СТУПІНЬ ДРУГА: ІМАН
ВІРА (ІМАН) – ЦЕ СІМДЕСЯТ З ГАКОМ ВІДГАЛУЖЕНЬ. НАЙВИЩЕ З НИХ – СЛОВА “НЕМАЄ БОЖЕСТВА, ГІДНОГО ПОКЛОНІННЯ, КРІМ АЛЛАГА”, НАЙНИЖЧЕ – ПРИБРАТИ ПЕРЕШКОДУ З ДОРОГИ, А СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ – ОДНА З ГІЛОК ВІРИ.
ВІРА МАЄ ШІСТЬ СТОВПІВ:
ВІРА В АЛЛАГА,
У ЙОГО АНГЕЛІВ,
В ЙОГО КНИГИ,
У ЙОГО ПОСЛАНЦІВ,
В ОСТАННІЙ ДЕНЬ
І В ВИЗНАЧЕНІСТЬ ХОРОШОГО ТА ПОГАНОГО.
НА ЦІ ШІСТЬ СТОВПІВ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО: “БЛАГОЧЕСТЯ ПОЛЯГАЄ НЕ В ТОМУ, ЩОБ ВИ ЗВЕРТАЛИ ВАШІ ОБЛИЧЧЯ НА СХІД І ЗАХІД. АЛЕ БЛАГОЧЕСТИВИЙ ТОЙ, ХТО УВІРУВАВ В АЛЛАГА, В ОСТАННІЙ ДЕНЬ, В АНГЕЛІВ, У ПИСАННЯ, У ПРОРОКІВ” (АЛЬ-БАКАРА 2:177).
НА ВІРУ В ПЕРЕДБАЧЕННЯ ВКАЗУЄ ВИСЛІВ ВСЕВИШНЬОГО: “СПРАВДІ, МИ ВСЯКУ РІЧЬ СТВОРИЛИ ЗА ПЕРЕДБАЧЕННЯМ” (Аль-Камар 54:49).
“Іман” з погляду арабської мови – це підтвердження і прийняття на віру. Раніше ми підкреслювали, що головне, що нас повинно цікавити, це не мовне значення слова, а його значення слова в термінології Шаріату, тому що Аллаг зобов’язав нас поклонятися Йому за допомогою Шаріату. У термінології ж Шаріату, Іман – це слова язика, переконання серця й діяння органів. Він збільшується від покірності Аллагу та зменшується від непослуху Ньому. Тобто ці п’ять пунктів неодмінно входять до поняття “Іман” згідно з переконаннями Ахль ас-Сунна. Іман існує лише за наявності в людини слів язика, переконань серця (тобто слів серця), діянь серця та діянь органів. Він збільшується від покірності Аллагові та зменшується від непослуху. Доказом того, що Іман – це слово та діяння (слово язика й серця, та діяння серця й органів), є слова Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає:
الإيمان بضع وستون أو بضع وسبعون شعبة أعلاها شهادة أن لا إله إلا الله وأدناها إماطة الأذى عن الطريق والحياء شعبة من الإيمان
“Віра складається з шістдесяти з гаком або сімдесяти з гаком відгалужень: найвище з них – свідоцтво “немає істинного бога, окрім Аллага”, найнижче – усунення перешкод з дороги, а сором’язливість – одне з відгалужень Іману” (Муслім).
Свідоцтво – це переконання серця та слово язика. Усунення перешкод – це діяння органів. Сором’язливість – це діяння серця.
Доказ того, що Іман збільшується – слова Всевишнього:
وإذا ما أنزلت سورة فمنهم من يقول أيكم زادته هذه إيمانا فأما الذين آمنوا فزادتهم إيمانا وهم يستبشرون
“Коли посилається сура, то серед них знаходиться такий, що каже: “Чия віра від цього стала сильнішою?” Що стосується тих, хто увірував, то їхня віра від цього посилюється, і вони радіють” (9:124).
Що доводить, що Іман здатен зменшуватися? По-перше, як усім відомо, те, що здатне збільшуватися, здатне зменшуватися. По-друге, на це відкрито й чітко вказується в хадисі Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає:
ما رأيت من ناقصات عقل ودين أذهب للب الرجل الحازم من إحداكن
“Не бачив з-поміж наділених недостатнім розумом і релігійністю будь-кого, хто так само, як ви, міг позбавляти розуму розсудливого чоловіка”. Коли жінки попросили пояснити, чому їхня релігійність недостатня і чому вона може зменшуватися, він відповів:
أليس إذا حاضت لم تصل ولم تصم
“Хіба жінка, коли у неї місячні, не залишає намаз і піст?” (аль-Бухарі).
Причини збільшення Іману:
1. Вивчення тавхіду;
2. Роздуми про створіння Аллага;
3. Велика кількість богоугодних діянь;
4. Мала кількість гріхів.
Віра включає шість стовпів. Якщо людина запитає тебе: “Ти віруючий?” – і після твоєї ствердної відповіді попросить роз’яснити, що значить віра, та сама віра, яку Аллаг зобов’язав тебе, ти неодмінно маєш уміти роз’яснити. Те, що ми згадаємо нижче, з дозволу Аллага – це мінімум з того, що ти зобов’язаний знати та вміти роз’яснювати щодо стовпів віри.
Віра в Аллага включає:
1. Віру в існування Всевишнього Аллага, що підтверджується розумом, фізичним сприйняттям, єством і Шаріатом.
Розум відмовляється сприймати та вважає абсурдом відсутність у цієї світобудови з її чудовою і дивовижною гармонією та порядком Творця й Управителя. Всевишній вказує нам на цей доказ у сурі “Ат-Тур”:
أم خلقوا من غير شيء أم هم الخالقون أم خلقوا السماوات والأرض بل لا يوقنون
“Невже їхнє створення відбулося саме по собі або ж вони є творцями?! Або вони створили небеса і землю?!” (35,36).
Схід і захід сонця, галактики та сузір’я, моря і річки, зміна ночі та дня, рослини та тварини – все це доводи розуму, що зобов’язують до віри у Творця, у Всевишнього Аллага.
Фізичне сприйняття: тебе спіткають смуток і горе, лихо і скрута, ти підіймаєш руки до неба і просиш Всевишнього про порятунок, кажучи: “Я Рабб, Я Рабб” (“О Господь мій, о Господь мій!”) – і раптом воно несподівано приходить. Це доказ, отриманий шляхом фізичного сприйняття. Прикладом є історія, коли Пророк, перебуваючи на мінбарі, почав просити Аллага: “Аллагумма, аґісна!” (“О Аллаг. Пошли нам дощ!”), – і він ще не встиг спуститися з мінбару, а вже з його бороди стікала дощова вода. Інший приклад – історія про трьох мандрівників, які опинилися ув’язненими в печері та почали закликати до Аллага, і Аллаг змусив скелю, яка закрила вхід до печери, посунутися, і вони все це бачили на власні очі.
Єство, яке не спотворене стороннім впливом, неодмінно вірить в існування Єдиного Творця. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, сказав: “Кожне немовля народжується в природній схильності до Ісламу, а вже потім його батьки роблять його юдеєм, християнином або зороастрійцем”.
Що стосується доводів Шаріату, то їх дуже багато. Більше того, як казав Ібн аль-Каййім, у Корані немає жодного аяту, в якому не містилася б вказівка і доказ на Єдинобожжя. Чому ми почали з наведення доводів розуму, а не Шаріату? Тому що з роз’ясненнями цього питання ми звертатимемося до людей, які не вірять ні в Коран, ні в Сунну. Якщо ж людина вірить у Шаріат, то його доводів для неї достатньо. Більше того, здоровий глузд ніколи не вступає в протиріччя з тим, що передано від Аллага і Його посланця. Якщо якийсь розум бачить у Шаріаті те, з чим не згоден, або бачить у ньому протиріччя істині, то цілком очевидно, що цей розум зіпсований і викривлений.
2. Віру в єдиність Аллага в пануванні (тавхід ар-рубубіййа);
3. Віру в єдиність Аллага в обожненні, тобто в праві на чиєсь поклоніння (тавхід аль-улугіййа);
4. Віру у володіння Аллага божественними іменами й атрибутами (тавхід аль-асма ва-с-сифат).
Віра в ангелів: це віра в існування прихованого світу (‘алям гайбі) ангелів, які створені Аллагом зі світла та які підкоряються Всевишньому й ніколи Його не ослухаються.
Вони мають:
– дух (тому, Джибріль іменується в Корані “Рух аль-Кудус”, тобто “Святий Дух”),
– тіла (У Корані сказано:
الحمد لله فاطر السماوات والأرض جاعل الملائكة رسلا أولي أجنحة مثنى وثلاث ورباع
“Аллаг створив ангелів посланцями, що володіють крилами: подвійними, потрійними, четверними” (35:1). Окрім того, передано, що Пророк, нехай благословить його Аллаг і вітає, бачив Джібріля, мир йому, в його істинному, природному вигляді, у якому той був створений),
– розум і серця (Всевишній сказав:
حتى إذا فزع عن قلوبهم قالوا ماذا قال ربكم قالوا الحق وهو العلي الكبير
“А коли переляк покидає їхні серця, вони кажуть: “Що сказав ваш Господь?” (34:23)
Як випливає з аяту, ангелів запитують, і вони відповідають. Це доводить, що вони мають розум).
Ми віримо в усіх ангелів загалом і віримо поіменно в тих із них, імена яких повідомив нам Аллаг (наприклад, Джібріль, Мікаіль, Ісрафіль), віримо в усі якості ангелів (“не неслухаються велінь Аллага”, “створив ангелів посланцями, що володіють крилами: подвійними, потрійними, четверними”), у вчинені ними дії (наприклад, утримання Престолу його носіями, передача одкровення пророкам ангелом Джібрілем, доведення ангелами, що мандрують землею, до Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, вітань його общини, упокій душ ангелом смерті тощо), а також у все, про що повідомляється з їхнього приводу в Корані та достовірній Сунні.
Віра в Писання: ми віримо в те, що Писання є насправді словом Аллага (тобто Він вимовив їх Сам, у буквальному сенсі слова), що вони послані та не створені, що Аллаг, відправляючи кожного з посланців, посилав з ним писання (доказом чого є слова:
لقد أرسلنا رسلنا بالبينات وأنزلنا معهم الكتاب والميزان ليقوم الناس بالقسط
“Ми відправили наших посланців з ясними знаменнями і звели з ними Писання і Терези” (Аль-Хадід, 25)).
Ми віримо в усі писання загалом і віримо в те, що повідомив нам Аллаг щодо назв деяких із них (Коран – Таврат – Інджіль – аз-Забур – Сувої Ібрагіма та Муси) та наведених у них повідомлень, а також віримо в послані в них встановлення, якщо тільки ці встановлення не є скасованими. Ми віримо, що Коран скасував собою всі попередні писання, і тому сказано:
وأنزلنا إليك الكتاب بالحق مصدقا لما بين يديه من الكتاب ومهيمنا عليه
“Ми послали тобі Писання з істиною на підтвердження колишніх Писань і для приведення їх у відповідність із ним” (5:48).
Віра в посланців: Ми віримо, що посланці є рабами Аллага, яким не можна поклонятися, і Його посланцями, яких не можна підозрювати у брехні. Ми віримо, що посланці є людьми і не мають жодних божественних якостей та особливостей, притаманних Господу. Посланці ніколи не брехали. Аллаг відправляв їх до людей, давав їм одкровення і підтримував їх знаменнями. Посланці виконали довірену їм місію, проявили щирість щодо своїх общин, донесли істину і показали справжню старанність на шляху Аллага. Ми віримо в усіх них загалом і віримо в їхні імена, їхні описи, відомості про них і даровані їм знамення, про які повідомив нам Аллаг. Ми віримо, що першим з пророків є Адам (мир йому), що першим з посланців – Нух (мир йому), а останнім з усіх пророків і посланців є Мухаммад (мир йому), нехай благословить його Аллаг і вітає. Хто заявляє про наявність пророків або посланців після Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає, або претендує на пророцтво, той брехун і невіруючий. Усі попередні релігійні устави (шаріати) скасовані уставом (шаріатом) Мухаммада, хай благословить його Аллаг і вітає. П’ять посланців, згадані в сурах “Аш-Шура” і “Аль-Ахзаб”, іменуються “улю-ль-‘азм” (володарі твердої рішучості). Ними є Мухаммад, Нух, Ібрагім, Муса та Іса, нехай пребудуть над усіма ними мир і благословення Аллага.
Віра в Останній День: вона охоплює віру в усі повідомлення Пророка, хай благословить його Аллаг і вітає, про те, що відбувається після смерті, як на це вказує Ібн Теймія в книзі “Аль-Акида аль-Васітіййа”. Сюди входить, наприклад, вихід душі з тіла, її зустріч янголами, підйом душі до неба, відкриття для неї небесної брами або недопущення її на небеса, потім повернення душі до тіла, потім чути людиною звуку кроків тих людей, що відходять від місця її поховання після поховання, допит янголів про три основи, могильні випробування, муки й насолоди, подув у Ріг, повстання людей із могил, їхнє воскресіння, відплата, Терези, Сувої, Міст (ас-Сират), Рай, Пекло, клопотання Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, та однобожників, Водоймище, споглядання віруючими їхнього Господа в Судний День і в Раю.
Віра в визначеність і хорошого, і поганого: вона охоплює віру в чотири етапи зумовленості: знання, запис, волю і створення.
1. Знання: це віра в те, що Аллагу відомо про все загалом і в подробицях і ніщо не може сховатися від Його знання. Його знання завжди охоплює все, що було, все що є, все, що буде, і все, чого не було, а якби воно було, то Він знає яким. Ніщо не може сховатися від Його знання ні в небесах, ні на землі. Всевишній сказав:
ولو ترى إذ وقفوا على النار فقالوا يا ليتنا نرد ولا نكذب بآيات ربنا ونكون من المؤمنين (27) بل بدا لهم ما كانوا يخفون من قبل ولو ردوا لعادوا لما نهوا عنه وإنهم لكاذبون (28)
“Якби ти тільки побачив їх, коли їх зупинять перед Вогнем. Вони скажуть: “О, якби нас повернули назад! Ми б не вважали брехнею знамення нашого Господа і стали б віруючими!”. О ні! Їм відкрилося те, що вони приховували раніше. Якби їх повернули назад, то вони неодмінно повернулися б до того, що їм було заборонено. Воістину, вони – брехуни” (Аль-Ан’ам, 27, 28).
2. Запис: це віра в те, що Аллаг записав долю кожної речі до Судного дня; Аллаг створив письмову тростину і наказав їй записати долі всіх речей до настання Судної години.
3. Воля (бажання): це віра в те, що бажане Аллагом відбувається, а не бажане – ні. У людини є своя воля, проте вона перебуває під волею Всевишнього Аллага; людина не примушена до своїх діянь, вона має свободу вибору та волю, але здійснення її відбувається лише в тому разі, коли на це дає дозвіл Аллаг.
“І не побажаєте ви, якщо не побажає Аллаг, Господь світів” (Ат-Таквір, 81:29).
4. Створення: віра в те, що все що завгодно – будь-які речі та сутності, їхні якості та рухи – все створено Всевишнім Аллагом. Доказом цього є слова Аллага:
الله خالق كل شيء
“Аллаг – Творець кожної речі” (Ар-Ра’д, 13:16).
Дії людей створені Аллагом, тому що самі вони створені. Доказом цього є слова Аллага:
والله خلقكم وما تعملون
“Аллаг створив вас і те, що ви робите” (Ас-Саффат, 37:96).
Людина сама вчиняє свої дії та відповідає за них, але Творцем дій, як і Творцем самої людини є Аллаг
Зло не має до Аллага стосунку в тому плані, що всі дії та рішення Аллага – чисте благо і мудрість. Зло може бути в самій визначеній речі, але навіть це зло відносне і допущене Аллагом для якоїсь мудрої мети.
СТУПІНЬ ТРЕТІЙ: ІХСАН
ІХСАН МАЄ ОДИН СТОВП. ВІН ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО “ТИ МУСИШ ПОКЛОНЯТИСЯ АЛЛАГОВІ ТАК, НІБИ БАЧИШ ЙОГО, А ЯКЩО ТИ НЕ БАЧИШ ЙОГО, ТО, ВОІСТИНУ, ВІН БАЧИТЬ ТЕБЕ”. НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО. “ВОІСТИНУ, АЛЛАХ З ТИМИ, ЯКІ Є БОГОБОЯЗЛИВИМИ І ТВОРЯТЬ ДОБРІ СПРАВИ З ІХСАНОМ” (Ан-Нахль, 16:128).
ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ. “СПОДІВАЙСЯ НА МОГУТНЬОГО, МИЛОСТИВОГО, ЯКИЙ БАЧИТЬ ТЕБЕ, КОЛИ ТИ ВИСТОЮЄШ МОЛИТВИ ВНОЧІ ТА РОБИШ РУХИ СЕРЕД ТИХ, ХТО ПАДАЄ НИЦЬ. ВОІСТИНУ, ВІН – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аш-Шу`ара, 26:217-220).
ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ: “ЯКИЙ БИ ВЧИНОК ТИ НЕ РОБИВ, ЩО Б ТИ НЕ ЧИТАВ З КОРАНУ, І ЩО Б ВИ НЕ РОБИЛИ, МИ СТЕЖИМО ЗА ВАМИ З САМОГО ПОЧАТКУ” (Йунус 10:61).
Іхсан (на відміну від Ісламу та Іману) має один стовп. Він полягає в тому, що “Ти повинен поклонятися Аллагові так, ніби бачиш Його, а якщо ти не бачиш Його, то, воістину, Він бачить тебе”.
Цей стовп включає два ступені:
Перший, вищий, ступень: поклоніння Аллагові так, немов бачиш Його. Це поклоніння, засноване на любові, прагненні за тим, що уготовано в Аллага з нагород. Воно називається (‘ібада аль-мушахада) (поклонінням бачення). Таким є поклоніння пророків і посланців, мир їм, але досягти цього ступеня можуть й інші.
Другий ступень: поклоніння Аллагові з відчуттям Його спостереження. Це поклоніння, засноване на страху перед Аллагом і бажанні уникнути Його покарання. Воно називається поклонінням ‘ібада аль-муракаба (поклоніння з відчуттям контролю Аллага й усвідомленням Його спостереження). Це той мінімальний рівень, який має бути присутнім у будь-якого мусульманина.
НА ЦЕ ВКАЗУЄ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВСЕВИШНЬОГО.“ВОІСТИНУ, АЛЛАХ З ТИМИ, ЯКІ Є БОГОБОЯЗЛИВИМИ І ТВОРЯТЬ ДОБРІ СПРАВИ З ІХСАНОМ” (Ан-Нахль, 16:128).
Ахль ас-Сунна підтверджують відносно Аллага такий атрибут як супроводження (аль-ма’іййа). Супроводження Аллага треба розуміти буквально, але відповідно до величі Всевишнього, не уподібнюючи її до супроводу створінь і неодмінно уникаючи неправильних уявлень із цього питання, наприклад, уявлень, що Аллаг перебуває в безпосередньому контакті зі створіннями, чи втілений у створеному світі, чи змішаний зі створіннями в місцях їхнього знаходження. Супроводження Аллага буває двох видів: загальне та особливе. Загальне охоплює всі творіння. Особливе буває стосовно певних особистостей або стосовно володарів певних якостей. Ахль ас-сунна, на відміну від людей омани, підтверджують щодо Аллага атрибут супроводження і те, що з нього випливає.
“Богобоязливі” – це ті, які встановлюють між собою і покаранням Аллага перешкоду у вигляді виконання Його наказів і залишення того, що Він заборонив, на основі знання.
ВСЕВИШНІЙ ТАКОЖ СКАЗАВ. “УПОВАЙ НА МОГУТНЬОГО, МИЛОСТИВОГО, ЯКИЙ БАЧИТЬ ТЕБЕ, КОЛИ ТИ ВИСТОЮЄШ МОЛИТВИ ВНОЧІ І РОБИШ РУХИ СЕРЕД ТИХ, ХТО ПАДАЄ НИЦЬ. ВОІСТИНУ, ВІН – ВСЕЧУЮЧИЙ, ВСЕЗНАЮЧИЙ” (Аш-Шу`ара 26:217-220).
Раніше ми говорили, що уповання (ат-таваккуль) – це коли людина справді покладається на Аллага, довіряючи Йому і вживаючи дозволені шаріатом можливі заходи.
Види уповання:
– Обов’язкове уповання. Присвячення його не Аллагові – великий ширк. Воно полягає в тому, що людина повністю й абсолютно спирається на Аллага, доручає Йому всі свої справи й переконана, що лише в Його руці отримання людиною користі або відведення від неї шкоди.
– Малий ширк. Таке уповання полягає в тому, що людина покладається на когось із живих із деякою часткою відчуття своєї залежності від нього, прив’язаності до нього серця, деяким усвідомленням своєї потреби в ньому і своєї низькості перед ним. Тобто в цьому разі людина сприймає це творіння дещо більше, ніж просто причину. Це малий ширк. Прикладом може слугувати випадок, коли людина покладається на правителів або багатих людей у питанні отримання матеріальних засобів, будучи переконаною у своїй потребі в них і залежності від них.
– Дозволене. Тут мається на увазі уповноваження кого-небудь у здійсненні тих чи інших справ. Пророк, хай благословить його Аллаг і вітає, уповноважував людей у тих чи інших загальних і особистих справах. Однак не слід говорити: “Я покладаюся на такого-то (таваккальту ‘аля фулян)” – або ж: “Я покладаюся на Аллага, а потім на такого-то”, а слід говорити: “Я уповноважив такого-то (ваккальту фулянан)“.
“Могутній” (аль-‘Азіз): могутність (аль-‘ізза) має три види, кожен з яких притаманний Аллагові:
1. могутність положення (‘ізза аль-кадр): вона полягає в тому, що Аллаг має велике становище і ступінь величі, у якій Йому немає рівних;
2. могутність недоступності для шкоди та недоліків (‘ізза аль-імтіна’): вона полягає в тому, що Аллагові не може бути заподіяне зло і Його не можуть торкнутися пороки та недосконалість;
3. могутність підкорення (‘ізза аль-кахр): вона полягає в тому, що Аллаг перемагає та підкорює всіх і вся.
Автор згадав докази на свої слова, що стосуються ісламу, Іману та Іхсану, а потім навів хадис, який містить у собі докази на всі три рівні релігії. Це хадис Джибриля, мир йому.
Попередня Лекція №09. Друга основа: Пізнання релігії Іслам з доказами
Наступна Лекція №11. Хадис Джибріля, мир йому
