وإنَّ اللَّهَ لا يحبُّ المَخيَلةَ ،
«Дивись, нічим не нехтуй з добрих вчинків (не кажи: це дрібниця, я не буду це робити), навіть якщо ти будеш говорити з твоїм братом, звертаючись до нього з привітним обличчям, і цим не нехтуй, бо це з добра. І підніми поли свого одягу до середини гомілки, якщо не можеш до середини, тоді до щиколоток (кісточки). І дивись, не допускай того, щоб вони були нижчими за щиколотки, бо це з пихатості (хвалькуватості, зарозумілості), а Аллаг не любить пихатість»
А далі він сказав:
وإنِ امرؤٌ شتمَكَ وعيَّرَكَ بما يعلَمُ فيكَ ، فلا تعيِّرهُ بما تعلَمُ فيهِ ، فإنَّما وبالُ ذلِكَ علَيهِ
«Якщо якась людина стане тебе ображати, лаяти або паплюжити тебе за те, що знає про тебе, то ти не паплюж його за те, що ти знаєш про нього, бо шкода цього буде проти нього».
Приводить Абу Дауд (4084) та ан-Насаі (10149)
Він почав, ти не роби. Шкода буде проти цієї людини.
О Аллаг! Почуйте, що говорить Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає)! Я прошу Аллага (пречистий Він і піднесений), щоб Він нас із вами зробив з ось цих ось нечисленних людей, які виконують такі заповіти Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає).
‘Абдуллаг ібн ‘Умар (хай буде задоволений Аллаг ним і його батьком) каже, що: «Одного разу піднявся Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) на мінбар і звернувся гучним голосом до людей і сказав:
يا معشرَ من أسلمَ بلسانهِ ولم يُفضِ الإيمانُ إلى قلبهِ ، لا تُؤذُوا المسلمينَ ولا تُعيّروهُم ولا تَتّبعوا عوراتهِم ، فإنه مَن تَتَبَّعَ عَوْرَةَ أَخِيه المسلمِ ، تَتَبَّعَ اللهُ عَوْرَتَه ، ومَن تَتَبَّعَ اللهُ عَوْرَتَه ، يَفْضَحْهُ ولو في جوفِ رحلِه
«О ті, що увірували своїми язиками (прийняли Іслам своїми язиками), але віра не зайшла до їхніх сердець, не докучайте, не паплюжте мусульман і не вишукуйте їхні недоліки. Тому що той, хто буде вишукувати недолік свого брата мусульманина, у того буде вишукувати недолік Аллаг. А якщо Аллаг у когось стане вишукувати недолік, то зганьбить його навіть у його власному домі»
[Приводить Абу Дауд (4880), ат-Тірмізі (2032), Ібн Хіббан (5763) та Ахмад (19776)]
Не паплюж! Не засуджуй! Не ганьби! Якщо ти бачиш помилку з боку твого брата, ти давай йому настанову, утримуй його від цього засуджуваного. Ти молися за нього. Не ганьби і не паплюж його! Чому? Та тому що ти сам не убезпечений від того, щоб потрапити самому потім у те, за що ти ганьбиш свого брата. Це таке правило, ти не убезпечений від цього. Бійся, о раб Аллага! І не паплюж нікого за його походження, не ображай за його рід, за його сім’ю, за його народ, звідки він походить. Не ображай, тому що це джахілійя. Тому що Аллаг (пречистий Він і піднесений) Він принизить тебе через це.
Аль-Мар’у ібну Сувейд каже:
«Ми проїжджали повз Рабзу, там жив Абу Зарр (хай буде задоволений ним Аллаг) сподвижник Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає). Ми заїхали до нього й побачили, що на ньому накидка й на його слузі точно така сама накидка. Ми сказали:
«Абу Зарр, а чому б тобі не з’єднати ось ці дві накидки, щоб у тебе був комплект (однаковий верх і низ), ніж на ньому половина і на тобі половина, навіщо так?» /Бо вони носили ріда (верхню накидку), загортали вбрання навколо стегон/.
І тоді Абу Зарр сказав: «Трапилася якось словесна суперечка між мною й одним моїм братом, його мати була не арабка, і я дорікнув йому за це. А він поскаржився Пророкові (нехай благословить його Аллаг і вітає). І коли я зустрів Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), він мені сказав:
يا أبَا ذَرٍّ إنَّكَ امْرُؤٌ فِيكَ جَاهِلِيَّةٌ
«О Абу Зарр, воістину, ти людина, в якій є якість невігластва /джахілії/»
І я, намагаючись виправдатися, сказав: «О Посланець Аллага, ну так заведено, що якщо хтось сварить якихось людей, то вони починають сварити його батька й матір»
Тоді Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) знову сказав:
يا أبَا ذَرٍّ إنَّكَ امْرُؤٌ فِيكَ جَاهِلِيَّةٌ
«О Абу Зарр, ти людина, у якій є щось із джахілії»
/Якщо хтось вилаяв когось, до чого тут його мати? І до чого тут його батько? Чому ти лаєш його батька і матір? Як це поширено серед деяких мусульман, починають лаяти батька й матір, і рід цієї людини/.
А потім Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) дав настанову з приводу цих ось слуг (рабів), він сказав:
«Це ваші брати. Аллаг поставив їх під ваше управління, довірив їх вашим рукам, тому годуйте їх з того, що ви їсте самі, одягайте їх з того, що одягаєте самі, і не покладайте на них якусь непосильну їм роботу. А якщо поклали, то тоді допомагайте їм»
І подивіться, як Абу Зарр (хай буде задоволений ним Аллаг) усе це виконав. Попередники дуже боялися того, щоб зловтішатися з приводу проступків або недоліків когось, або паплюжити когось. Вони боялися, що потім Аллаг їх самих випробує тим самим.
Ібрагім ан-Нахаі каже: «Я іноді бачу якусь річ і я не хочу паплюжити і презирливо засуджувати і зловтішатися, боячись, що я сам потім буду випробуваний цим»
Один із попередників сказав: «Я одного разу з глузуванням поставився до однієї людини, у якої випали кілька зубів і в мене в самого потім посипалися зуби»
Від Ібн Сіріна (хай помилує його Аллаг), видатного імама повідомляють, що він якось дорікнув якійсь людині, що та впала у банкрутство. І потім через 30 років Аллаг (пречистий Він і піднесений) випробував його тим, що він потрапив до в’язниці за борги. А потрапив за борги, причиною насправді була його праведність і набожність, бо, розповідають, що в бурдюку де була олія (рослинна) він знайшов там мишу або щура. І він подумав, що скоріш за все цей щур був там у пресі, коли віджимали цю олію, і отже скрізь потрапило це, і тому не став це продавати, і через це потрапив у великі борги, а після цього потрапив до в’язниці. Але сам він (хай помилує його Аллаг) говорив:
«Я одній людині ось так ось дорікнув за її борги і за її банкрутство, і після тридцяти років я вважаю, що ось це трапилося зі мною, тому я покараний через це»
Коли Абу Сулейман ад-Дарані розповіли про цей випадок і те, що сказав Мухаммад ібн Сірін, він сказав:
«Це були люди, у яких було мало гріхів і тому вони знали за що те чи інше покарання. А в нас із вами стільки гріхів, що ми навіть не знаємо за що»
Один з попередників сказав такі слова як Ібн Раджаб згадує: «Я застав таких людей, у яких не було вад, але вони стали розповідати (розголошувати) вади людей і люди стали розповідати про їхні вади. І навпаки застав інших людей, у яких були вади, але вони тримали свої язики від лихослів’я про людей від того, щоб розголошувати вади людей, і їхні власні вади були забуті»
Тому одна з причин щастя… О раб Аллага, адже ти ж хочеш бути щасливим?! Одна з причин щастя, що ти насамперед маєш опікуватися своїми вадами, недоліками, промахами, провинностями замість того, щоб вишукувати, вистежувати, видивлятися в інших людей. І не будь серед тих, про яких сказав Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає):
يُبْصِرُ أحدُكم القذَى في عينِ أخيهِ ويَنْسَى الْجِذْعَ في عينِهِ
«Деякі з вас бачать тріску в очах свого брата, але забувають про колоди у своїх власних очах»
[Приводить Ібн Мубарак (212), Ібн Хіббан (5761)]
Зловтішання. Частина друга
1 Response
[…] Зловтішання. Частина перша […]